Як розмовляти з дітьми про війну

Коли починати розмову?

Вік, у якому діти починають боятися війни, різниться. Проте психологи наводять чотири вірні ознаки цього явища. До них відносяться:

• порушення сну: дитині сняться кошмари, вона важко засинає або прокидається раніше, ніж зазвичай;
• втрата апетиту;
• спонтанне ридання або плач;
• те, що називається «прив’язкою», коли дитина боїться залишити маму чи тата навіть на обмежений час.

Загальна тривожність також може посилити існуючі проблеми дитини та навіть спричинити регрес у її навичках. Багато дітей також виявляють тривогу та стрес через скарги на фізичні болі.

Побачивши подібні ознаки, батькам слід негайно дати зрозуміти наляканій дитині, що ви розумієте її почуття, і що ви зробите все можливе, щоб зберегти її та решту сім’ї в безпеці. Звісно для цього доведеться поговорити з дитиною про війну, але те, як саме це зробити, буде залежати від її віку.

Як вести розмову?

Малюки від 2 до 6 років

Для дітей цього віку краще уникати жодних жахливих новин або контакту з ними. Немає жодних причин розповідати маленьким дітям про загрозу війни, якщо вони про неї не обізнані. А ось якщо ви підозрюєте, що вони вже отримали якусь інформацію, наприклад, в дитячому садку, запитайте їх про це і перевірте, чи це потребує додаткового обговорення.

У жодному разі не намагайтеся пояснити дитині ситуацію в цілому із усіма підводними течіями геополітики. Незрозумілі та абстракті речі ще більше налякають малюка, тому використовуйте лише прості та зрозумілі слова.

До 5-6 років діти не зрозуміють таких понять, як нації і війна, і їхнє найбільше занепокоєння полягає в тому, що з їхніми батьками може щось трапитися, — це, мабуть найгірше, що може уявити 4-річна дитина. У цьому разі варто запевнити малюка, що з ним, і з вами, і з іншими родичами буде усе гаразд, адже ви подбаєте про це. Варто згадати і про інших дорослих, які опікуються цією проблемою і слідкують за тим, щоб усе було в порядку. Обіймайте дитину під час подібних розмов, обійми теж творять чудеса і дарують відчуття захисту.

Діти від 7 до 12 років

У цьому віці діти вже достатньо дорослі, щоб хвилюватися так, як хвилюються їхні батьки. Вони вже можуть уявити собі (а, значить, і злякатися) стрілянину, розриви бомб, авіаційні нальоти, обрушення будинків тощо. До того ж саме у цьому віці у них з’являються власні джерела інформації. Далеко не всі з них об’єктивні, а отже, якщо дитина почала ставити питання чи виявила ознаки наляканості, варто насамперед дізнатися, що саме їй відомо. «Що ти чув?», «Де ти це чув?», «Що ти про це думаєш?». Дайте дитині зрозуміти, що її запитання та хвилювання важливі.

Не слід турбувати дитину більше, ніж потрібно. Взагалі розмови про війну з малюками цього віку варто вести за тим самим правилом що і розмови про народження дітей. Втікати від відповіді на питання не варто, не слід і обманювати дитину. Найкраще давати прямі, проте стислі відповіді, не вдаючись у зайві подробиці, і відслідковувати, як реагує дитина. Якщо вона все ще спантеличена, слід надати їй трохи більше інформації.

Діти лише навчаються стійкості, яка допомагає пережити скрутні часи, тому щоб їм стало трохи легше поясніть їм контекст і змалюйте перспективи. Поясніть, як саме обставини пов’язані з проблемами: «Ми поживемо деякий час в іншому місці, щоб убезпечити себе». Це надасть подіям сенс і ясність, а для дітей важливо вміти розуміти негативні та неприємні речі. Проте, щоб подолати потужні негативні емоції, запропонуйте їм позитивну перспективу. Скажіть, що усі війни закінчуються, адже у світі значно більше освічених, добрих та дипломатичних людей, ніж дурних та агресивних. Нагадайте дитині, що були часи, коли вона чогось боялася, наприклад темряви або школи, але потім перемогла свій страх. Кожного разу, коли ви говорите з дитиною про погані часи, переконайтеся, що ви говорите і про хороші часи в майбутньому.

