У дорослих носійство лямблій може протікати безсимптомно, а в дітей віком інфікування ними практично завжди супроводжується порушенням стану здоров’я.
«Родина» гельмінтів
Минуло майже 150 років, як професор патологічної анатомії Харківського імператорського університету, чех за національністю Душан Лямбль встановив, що найпростіші одноклітинні мікроорганізми під назвою Cercomonas intestinalis можуть бути причиною кишкових порушень. Згодом їх назвали на ім’я вченого лямбліями (Giardia lamblia, Lamblia intestinalis), а хвороба, яку вони викликають, лямбліоз. Це інвазивне протозойне (від грец. Protozoa – найпростіші, одноклітинні організми) захворювання дітей та дорослих. Лямбліоз тісно примикає до групи гельмінтозів і може протікати як у вигляді прихованого або латентного носійства, так і маніфестних форм з переважним ураженням кишечника.
Для лямблій характерні дві стадії розвитку: вегетативна та стадія цист (від грецького kystos – міхур). Вегетативна форма має розміри 10-25 мкм завдовжки та 8-12 мкм завширшки. На бічній частині клітини паразита розташований диск, що присмоктується, за допомогою якого він прикріплюється до клітин кишкового епітелію. Стадія цист у лямблій настає, коли вони мігрують із тонкого в товстий кишечник. Саме у формі цист збудник зазвичай виділяється з організму з фекаліями. Як правило, це відбувається циклічно – кожні 10–20 днів. Цисти лямблій мають щільну оболонку, що робить їх стійкими до зовнішніх впливів: вони малочутливі до кислот, лугів, речовин з активним хлором. Цілком знешкоджуються цисти лямблій лише при кип’ятінні.
Раніше вважали, що резервуаром інфекції є лише люди, але зараз доведено, що лямблії можуть паразитувати в організмі собак, котів, бобрів.
В організм людини збудники лямбліозу потрапляють через рот. Шлях передачі – фекально-оральний.
Через воду, брудні руки, немите овочі та фрукти лямблії проникають у травний тракт. У дитячих колективах велике значення має також інший механізм передачі інфекції – «з рук до рук». Педіатрам добре відомо, що у дітей, які мають звичку тримати пальці у роті, гризти нігті, олівці та дрібні предмети, завжди виявляються лямблії.
Для того щоб розвинулося захворювання, часом досить проковтнути лише один десяток цист лямблій.
Потрапивши до дванадцятипалої кишки, вони починають там інтенсивно розмножуватися. Підраховано, що у одному квадратному сантиметрі слизової оболонки кишечника може бути понад 1 млн. лямблій.
Особливості клініки
Лямбліоз може мати як гострий, так і хронічний перебіг. Гостро частіше розвивається у новонароджених та дітей раннього віку та триває 5–7 днів. Для хронічного перебігу патології характерне тривале збереження симптомів протягом кількох місяців чи років.
Найбільш поширеними є кишкова та гепатобіліарна форми лямбліозу. При кишковій формі розвивається запальний процес у дванадцятипалій кишці (дуоденіт) та тонкому кишечнику (ентерит). Для дуоденіту найбільш характерні переймоподібні болі у верхній зоні живота та правому підребер’ї. Дуже часто виникають нудота та відрижка. Лямбліозний ентерит зазвичай супроводжується діареями і ознаками порушення кишкового всмоктування. Слід враховувати, що при лямбліозі дуоденіт та ентерит не мають специфічних, характерних лише для цієї патології ознак.
Запідозрити інфікування дитини лямбліями в більшій мірі допомагають позакишкові прояви, пов’язані з інтоксикацією та підвищеною подразливістю нервової системи: рясне відділення слини, скрегіт зубів уночі, енурез, головний біль, швидка стомлюваність, плаксивість, перекидання, перепади настрою та ін. Діти стають блідими, з «синіми» колами під очима, худнуть, відмовляються від їжі. Недарма лямблії називають паразитами «втоми та смутку».
