Відомий актор Михайло Кукуюк зізнався нам, як соромився познайомитися з майбутньою дружиною Настею, згадав, як грав у театрі «елітну мишку», а також поділився планами.
– Ваші батьки – відомі митці, народні артисти Петро Кукуюк та Антоніна Паламарчук. Що пам’ятаєте з дитинства?
Коли ми з братом лягали спати, батьки інколи приходили до нас, і ми разом співали. У нас була своя колективна колискова, яку виконували тихенько і тепло. Мама дуже гарно співала українські народні пісні. Сім’я в нас була україномовна, хоча тато зі Східної України, і вболівали ми за «Шахтар»… Батьки були представниками справжньої української інтелігенції. Навчили мене, що якщо людина – справжній патріот, то буде при будь-якому режимі дотримуватися своїх принципів. Тато та мама закінчили студію при столичному театрі Франка, але працювати батьки поїхали в Житомир, у місцевий музично-драматичний театр. Вони були абсолютно безкорисливими людьми. Насамперед – мистецтво, а успіх, слава – другорядне. До речі, в ті часи актори погоджувалися їхати на периферію більш охоче, ніж зараз. Можна було переманити і народних, і заслужених. Мої батьки поїхали, бо там ставили «Лісову пісню». Мама грала Мавку. І мені, маленькому, часом діставалися дитячі ролі. В тій же «Лісовій пісні» грав хлопчика, який просить батька вистругати сопілку.
– Ваш тато з Донецької області. Давно були на його малій батьківщині?
Дуже давно! А зараз і не вийде податися туди, якщо навіть сильно захочеться, – та територія непідконтрольна Україні. Звідти виїхали багато наших родичів. Дуже позитивні, гарні люди. Мій тато – знайда, якого прихистила сім’я Кукуюків. Україномовна родина в російськомовному краю. Їх там дуже поважали і навіть дехто, наслідуючи, переходив на українську.
– У Житомирі, де виросли, ви частий гість?
Дуже потрібно вже поїхати! Бракувало часу через те, що пропав на ціле літо на «Василині» (комедійний серіал «Нове життя Василини Павлівни», що йде в ефірі телеканалу «ТЕТ». Михайло грає одну з головних ролей – чарівного румунського бандита, що приїздить в село, щоб повернути гроші, які випадково знайшла головна героїня, закохується в неї і стає перед вибором: гроші чи кохання. – Авт). А потім був проект «Танці з зірками»… Люблю гостювати в рідному місці, там набираюся енергії. В першу чергу їду на цвинтар до батьків, потім – з рідними побачитися. Квартиру в Житомирі ми продали, жили колись на розі Мануїльського та Київської. Так сталося, що шкільних друзів у мене немає. Мої однокласники живі-здорові і, мабуть, зустрічаються разом. Але дружив я здебільшого з друзями свого старшого брата. На жаль, він зараз не з нами, там, де і батьки (у 2001 році брат Михайла загинув у Лондоні. – Авт.) З його товаришами зустрічаюся і зараз. Ще – з сестрою і братом. Вони мені двоюрідні, але по духу, як рідні. Великі мої друзі.
– Ваш тато дружив з Михайлом Стельмахом, на його честь названо вас. Що ви пам’ятаєте з тієї дружби?
Він мені подарував книжку, яку підписав: «Малому Михайлику від діда Михайла». Пам’ятаю, як батько казав: «Сьогодні Стельмах прийде». Мама старанно готувалася, письменник був гурманом, шляхетною і церемонною людиною.
– У театральному ви навчалися акторської майстерності у видатного Миколи Рушковського. Чим він вас особисто вражав?
