Село Красноїльськ на кордоні з Румунією. 364 дні його мешканці живуть звичним життям. Але щороку рівно на одну добу, з вечора 13 по вечір 14 січня, це село перетворюється на іншу реальність, а вся чоловіча половина населення – на дивовижних істот
Красна Маланка
Красна – це румунська назва села. Красноїльськом воно стало тільки в 1968 році. За однією з версій, в XIX столітті село називалося Красна Путна, бо лежало на шляху до монастирів у румунській Путні, які зараз входять до списку ЮНЕСКО завдяки своїм унікальним фресковим розписам зовнішніх стін. А Маланка – народне дійство, обряд, що в живому вигляді зберігся саме на Буковині. Це справжній культурний скарб регіону і один з останніх форпостів живої народної традиції. В різдвяний час тут майже в кожному селі влаштовують веселу переберію. Найвідоміша – у Вашківцях, але хто хоче автентичного справжнього дійства, а не туристичного кітчу, треба їхати де-інде. Тому вирушаємо саме у Красноїльськ!
Свято Красна Маланка починається тут увечері 13 січня: всю ніч гурти на своїх кутках (всього кутів сім, хоча маланкують п’ять з них: дві Путни, Cус, Дял і Тражани) ходять від дворища до дворища, не минаючи жодного, вітають господарів, бажаючи щастя-здоров’я і всіляких гараздів, а ті віддячують частуванням і грошима.
Майте на увазі, що 14 січня у цьому селі офіційний вихідний: ніхто з місцевих мешканців на роботу не йде. З цього приводу до Красноїльська не ходить громадський транспорт (sic!), село просто відрізане від цивілізації і живе своєю реальністю. Бажаючі побачити на власні очі Маланку приїздять самі – хто як може. Насправді є два способи: власним автомобілем або замовити трансфер з Чернівців. Або зробити так, як це зробили ми з колежанкою, – організували групову мандрівку Київ – Красноїльськ з зупинкою-ночівлею в Чернівцях.
Отже, ми приїжджаємо в Красноїльськ, і нас одразу захоплює вихор свята. Здалека чути звуки барабана і дивний ритмічний приспів. Ідемо на звуки – і втрапляємо на подвір’я, звідки якраз виходить маланкарська ватага.
Вибух первісного шаленства
Красна Маланка звичай витримується як по нотах: коли процесія підходить до чергового двору, першими заходять туди Діди і Баби в традиційних буковинських народних костюмах і майстерно зроблених гротескних масках (до слова, на все село є тільки один майстер, який виготовляє їх з пап’є-маше; раніше в багатьох селах Буковини маланкарі носили такі маски, але наразі ця традиція майже втрачена, лишилася тільки у Красноїльську та у Вашківцях). Ці персонажі віниками символічно вимітають з подвір’я все зло і негаразди. «Ми в цей день ганяємо злого духа», – поважно кажуть вони.
Потім заходять Царі і Цариці – їх так називають, бо голови вінчають корони, прикрашені бісером і низками намиста (за їх кількістю можна дізнатися, наскільки головний убір старий, бо щороку додається одна низка), віншують господарів, бажають щастя і достатку. Також у процесії беруть участь «жиди» – персонажі у високих циліндрах, які пропонують купити «з-під поли» різні штучки, і гротескні «лікарі», які намагаються полікувати усіх, кого можуть спіймати.
Кульмінація дійства, яка найбільше подобається журналістам і приїжджим, починається, коли у ритуал вступають «цигани» і «ведмеді». У назві персонажів – відлуння тих історичних часів, коли в Румунії жило багато циганів, котрі дресирували ведмедів для ярмарків. Однак вигляд перемазаних сажею «циган» у звіриних шкурах, зі справжніми сокирами в руках піднімає у генетичній пам’яті ще давніші часи – коли всі племена мали власного тотема, а лісові мешканці найчастіше таким тотемом вважали ведмедя (регіон називається Буковиною, бо тут росли букові ліси, в яких «вуйки» і водилися). Ведмеді починають ревти, змагатися і боротися між собою, а «цигани» упокорюють їх булавами і сокирами (і це виглядає зовсім не бутафорно!). Після цього «ведмеді» танцюють у центрі села, і всі знову підхоплюють старовинну пісню про те, як з лісу привели першого ведмедя і він став служити людям. Виглядає цей танець сили досить брутально, але вся Маланка в Красноїльську – справжній вибух первісного, архетипно-глибинного шаленства, свято маскулінності і чоловічої сили.
Попри те, що під час святкування вживається чимало алкоголю, п’яних серед учасників Маланки немає, і свою грізну зброю хлопці контролюють бездоганно. Не буває і бійок чи з’ясування стосунків.
Є цікавий факт: Красноїльськ – одне з небагатьох сіл в Україні, де зафіксована постійна позитивна демографічна статистика. І здається мені, в цьому є і заслуга Маланки, бо особлива енергія і еротичний заряд під час дійства відчувається майже фізично. Щороку з Красноїльська хтось із приїжджих дівчат їде з пораненим серцем. Бо неможливо не закохатися у цих хлопців – хоча б на короткий зимовий день.
Важко бути «ведмедем»
Черговість виступу кутків визначена багато років тому і ніколи не змінюється. А от «цигани» і «ведмеді» різні у кожному з них, і це й створює ту феєрію образів, заради якої більшість туристів і фотографів щороку з’їжджаються в Красноїльськ. У одних «ведмедів» – розкішні солом’яні крила, розмахом до 5–6 метрів, прикрашені штучними квітами та гірляндами (на згадку про дерево, до якого за плечі був прив’язаний перший ведмідь, приведений з лісу). У інших теж крила із соломи, але у вигляді сердець – всі потребують любові, навіть ведмеді! Треті «ведмеді» нагадують копиці сіна.