Гепатобіліарна форма лямбліозу протікає із симптомами холециститу – болями у правому підребер’ї, нудотою, блюванням, гірким присмаком у роті, незначною жовтяничністю склер. Дуже часто при лямбліозі розвиваються шкірні алергічні реакції у вигляді кропив’янки, атопічного дерматиту.
Як встановити діагноз?
Діагноз захворювання встановлюють за клінічними даними, дослідженнями калу, дуоденального вмісту та крові. Щоправда, рутинне дослідження калу на цисти лямблій вже відходить у минуле. Це з тим, що виявити їх дуже складно. Для цього потрібно, щоб об’єкт аналізу був зібраний незадовго до дослідження (ще теплим), а здавати його потрібно 3 дні поспіль з інтервалом в 10-12 днів, що дуже важко. Тому все більшої популярності набуває імуноферментний аналіз (ІФА) для виявлення антигенів лямблій у калі. У крові для діагностики захворювання визначають специфічні антитіла класу імуноглобуліну А. У загальному аналізі крові підвищений вміст еозинофілів може бути ознакою лямбліозу. Для оцінки стану жовчовивідної системи, печінки та підшлункової залози обов’язково проводять ультразвукове дослідження органів черевної порожнини.
Етапна терапія
Для ефективної терапії пацієнтів з лямбліозом обов’язково необхідно дотримуватись етапності призначення лікарських засобів. Найбільш популярна триетапна терапія.
Перший етап – підготовчий – проводиться упродовж 2–4 тижнів. Його мета – нормалізувати відтік жовчі та усунути порушення у верхніх відділах травного тракту, зменшити інтоксикацію та підвищити захисні сили організму. Призначають жовчогінні препарати, сліпі зондування, міотропні спазмолітики (дротаверин, мебеверин), за показаннями – прокінетики (домперидон), ентеросорбенти, гепатопротектори.
Другий етап – власне протипаразитарне лікування. Вибір медикаменту залежить від особливостей перебігу лямбліозу. Так, при поєднанні лямбліозу з хелікобактерною інфекцією рекомендується орнідазол. Дуже популярний альбендазол, що має широкий спектр антигельмінтної та антипаразитарної дії.
Деякі фахівці, особливо в Росії, при лікуванні лямбліозу віддають перевагу ніфурателу – похідному 5-нітрофурану. На відміну від інших нітрофуранів, ніфурател містить тіоефірну групу, завдяки якій суттєво розширюється спектр його дії та підвищується ефективність. Інші препарати, які раніше часто призначаються при лямбліозі, сьогодні вже дещо втратили свої позиції. До них відносяться фуразолідон, метронідазол, тинідазол.
Третій етап терапії – реабілітаційний. Проводиться корекція вітамінної недостатності, дисбактеріозу кишечника та інших супутніх патологій. Для закріплення ефекту специфічної протилямбліозної терапії на цьому етапі з успіхом застосовуються гомеопатичні засоби та фітопрепарати.
Дуже важливо дотримуватися дієти – стіл №5 з продуктами, що мають сорбційні властивості. До них відносяться каші, печені яблука, груші, овочі, рослинні олії. Солодощі слід обмежувати.
Заходи профілактики
Для лямбліозу заходи профілактики аналогічні таким при інфекціях, що передаються фекально-оральним шляхом. Насамперед, необхідно дотримуватися елементарних санітарно-гігієнічних норм: не пити сиру воду, ретельно мити всі овочі та фрукти; не дозволяти собакам та кішкам облизувати дітей тощо.
Якщо у дитини або дорослої з’явилися клінічні ознаки захворювання або довго, незважаючи на адекватну терапію, не проходить алергія, або є відповідні симптоми з боку нервової системи, слід обов’язково звернутися до лікаря для виключення лямбліозу.
Труднощі лікування
При стійких формах захворювання лямблії мають резистентність до фуразолідону, метронідазалу і тинідазолу. Це пояснюється формуванням асоціацій лямблій з деякими видами грибків та утворенням так званих паразитоценозів – співдружності кишкової палички, стафілокока, стрептокока, найпростіших та гельмінтів.