Микола Миколайович був справжнім і дуже тонким професіоналом. Нік Нік – так ми його називали. Він не давав якихось загальних зауважень, завжди працював над кожною деталлю. Ніколи не запихував тебе ні в які рамки. Дуже сильний! Великий патріот і шанувальник Києва. Розписував з нами на заняттях кожне слово – на чому зробити акцент, як пропустити через себе емоції. Все, що я знаю про театр та акторську майстерність, – від нього. Витрачав на нас, обормотів, весь свій час. Ми не завжди були терплячими, такі собі юні максималісти, але він спокійно реагував на такі речі, за які інші би вигнали. Плюс просто уявіть собі ті часи – 90-ті роки. В Європі, Америці – розквіт мистецтва, у нас – повна тиша. І здається, не буде просвітлення, нічого не знімається. Як у таких умовах прищеплювати любов до мистецтва? А він умів! Був представником покоління театральних патріархів, дружив з Кирилом Лавровим. Ми ходили на його творчі зустрічі. У Російській драмі (Київскому академічному театрі ім. Лесі Українки – Авт.) працював і товаришував з головним режисером-новатором Володимиром Петровим, який вивів у світ і Сомова, і Лаленкова, і Сумську.
– Як згадуєте свою роботу в Театрі юного глядача? За які заслуги вас підвищили з ролі Миші на роль щура Чучундри?
Ну чого підвищили? Це також представник мишачих! Мишка і щур десь там поруч бігали (сміється)! Мишки в нас були елітні, Віталік Лінецький, приміром, через мишок також пройшов. А потім – щур! Ми зробили сагу на основі класної класики Кіплінга «Рікі-Тікі-Таві». Це була шикарна вистава! І билися на мечах, і рок співали, і придумували мову тварин… А потім я перебіг у Театр на Лівому березі Дніпра.
– Київський Театр драми та комедії на Лівому березі Дніпра, де ви служите, називаєте театром номер один. Які вистави пробуджують найбільше емоцій?
Дуже раджу «ГолохвастOFFа». Мій Свирид Петрович – це таке попередження для жінок, як не стати заручницею чоловічих примх. Не приймати мильну бульбашку за щось справжнє. Ми показуємо, як людина, що абсолютний нуль у житті, може посварити гарних жінок. Явдоха й Секлета – рідні сестри, а Проня і Галя – двоюрідні. А мене мама виховала у величезній повазі до жіночої статі. Хоча відверто скажу, негативних персонажів мені грати цікаво. Падлюка завжди більше до себе привертає уваги. На цьому, як правило, і будується вся історія. Сьогодні якраз ми в театрі грали «ГолохвастOFFа». Повний аншлаг в залі!
– Як полюбити негативного персонажа?
Ти для свого героя і адвокат, і прокурор. Припустимо, граю альфонса. Що може бути гірше чоловіка, який використовує жінку? Але я маю підійти до свого персонажу з іншого боку і через погане відкрити якісь гарні його сторони.
– Фільм «Свінгери», що зробив вас дуже відомим, робота провокативна для українського глядача. Не вагалися, приймаючи рішення зніматися?
Так сталося, що всі мої ролі – доволі провокативні. І дуже приємно, що це позитивно сприймається. Свінгери – це франшиза. Люди, що працювали на фільмом, розуміли, що перекладаючи це все на бутність нашої країни, треба якомога глибше занурюватися в українське. Ми зразу домовилися, що в нашому варіанті не буде матюків (в оригіналі вони є), але буде наш фольклор, гарна нелітературщина. Все об’єдналося, і вийшла бомба! У версії латишів є російська мова, у нас – все українською. В них немає другої частини історії, а ми зняли, дякуючи сценаристу, який просто закохався в Україну. А з приводу впізнаваності… Так, деякі глядачі спершу побачили мене в цьому фільмі, а вже потім дізналися, що я театральний актор і тепер приходять на вистави з моєю участю.
– Ви радієте, що вже пропонують грати ролі зрілих чоловіків, але зізнаєтеся, що боїтеся втратити в собі дитину. А як знайти баланс?
На мій погляд, чоловік до кінця життя залишається дитиною. Так складається, що в моєму близькому колі майже всі чоловіки не награлися в дитинстві. Часто в такому віці приходять ролі соціальні – такого собі мужика з долею – іноді напівгумористичні, іноді драматичні. А в мене якийсь дивний зараз час! Приміром, ми з режисером Максимом Голенко готуємо до випуску виставу «Дон Жуан» про походеньки відомого персонажа. Граю того самого чоловіка, якому все не набридне стрибати в гречку. Ну і добре! Я взагалі з тих людей, що не дуже охоче йдуть проти вітру. Я за плавне перетікання в одного стану в інший, прихильник еволюції, не революції. Тому різко щось міняти ніколи не хочеться. Тільки інколи виникає бажання прочитати більше книжок, менше лінуватися.
