— Ви багато років вели лікарську практику за кордоном. Чому вибрали саме Саудівську Аравію, а не Польщу, наприклад?
— Мені випав, я вважаю, золотий шанс працювати в Королівстві Саудівська Аравія. В країні, яку мало хто знає, але в країні, яка поважає освіту і надає шанс показати свій рівень професіонала, незалежно від національності, громадянства та фінансового стану.
Багато причин зіграли свою роль у переїзді до цієї країни. Але головні дві: це прагнення професійного росту і сімейні обставини. У той час, час відсутності інтернету, я зовсім не уявляла, куди їду. Але мої дорогоцінні вчителі Бородавко Людмила Гаврилівна та Шкоба Людмила Станіславівна (нині вже покійні), учні професора Л. Тимошенка (це українська школа акушерства та гінекології), благословили мене на роботу.
— Розкажіть, будь ласка, наскільки складно працювати лікарем за кордоном? Як ви збирали документи? Як зважилися? Як це взагалі відбувається?
— Розумієте, робота лікаря, якщо її виконувати відповідально, всюди важка, і тут в Україні теж. Але закордонна практика вимагає більше відповідальності, ніж в Україні.
По-перше: лікар у Саудівській Аравії постійно має навчатися, щоб кожні 3 роки він мав оновлену ліцензію на медичну практику, що дасть змогу продовжити контракт або зробити новий. Для цього Професійна рада країни на чолі з усіма університетами організує профільні конференції або тренінги, які займають 2-3 дні. На такі конференції запрошують лекторів зі своїх університетів, а також закордонних: з Америки, Німеччини, Англії, Австралії тощо. І такі конференції мають бути протягом трьох років постійно.
По-друге: кожні два роки я мала скласти іспит з первинної реанімації дорослого, у ньому є дві частини — теоретична і практична. По-третє: кожні три роки складати екзамен з реанімації новонародженого. Четверте: кожні три роки — іспит з акушерсько-гінекологічної реанімації. По результату видається сертифікат, який надає право працювати у пологовому залі.
Також кожен лікар повинен мати страховку від медичних помилок. Це дуже важливе питання, тому що якщо лікар припустився помилки і лікарня заплатила за це, він потрапляє до чорного списку. Жодна страхова компанія не зробить йому страховку, а відтак ніяка лікарня не заключить контракт, тому що це одна із головних вимог міністерства охорони здоров’я.
— Що для цього було необхідно?
— Роботу знайти зовсім не важко, важко утриматися на цій роботі і довести, що саме ти той спеціаліст, який потрібен закладу, щоб з тобою подовжували контракт.
Що потрібно? По-перше: лікар повинен відпрацювати у своїй рідній країні 5 років за вибраним фахом. Підтвердження документів проводять спеціальні організації, такі як DATA FLOW. Мої особисті документи два рази пройшли цю процедуру. Якщо документи справжні, то Медична рада країни призначає вам іспит за вашим фахом: мова англійська або арабська, термін підготовки 1-3 місяці, дві спроби. Якщо іспит не складено, то людина залишає країну.
Якщо іспит складено успішно, вам призначають час на вивчення ваших практичних навичок. У мене було шість місяців. Це було як щоденний іспит з практичних навичок. Після цього весь професорський склад виставляє свою оцінку і направляє лист до МОЗ.
Я була щаслива, коли МОЗ запропонував мені роботу у державній лікарні. Це дуже велика шана і честь для лікаря.
— Чому?
— Тому що у Королівстві Саудівська Аравія робота у державній лікарні – це честь і повага до лікаря, якому держава довіряє здоров’я та життя своїх громадян. Державна лікарня – це найвищий рівень технічного оснащення, найвищий рівень лікарів, і зовсім не важливо, де вона знаходиться – в столиці, в селі, на кордоні.
— А багато у вас було колег з пострадянського простору?
— Я скажу так, що протягом 16 років не було жодного лікаря з пострадянського простору офіційно зареєстрованого, з ліцензією у цій країні. Офіційно зареєстрованих у посольстві в Ер-Ріяді українців теж було дуже мало, близько 80. Може, зараз вже більше, я не маю такої інформації. Були дівчата з України, але вони не працювали за фахом.
