Менінгіт: різноманітність клінічних форм, небезпека захворювання та лікування

shutterstock_526407886

Вперше менінгококова інфекція (МІ) як окреме захворювання було описано майже 200 років тому – у 1805 році. Збудник хвороби було відкрито пізніше – 1887 році. Ним виявився грамнегативний диплококк – нейссерія менінгітідіс (Neisseria meningitidis). Сьогодні відомо кілька серотипів мікроба – А, B, C, D, X та ін. Основним у нашій країні є серотип В. Головний фактор, що викликає розвиток симптомів, – це ендотоксин, який є білково-полісахаридним комплексом.

Підступність менінгококу

Сприйнятливість до МІ загальна. За даними ВООЗ, ця інфекція реєструється більш ніж у 200 країнах світу. В Україні щорічно хворіють близько 1000 людей. На одного хворого припадає до 2 тис. носіїв менінгококу.
Збудник виділяється з верхніх дихальних шляхів при чханні, кашлі та розмові. Контактним шляхом інфікування відбувається рідко. У зимовий час у приміщенні аптек при накопиченні великої кількості пацієнтів з гострими катаральними явищами ризик поширення інфекції значно підвищується.
У зовнішньому середовищі менінгокок нестійкий і поза організмом швидко гине. А ось у крапельках слизу з носоглотки може зберігатися понад дві години.

Різноманітність клінічних форм

Найчастіше МІ протікає як локалізованих форм – назофарингита (у 80%) чи носительства. До генералізованих форм відноситься менінгококцемія (4-10%), гнійний менінгіт та ін. Значно рідше розвиваються менінгококові артрити, міокардити, остеомієліти або ураження інших органів.
Особливо небезпечна менінгококцемія (дослівно, «менінгокок у крові»). Це стан, про який можна сказати, що «зволікання смерті подібне». Хвороба починається раптово, з підйому дуже високої температури тіла. Швидко наростають симптоми інтоксикації – сильний біль голови, нездужання. Найпогрозливіший симптом – поява характерного геморагічного висипу. Вона виглядає як червоно-червоні плями з синюшним відтінком, не зникає при натисканні, може височіти над поверхнею шкіри, із зірчастими обрисами. Поява такої висипки на обличчі, повіках та верхній частині тіла в перші години захворювання є прогностично несприятливою ознакою і говорить про високу ймовірність летального результату, пов’язаного з крововиливами в надниркові залози, наступною гострою наднирковою недостатністю та інфекційно-токсичним шоком.

У новонароджених та малюків грудного віку іноді розпізнати МІ дуже складно, особливо в період підйому захворюваності на грип. Тому поява ознак подразнення мозкових оболонок у них у вигляді монотонного крику, блювання, пульсації та напруги великого тім’ячка, вираженої млявості та сонливості, особливо у поєднанні з висипаннями на шкірі, потребує негайного огляду дитини лікарем.

Пошук збудника

Менінгокок виявляють за допомогою різних бактеріологічних та серологічних методів. Досліджують носоглоточний слиз, кров та цереброспінальну рідину. Мікроскопія «товстої краплі» крові при менінгококцемії дозволяє виявити збудника всередині нейтрофілів або поза клітинами. До експрес-методу відноситься реакція зустрічного імуноелектрофорезу, за допомогою якої визначають полісахаридний антиген менінгококу. Повторні дослідження сироватки крові на специфічні антитіла дозволяють судити про етап захворювання та терміни інфікування.

Допомога вдома та в стаціонарі

При підозрі на менінгококцемію та менінгіт терапію рекомендують починати
негайно вдома з подальшою госпіталізацією хворого на інфекційний стаціонар. Показано введення кортикостероїдів, антипіретиків, за показаннями – протисудомних та сечогінних засобів.
Слід дотримуватись дуже великої обережності із застосуванням антибактеріальних засобів до надходження до стаціонару, оскільки їх введення може супроводжуватися масивною загибеллю збудника та різким посиленням інтоксикації через надходження ендотоксину до крові. Тому, якщо пацієнта можна доставити до клініки протягом 40–60 хвилин, від ін’єкцій антибіотика рекомендують утриматися. В інших ситуаціях допустиме внутрішньом’язове введення вдома левоміцетину сукцинату натрію. Введення бензилпеніциліну протипоказане через небезпеку посилення шоку.

Вже в умовах стаціонару проводять пеніцилінотерапію, яка в даному випадку є етіотропною. До антибіотиків резерву відносяться цефалоспорини Ш покоління та рифампіцин. У зв’язку з тяжким перебігом МІ лікування проводиться, як правило, масивне та в умовах відділень інтенсивної терапії та реанімації.

При менінгококовому назофарингіті застосовують макроліди, левоміцетин, рифампіцин, цефріаксон або сульфаніламіди. У разі тісних контактів з хворими на МІ рекомендується профілактичний прийом антибіотиків та спостереження з бактеріологічними дослідженнями мазків із зіва.

Як допомогти імунній системі

В Україні вакцинація проти менінгококової інфекції проводиться за епідпоказаннями. У нас зареєстрована полісахаридна менінгококова вакцина «Meningo A+С» фірми «Aventis Pasteur» («Pasteur Merieux», Франція). Однак складність у тому, що вакцини проти серотипу В поки що знаходяться лише на стадії розробки. Адже саме цей різновид менінгококу превалює в нашій країні. Тому попередження однієї з найважчих нейроінфекцій багато в чому залежить від нас самих — потрібно дотримуватися звичайних заходів захисту від повітряно-краплинних інфекцій, підвищувати активність місцевого і загального імунітету, своєчасно виявляти і лікувати носіїв менінгококу.

Прокрутить вверх