– Зі своєю дружиною Анастасією Осмоловською ви працюєте разом в кількох театральних проектах.
Вона – режисер. Зазвичай прийнято вважати, що це чоловіча професія, а тут жінка, яка чітко знає, чого хоче. Ще й тебе, старшого за віком, підштовхує у правильному напрямку. А здавалося б, я мав би давати поради… Але їхнє покоління, на мій погляд, якесь розумніше за нас, цікавіше. У Насті дуже розвинене відчуття смаку. У виставі «ГолохвастОFF» ми переклали весь текст гарною українською мовою, там немає суржику, переходу на російську, яка є в Старицького. Ми пішли в бік української урбанії, зробили дійство сучасним, без сільської тематики. Дуже цікаво вийшло.
– Ви знайомі давно і, як самі кажете, закохувалися потихеньку.
Пам’ятаю, як тільки побачив її, ми ще навіть не заговорили, подумав: «Божечко, яка гарна!» Вона стояла на ганку – така розкішна! Але тому що була значно молодшою за мене, довго не знав, з якого боку підійти, якою дорогою перейняти. А коли дізнався, що вчиться на режисурі, ще більше знітився. Зі мною такого ніколи не було! Хочеш привернути до себе увагу, здатися кращим, цікавішим – а вона-то знає всі ці акторські штуки!
– Ви згадували участь у проекті «Танці з зірками», де відтанцювали вісім ефірів і потім пішли з скандалом, відмовившись танцювати «танець за життя». Дивитеся зараз «Танці»? За кого вболіваєте?
Поки не виходило подивитися. Хоча і хотілося – ми в проекті всі здружилися, в мене є свої фаворити. Чесно кажу, не тому, що даю зараз інтерв’ю і хочу, щоб все виглядало гарно. Все, що мені хочеться казати, я кажу, не стримую себе, повірте. Так, в мене були образи, приміром, не пам’ятаю, щоб наш танець хоч раз похвалили члени журі. Але то все в минулому. Мені ніколи не хотілося кинути шоу. Більш того, на репетиції я не йшов, а біг.
– Коли останнього разу бачилися зі свою партнеркою по танцям Єлизаветою Дружиніною?
Зовсім недавно зустрічалися – трошки навіть разом потанцювали. І я вирішив, що буду вчитися танцювати надалі. А уроки братиму у Лізи.
– Ми з вами розмовляємо, ви їдете додому після вистави в таксі. А можна побічити Михайла Кукуюка в громадському транспорті?
Звичайно! А де ж я буду брати деталі для своїх образів, якщо буду закритим? Люблю спостерігати за людьми. І потім, з нашими дорогами, неможливістю припаркуватися хіба особистий транспорт – це такий вже комфорт?
– Хто вас зазвичай зустрічає після роботи дома?
Зараз відкрию двері квартири – будуть стояти на порозі хлопчик і дівчинка. Ну, це собака і кіт. Приїхавши до нас додому, котик мав перебути всього кілька днів – дружина взяла його на подарунок сестрі. Я тоді попередив: «От побачиш, через три дні ти вже його не віддаси». Вона заперечила: «Ні-ні!» Але все так вийшло, як я казав. А трошки пізніше приходжу додому – в кутку щось чорненьке, маленьке спить. Гарненьке! Так з’явився в нас собачка.
ДОВІДКА
- Народився 11 травня 1974 року в Житомирі у родині народних артистів Української РСР.
- З 1991 по 1995 рік навчався в Київському інституті театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (курс народного артиста України Миколи Рушковського).
- Після закінчення вишу працював у Київському Театрі юного глядача. З 2003 року – у Київському академічному Театрі драми і комедії на Лівому березі Дніпра.
- Грав у фільмах та серіалах: «Слуга народу», «Свінгери», «Казка про гроші», «Свінгери-2», «Домашній арешт», «Будиночок на щастя», «Нове життя Василина Павлівни» та ін.
