Фармацевт чи ні?
У багатьох країнах Європи право власності на позалікарняну аптеку може мати фармацевт або група фармацевтів. Головна перевага такого підходу полягає в тому, що він створює умови для високого рівня професіоналізму.
Вважається, що корпоративні власники аптеки мають виключно особисті фінансові інтереси. У цьому випадку всі їхні дії та вказівки співробітникам спрямовані на отримання прибутку, а здоров’я пацієнтів та суспільства загалом відсунуто на другий план. А ось фармацевт, володіючи професійним досвідом та відповідальністю, а також підтримуючи свою репутацію, насамперед керуватиметься інтересами пацієнта. Звісно, це спірна позиція.
2009 року в Німеччині та Італії право володіти аптеками виключно фармацевтами спробували оскаржити в Європейському суді. Однак суд ухвалив, що такий стан речей може бути виправданий метою забезпечення надійності та високої якості постачання населення лікарськими засобами. У судовому рішенні було зазначено: «Не підлягає сумніву, що фармацевт, як і інші особи, має на меті отримання прибутку. Разом з тим через свою професійну приналежність він організує діяльність аптеки не лише в економічних цілях, а й із професійної позиції. Таким чином, його приватний інтерес, пов’язаний з отриманням прибутку, стримується його підготовкою, його професійним досвідом та відповідальністю, а також тією обставиною, що будь-яке порушення норм закону чи професійної поведінки послаблює не лише вартість його інвестиції, а й його власне існування як професіонала». .
Згідно з рішенням Європейського суду, право вирішувати, хто саме може володіти аптекою, залишили на розсуд державних органів.
У результаті в Німеччині та деяких інших країнах все залишилося, як і раніше, а, наприклад, у Португалії та в Італії можливість купувати аптеку у власність була надана нефармацевтам (у 2007 та 2016 роках відповідно). Водночас інші держави, наприклад, Угорщина, Естонія та Польща, протягом останнього десятиліття, навпаки, відмовилися від лібералізованої системи на користь обмеження права власності на позалікарняні аптеки.
Право власності на ліцензію
У більшості країн аптечна ліцензія належить приватним особам (або компаніям), проте де-не-де в Європі вона залишається у власності держави і не може бути передана нікому без затвердження компетентного органу. Інакше кажучи, йдеться про непідлягаючу передачу «концесії» на державні аптечні ліцензії. Наприклад, у Фінляндії ліцензія видається Фінським агентством з лікарських засобів Fimea конкретній особі без права її продажу чи здачі в оренду, а передбачені нею зобов’язання не можна передавати третій стороні. Ліцензія може стати вакантною двома способами: коли фармацевту, який нею володіє, виповнюється 68 років або коли він отримує ліцензію на нову аптеку. У цих випадках Fimea оголошує про можливість подавати заявки та видає нову ліцензію відповідно до Закону про лікарські засоби. Крім того, Fimea постійно оцінює потребу у створенні нових аптек, дочірніх аптек та аптечних філій. Такий підхід дозволяє раціонально планувати інфраструктуру.
У Люксембурзі більшість позалікарняних аптек працює на умовах концесії.
Коли концесія стає доступною, міністерство охорони здоров’я публікує оголошення із зазначенням умов придбання, розташування аптеки, термінів початку її роботи та ін.
Обидві ці моделі передбачають сплату збору за ліцензію на користь держави. У Фінляндії аптеки сплачують аптечний податок, і сумарний дохід країни від нього дорівнює приблизно 175 млн. євро на рік. Ставка податку залежить від річного обороту рецептурних та безрецептурних препаратів та зростає в міру його збільшення. У Люксембурзі аптечний податок (redevance) становить 2% від скоригованого річного обороту аптеки (при цьому певні типи ліків не включаються до розрахунку щорічного збору).
У Словенії деякі аптеки є предметом концесії, яка може бути надана фармацевтам або компаніям, у яких 50% акціонерного капіталу належить фармацевту. Концесія дається період від 15 до 30 років. Однак, на відміну від Люксембургу та Фінляндії, рішення про створення концесії приймається на місцевому рівні одним або декількома муніципалітетами.
У Данії аптечна ліцензія є власністю держави, а власником аптеки може бути лише фармацевт. У разі придбання ним нової аптеки або, наприклад, смерті, ліцензія повертається державі. У цій моделі на регуляторному рівні встановлено умови, на яких приміщення, обладнання та товарні запаси переходять до нового ліцензіата.
У деяких випадках є правові та регуляторні положення, покликані забезпечити можливість підтримки діяльності аптеки у виняткових обставинах (таких як смерть власника), щоб спадкоємці могли її продати. Такі норми діють у Франції: «Після смерті фармацевта, чоловік(а) чи жінки, спадкоємці можуть підтримувати роботу аптеки максимум два роки під керівництвом керуючого фармацевта, який діє з дозволу начальника регіонального управління охорони здоров’я». Аналогічні правила існують у Німеччині: після смерті власника спадкоємці можуть запросити фармацевта для керування аптекою на 12 місяців. Крім того, для забезпечення безперервної діяльності, якщо один із дітей померлого власника молодше 23 років та вивчає фармацію, аптека може працювати під управлінням зовнішнього фахівця, доки спадкоємець не стане фармацевтом.
Приватні та державні
У низці країн власником деяких позалікарняних аптек (прямо чи опосередковано) виступає держава чи місцеві органи влади. Так, у деяких колишніх югославських республіках значна кількість аптек, як і раніше, перебуває у власності та під управлінням держави. У Хорватії державні аптеки становлять приблизно 20% від загальної їх кількості. У Словенії вони називаються «суспільними аптеками» та працюють під управлінням організації, яка перебуває у власності одного чи кількох муніципалітетів. Аналогічні нормативні положення та організації є у Сербії.
В Італії муніципалітети мають кілька позалікарняних аптек, які називаються farmacie comunali. Спочатку вони були створені місцевою владою для обслуговування районів без належного доступу до послуг фармацевтів, і більша частина їх розташована в північній частині країни. У середньому вони становлять приблизно 20% від загальної кількості аптек, однак, наприклад, у Кремоні 14 із 20 аптек перебувають у власності міста. Останнім часом в Італії багато муніципальних аптек були продані. Так, у Мілані аптечні мережі придбали 80% їхніх акцій терміном на 99 років.
У Швеції всі аптеки належали державній компанії Apoteket AB до 2009 року, коли уряд прийняв рішення про лібералізацію сектора в ході процесу, який отримав назву «ре-регуляція».
Як наслідок, приблизно дві третини всіх аптек нині належать приватним компаніям через кілька мереж. Власником частини, що залишилася, залишається уряд країни в особі Apoteket AB.
У Франції через історичні причини існують винятки з норм про обмеження права власності на позалікарняні аптеки: 37 позалікарняних аптек належать Фонду медичного страхування шахтарів (pharmacie minière), а 51 перебувають у власності товариств взаємного страхування (pharmacie mutualiste). Ці аптеки виникли щонайменше 40 років тому і можуть відпускати лікарські засоби лише особам, застрахованим компанією-власником.
У Фінляндії також є цікавий виняток із загальних правил. Двом університетам – Гельсінському та Східній Фінляндії – дозволено мати власні аптеки.
Підготовлено за матеріалами доповіді «Діяльність позалікарняних аптек у Європейському регіоні ВООЗ».