— І я буду права, якщо скажу, що ви були єдиним офіційно зареєстрованим в КСА лікарем з України?
— Це дійсно так. Коли я склала іспит та отримала ліцензію, багато хто хотів подивитися на людину з України. Коли я вперше прийшла на роботу і у мене спитали, звідки я, відповіла, що з України. Вони зразу: «Це Шевченко – Динамо та ракети?». Я тоді відчула справжню гордість за нашу країну.
— Суто жіноче питання: який одяг повинна носити жінка-лікар у лікарні Саудівської Аравії? Це ж мусульманська країна з жорсткими обмеженнями…
— Я була державним службовцем. А для державних службовців є свій дрес-код: чорна хустка та абая, але оскільки я лікар, то одягала довгий білий халат та чорну хустку.
— Зараз всі говорять про те, що лікарі залишають Україну «пачками». Чи справді це так?
— Так, на жаль, багато українських лікарів мають бажання та від’їжджають до інших країн. Дуже образливо, що лікар у нашій країні не має цінності. Фінансове забезпечення людини, яка має вчитися мінімум 8 років, працює зі здоров’ям та життям інших, — як у прибиральниці. Але я впевнена, що більшість колег, які від’їжджають з України, за кордоном не працюють за фахом. Скажу більше: коли я була асистентом професора, ми читали лекції в різних країнах і не зустріли там жодного лікаря із пострадянського простору, хоча це була моя мрія.
— Ви можете пригадати найяскравіший випадок з вашої роботи в Саудівській Аравії?
— Коли розпочалася війна в Ємені, дуже багато біженців з’явилося в Саудівській Аравії. До мене потрапила молода жінка, 22 років. Вони тікали з Ємену з чоловіком та матір’ю. Від кордону Ємену до Джидди приблизно 3000 км. Вони де їхали, де йшли пішки. Чоловік загинув на кордоні, мати померла по дорозі. У жінки була вагітність 30 тижнів, двійня. І вона потрапила до мене під час чергування. Коли я побачила цю дівчину, я намагалася з нею поспілкуватися, але у неї були тільки сльози. Вона пробула у нас два тижні, і ми намагалися зберегти вагітність. Вона народила двох дівчаток. І коли через чотири дні під час виписки я спитала її, куди вона піде, жінка відповіла, що не знає. Їй було нікуди йти: грошей немає, родини немає, країни немає. Нічого немає. Ми з колегами дали їй трохи грошей, поліція поставила на облік у депортаційний табір.
У цій історії саме державна лікарня всіх прийняла безоплатно, зробила все необхідне. Ми не рахували кошти та не виставляли рахунок, ми бажали їй Божого благословення.
— Чому ви повернулися до України?
— Я не повернулася в Україну, я повернулася додому.
— А чим ви зараз займаєтесь і чи вдалося щось привнести з роботи в Саудівській Аравії в лікарню Новгород-Сіверського?
— Зараз я генеральний директор КНП «Новгород-Сіверська ЦМЛ імені І.В. Буяльського», що на Чернігівщині. Я на цій посаді не так давно – в липні буде рік.
Лікарня була побудована за часів президенства Л.Д. Кучми з урахуванням всіх потреб пацієнта та з чудовим плануванням для всіх медичних спеціалізацій. Лікарня була гордістю Новгород-Сіверщини протягом багатьох років. І що я побачила при вступі на посаду генерального директора? У лікарні було скорочено практично всі відділення. Тобто у лікарні, яка на сьогодні є опорною, немає дитячого відділення, пологового відділення, психіатричної допомоги. Медична реформа вкрай потрібна Україні, але в тій реформі, яка проводиться зараз, є помилки, які потребують негайного усунення. Якщо це не буде виправлено, Україна залишиться без медицини взагалі.
Зараз ми відкриваємо пологове відділення. Планується введення в експлуатацію КТ і розширення медичних послуг. Моє бачення розвитку лікарні – це створення Північного медичного містечка імені І.В. Буяльського 1-2 рівня акредитації. Наші пацієнти заслуговують на гідний рівень медичного обслуговування, і ми над цим працюємо.
Читайте також: Екатерина Амосова: “Уже начаты исследования эффективности и безопасности “миксов” вакцин от COVID разных производителей”