Підлітки

Підлітки багато що знають про війну і без втручання батьків, але їхні знання зазвичай неповні. Тому ваше завдання – заповнити ці пропуски, запропонувати історію та поділитися тим, що ви знаєте.

Вони отримують багато інформації з інтернет-джерел, таких як соціальні мережі чи YouTube, яка може вводити в оману. Проте заявляти, щось на кшталт «це повна маячня» у жодному разі не варто. Підлітки і так ставлять під сумнів авторитет батьків і набагато більше переймаються думкою друзів, ніж представників старшого покоління. Щоб вони не замкнулися в собі, і ви мали змогу продовжити ті розмови, які вели, коли вони були молодшими, стримуйте бажання прочитати їм лекцію. Краще запитуйте їхню думку про речі, що відбуваються навколо.

Також корисно заохочувати підлітків підтримувати та розвивати власні ідеї та думки, а не просто повторювати те, що сказали інші. Варто нагадувати їм час від часу, що засоби масової інформації та інтернет-ресурси використовують екстремальні теми, щоб привернути увагу, будь то кліки, рейтинги або кількість переглядів. Дайте підліткам інструменти для критичного перегляду інформації, навчіть їх ставити питання: «Хто це зробив?», «Для чого?», «Яка інформація не включена?» та ін. Це допомагає дітям критично міркувати про відносну важливість проблем, слів і образів, та власного вибору засобів масової інформації.

Перепади настрою є відмінною рисою підліткового віку. Але враження від сумних і гнітючих новин можуть зробити підлітків втомленими від усього світу. Подаруйте їм надію, спрямуйте їхню енергію у позитивне русло, оговоріть значущі способи принести щось корисне у навколишній світ. Розмовляючи з підлітками про війну будьте послідовними та заспокійливими, але не давайте нереалістичних обіцянок.

Загальні поради

Бажання захистити дітей від страшних речей – це природно, але батьки мають бути готові говорити з дітьми про війну чи про насильство. Проте перш ніж приступити до цих розмов варто продумати кілька речей.

Насамперед, визначьтеся, що саме ви хочете донести до дитини, окрім того, щоб заспокоїти її. Оберіть якесь одне повідомлення, яке подавайте разом із відповідями та фактами. Серед таких тез можуть бути: «Ми переможемо», «Війна – це жаливо», «Хто нападає, той неправий» тощо.

Ваша думка має бути авторитетною для дитини, проте це не означає, що ви заздалегідь маєте мати відповіді на усі питання. Спільне обмірковування проблеми допомагає дітям навчитися орієнтуватися в неоднозначних почуттях.

Перевірте свої почуття, перш ніж говорити зі своїми дітьми. Налякані діти не мають ставати буфером для дорослих емоцій. Розмова на велику страшну, незрозумілу тему – не той час, коли варто обтяжувати дитину власними страхами та турботами.
Пам’ятайте, що діти вчяться, спостерігаючи за батьками. Їм дуже цікаво, як ті реагують на події. Вони уважно придивляються до вас, слухають ваші розмови з іншими дорослими. Намагайтеся до останнього зберігати спокій, підтримуйте звичні традиції вашої родини та й щоденний розпорядок дня. Знайомі ритуали дуже важливі для дитини.

Будьте готові до повторення розмов про війну. Деяку інформацію дітям може бути важко прийняти або зрозуміти. До того ж, задаючи одне і те ж питання знову і знову, ваша дитина може отримувати заспокоєння. Саме тому важливо залишатися відкритими до діалогу. Корисно сказати своїй дитині: «Коли у тебе з’являться нові питання чи відчуття, поговори зі мною знов. Я чекатиму».

Image by PublicDomainPictures from Pixabay