Свобода починається зі… стільця
«Якщо відсталі діти роблять такі успіхи, то яких вершин досягнуть звичайні, із якими займатимуться у цій системі?» – ця думка спонукала Монтессорі у 1907 році створити перший дитячий садок – Будинок дитини – для малюків із бідних кварталів.
Статут першого Будинку дитини та створених пізніше вимагав, щоб діти завжди приходили охайно одягненими. Батьків зобов’язали раз на тиждень розповідати про те, як малюк проводить час удома, вислуховувати поради освітян і неухильно їх дотримуватися. Якщо вони ці вимоги не виконували, дітей виключали. Добровільно-примусове співробітництво давало плоди: батьки та діти з великим пієтетом ставилися до наставниць. Однак, читаючи міркування Монтессорі про те, як слід ставитися до дитини, розумієш, що не лише регламент – причина глибокої поваги до вихователів. Кожен рядок її книги буквально пронизаний повагою до дитини.
Ще у 80-х роках у багатьох радянських школах зберігалися парти, де стіл та стілець були жорстко з’єднані. Цим досягався певний рівень дисципліни: відсунутись від краю стільниці або, навпаки, присунутися до неї було неможливо. На те, що подібні меблі позбавляють їх свободи руху, Монтессорі звернула увагу сто років тому. Для Будинків дитини виготовили широкі столи та легкі стільчики, які діти могли ставити як завгодно.
За крок до перемоги
Таким стільчиком захотіло одного разу скористатися дворічне маля, коли дітки зібралися в кутку, розглядаючи нову гру. Хлопчик ніяк не міг протиснутись крізь щільне кільце старших хлопців і відійшов убік. Монтессорі спостерігала за виразом його обличчя. Воно було стурбоване проблемою, що виникла. Здавалося, чуйна вихователька мусить йому допомогти. Але один із принципів Монтессорі – вчити дитину діяти самостійно, спостерігаючи за нею. Це допомагає зрозуміти, чого вона зараз хоче, який предмет має потрапити в поле її зору, щоб вона упоралась зі своїми проблемами. Тому стіни в школах Монтессорі суцільно заставлені стелажами, на яких стоїть різноманітний підручний матеріал – совочки, ножиці, палиці тощо.
Для малюка, який намагається розглянути іграшку, що цікавить його, потрібним предметом виявився стільчик. Карапуз попрямував до нього, і очі його блищали. Він сам здогадався, як досягти мети – зараз він здійснить свій задум! Але в цей момент інша наставниця підхопила його на руки і підняла над головами хлопців зі словами: «Малюку, подивися на іграшки». Вона думала, що робить добро, але очі дитини згасли. Він був за два кроки від мети, а йому не дали здійснити цю маленьку (на наш погляд) перемогу, нагадавши, що він лише «малюк», а не винахідлива цілеспрямована особистість.
Перемога має бути легкою та повною
Нам часто простіше зробити щось за дитину, ніж навчити її саму. Допомагаючи дітям, коли вони готові діяти (давай я розстебну; відкрий рот, мама дасть ложечку), підказуючи, коли через хвилину вони здогадалися б самі (переверни машинку, відсунь стільчик і дістанеш), ми підхоплюємо на свої крила пташеня, яке могло б вже летіти саме. А летіти самому – куди більше задоволення, ніж сидячи у когось на спині.
«Кротість дітей така абсолютна, ніжність їхня така безмежна — вона зародок смирення, який неважко заглушити будь-якою формою гніту», — писала Монтессорі. Несвобода — ось, що заважає душі дитини випрямитись на повний зріст. Малюка потрібно не стільки обмежувати, скільки відкривати перед ним нові можливості. Наприклад, дисципліна у більшості з нас асоціюється з окриками: «Не розмовляй», «Не крутись», «Не бігай». Який широкий спектр обмежень!
Монтессорі пропонує інший шлях – навчити дитину отримувати задоволення від тиші та граціозності. На одному із занять вона пропонувала хлопцям послухати подих сплячого немовляти, звернувши увагу на те, як тихо – тихіше за всіх! — він дихає.
Дуже любили діти гру, коли, сидячи із заплющеними очима, слухали, як наставниця називає пошепки ім’я кожного з них. Той, кого звали, мав якомога безшумніше і граціозніше пройти через кімнату повз своїх друзів до виховательки.
Так крок за кроком народжувалась внутрішня зібраність: дисципліна не як нерухомість, а як повага до оточуючих і собі, що допомагає самоорганізовуватися та діяти з найменшими витратами сил. Адже «перемога має бути легкою та повною», – писала Марія Монтессорі.
Інформація – не лише слова
Розвиток дітей часто зводять до нашпигування їх усілякими знаннями. Виходять такі собі вареники, які від великої кількості начинки розвалюються – морально та емоційно. Щоб цього не відбувалося, треба вміти сприймати інформацію та осмислювати її. А інформація – не лише слова. Це ще й шум листя, колір трави, смак їжі, відчуття гладкості чи шорсткості поверхні. Скільки б книг не прочитали лікар чи куховарка, не бути ним хорошими фахівцями, якщо він не може розчути шум у серці, а вона – визначити на смак, яких спецій потрібно додати до страви. Здатність орієнтуватися у відчуттях формується у ранньому дитинстві. Потім надолужити втрачене дуже непросто. Тому в Будинках дитини було багато дидактичного матеріалу для розвитку органів чуття, дрібної моторики та спостережливості: каталоги з тканинами різного кольору та структури, баночки зі спеціями та ін.
Довірливе очікування
Хоч би якою досконалою була наша культура, відірватися від природи – значить позбавити себе важливого джерела сил. Хлопці в Будинках Монтессорі доглядали домашніх тварин, розбивали садки під вікнами, вирощували кімнатні рослини. Посадити квітку і спостерігати, як вона викидає нові пагони, – це дарує дітям радість, подібну до тієї, яку вони самі дарують своїм близьким, коли ростуть. Те, що квіти розвиваються повільно, привчає малюків до «довірливого очікування», – властивості, якої нам так бракує у сучасній метушні.
Доглядаючи тварин і рослин, діти реалізовували ще одну свою важливу потребу – трудитися. Під керівництвом Монтессорі вони самі накривали стіл, прибирали за собою посуд, складали ігри місце. Більше того, коли до Будинку дитини приходили гості, діти виступали у ролі офіціантів.
Стара система для нових дітей
Сьогодні багато говорять про те, що наближається нове покоління – діти індиго, пристосовані до того, щоб жити у світі, що розбухнув від інформації. Вони можуть засвоїти та обробити ці гігабайти, що заполонили простір навколо нас. У них для цього досить чіпка пам’ять, швидка реакція та високий інтелект. Вважається, що в таких дітей рівномірно розвинені обидві півкулі, тому логічне мислення поєднується з сильним творчим потенціалом. Але водночас індиго дуже чутливі, емоційні, вразливі і не приймають авторитарні слова – їм важливо зрозуміти сенс.
Ті, хто працює із системою Монтессорі, справедливо вважають, що вона ніби створена для цих діток. Звичайно, вони стануть розумними та затребуваними у суспільстві у будь-якому випадку. Але тільки підхід, в основі якого – глибока повага дитини, готовність надати їй певний оптимум свободи – у діях і думках, позбавить її зайвих стресів, не дасть з’явитися зарозумілості або, навпаки, нервозної невпевненості, а допоможе бути в гармонії з собою та оточуючими.
Сьогодні школи Монтессорі включено до державного реєстру навчальних закладів Недерландів, Фінляндії, США.
Використані фото Shutterstock/FOTODOM UKRAINE