Роль клишоногого – справа добровільна, бо найважча. Костюм важить до 70 кілограмів, і якщо очеретяні «копиці» можна зняти, щоб перепочити, то костюми «крилатих» не знімаються, і хлопці ходять у них цілу добу. Відпочивають, час від часу лягаючи на землю або притуляючись до стіни зі сторонньою допомогою. Тож «цигани» не тільки водять своїх «ведмедів», а й піклуються про них. Ведмеді із кута Сус навіть води не вип’ють самостійно, бо їхні руки зафіксовані костюмом так, що до обличчя і не дотягнешся. Тому годують і напувають їх «цигани» або інші учасники ходи.
«Ведмедями» можуть бути тільки неодружені парубки, що зближує Красну Маланку з подібними традиціями в Європі, де в зимових карнавальних процесіях теж беруть участь волохаті звіроподібні створіння, роль яких виконують молоді неодружені чоловіки.
Гроші, зібрані маланкуванням, йдуть на оновлення і створення карнавального вбрання, яке готують ретельно і довго. Наприклад, з літа красноїльці заготовляють очерет і солому, і майстри, чиє вміння передається з покоління в покоління, створюють костюми, щоб встигнути вчасно.
Коли відтанцює останній «ведмідь» – гурти розходяться по своїх кутках, знімають «крила», змивають сажу, ховають костюми до наступного року. Як закінчується ритуал – ніхто не знає. Це їхня таємниця. І так і має бути – кожний обряд повинен мати свою таємницю.
Світ не помре, доки в ньому існуємо ми
Красноїльська Маланка – унікальне явище не тільки для Буковини, але й для Румунії, де теж у новорічно-різдвяні дні ганяють нечисть, так само як ганяють її в інших балканських країнах (болгарські кукери, наприклад). У багатьох європейських країнах це продовжують ще й напередодні Великого посту – подекуди такі карнавали збереглися із середньовіччя.
Що вражає: в цей один день на рік життя Красноїльська підпорядковане традиції, задавненість якої вже ніхто не пам’ятає. Всі у цей день згадують старовинний приспів «Mai sus», у якому йдеться про перемогу людини над ведмедем, про перемогу людського начала над тваринним. «Світ потрібний і ми потрібні світові, і тому ми ніколи не помремо, а світ не помре, доки в ньому існуємо ми», – виспівують красноїльські юнаки, які в цей день на короткий час перетворюються на хранителів світу. Хоча коли починаєш з кимось з них про це говорити, він тільки своїм солом’яним крилом поведе: «Ми просто святкуємо і отримуємо радість від святкування». Жінки в красноїльській Маланці участі не беруть, проте зараз роблять винятки для дівчаток – можливо, данина гендерній рівності, а можливо, є й якісь інші причини…
Щороку в цей день туристів у Красноїльську більшає. Але, разом з тим, Красна Маланка не намагається їм сподобатися. І це правильно, адже в першу чергу це їхня традиція, а не шоу. Священний ритуал, а не показові виступи для приїжджих. Вони дозволяють нам бути присутніми при їхньому святі, дозволяють доторкнутися до них, але водночас залишаються у своєму світі чи, вірніше сказати, міжсвітті у цей день… І це треба розуміти і поважати.
Якщо запитати, відколи в селі існує Маланка, вам скажуть: «Скільки існує село, стільки й Маланка ходить». Село засноване 1431 року, тож будемо вважати цю дату точкою відліку. Хоча насправді традиція ця значно давніша – навіть серед буковинських Маланок, які збереглися досить добре, це унікальна маніфестація сплаву найрізноманітніших древніх традицій Старої Європи, від тотемічних культів до травестійного шаманства, відгомін прадавніх чоловічих ініціацій. І дуже важливо, що це явище зберігається настільки автентично.
Щоправда, костюми дедалі більше модифікуються. Наприклад, цього року на крилах у «ведмедів» з’явилися електричні гірлянди. В темряві вони зблискували і світилися, і юнаки нагадували якихось футуристичних, незвичайних істот, дивних постмодернових янголів… Як дослідниці традицій і обрядів мені більше до душі автентика і строгість, але моя внутрішня мисткиня не може не захоплюватися цим перформансом, що зближує традиційне ритуальне дійство з сучасним візуальним мистецтвом, адже Маланка – обряд живий, і він міняється разом із світом. Як там вони співають? «Світ існує, доки в ньому існуємо ми». Світ існує, доки існує тяглість традицій, які продовжують розвиватися, втримуючи у глибині своїй суть і сенс. І річ не в тому, українська ця традиція чи ні, а в тому, що це одна з небагатьох Маланок, яка є реальною луною тих часів, коли ще не було поділу на етноси і народи.
Доречі
Якщо наступного року захочете побачити це дійство на власні очі, то майте на увазі, що готелю в Красноїльску немає. Тож розраховуйте ночувати в Чернівцях або ж встигнути повернутися на нічний потяг. Збираючись, обов’язково завчасно організуйте трансфер з Чернівців до Красноїльська, або ж приєднайтеся до нашої мандрівної групи, і тоді ви точно отримаєте гарну організацію своєї подорожі і яскраві враження на цілий рік.
