Тік – від підморгування до лихослів’я: лікар розповів, симптомом яких захворювань він є

Основні причини патології

Тики (від франц. tic – стереотипні м’язові скорочення) найчастіше зустрічаються в дітей віком молодшого шкільного віку. За даними статистики, їх поширеність коливається від 4 до 25%, у 2–4 рази частіше вони розвиваються у хлопчиків.

До середини ХХ століття ціки розцінювалися як просте порушення функцій нервової системи. І лише у другій половині минулого століття було висловлено припущення, що в основі патології лежать органічні зміни в певних структурах головного мозку. Ця гіпотеза була підтверджена численними дослідженнями і в даний час вважається, що тики виникають при ураженні ядер так званої екстрапірамідної системи мозку, яка бере участь у координації рухів та збереженні м’язового тонусу.

У виникненні тиків велике значення мають спадково обумовлені особливості реакцій нервової системи різні чинники. Серед них – схильність до підвищеної нервово-м’язової збудливості та зайвої різкості рухів при недостатній точності координації та незручності, холеричний темперамент, підвищена тривожність та страхи, імпульсивність та емоційна лабільність. Важливим фактором виникнення тиків визнана неможливість з будь-яких причин виявляти відповідну емоційну чи рухову реакцію на внутрішню напругу та збудження. Свій негативний внесок вносять асфіксія під час пологів, запальні ураження мозку, черепно-мозкові травми, психотравмуючі ситуації, інтоксикації, прийом деяких лікарських препаратів.

Дуже часто тики виникають у дітей при глистових інвазіях та лямбліозі.

За міжнародною класифікацією хвороб тики віднесено до діагностичної рубрики F95 розділу «Психічні розлади та розлади поведінки».

Від підморгування до лихослів’я

Тикозні гіперкінези найчастіше виявляються рухами м’язів, що повторюються. Їх називають моторними тиками. Залучення до патологічного процесу мімічних м’язів може виглядати як нав’язливе моргання, підморгування, наморщування і нахмурування чола, шморгання носом без ознак нежиті, облизування губ, прицмокування, гримасування, клацання язиком тощо. Рідше у дітей з’являється посмикування головою та плечима, стереотипне покашлювання. Можливі і вокальні тики – похмикування, похрюкування.

При більш складних голосових тиках діти повторюють деякі слова. Нав’язливе вигукування непристойностей отримало назву копролалії, своїх власних слів чи звуків – палілалії, а чужих – ехолалії.

Тики в руках виглядають як різке згинання і розгинання, стискання в кулак, перебирання пальцями подібно до гри на музичних інструментах. Подібні нав’язливі рухи можуть виникати і в ногах. Випинання, що повторюються, і надування живота – це теж тики. Всі тикозні гіперкінези посилюються при хвилюванні, а зменшуються або навіть повністю зникають під час захопленої гри та уві сні.

Майже у 50% дітей з тикозними гіперкінезами є також прояви синдрому дефіциту уваги та гіперактивності (СДВГ). Це загальними механізмами розвитку цих патологічних станів.

Нерідко тики помилково сприймаються батьками дитини та оточуючими як просте кривляння, передразнення або погана звичка. Заборони та акцентування уваги на них призводять до зворотного ефекту – дитина намагається стримувати м’язові скорочення, але вони відновлюються знову із ще більшою нав’язливістю та змінюють свою локалізацію. Тільки зусиллям волі позбутися тиків неможливо. Тому дітей не можна критикувати та лаяти за тики. Їм потрібна медична та психологічна допомога.

Синдром Туретта

Різноманітні моторні і вокальні тики, що часто повторюються, які значно погіршують якість життя дитини і часом призводять до її соціальної ізоляції, характерні для синдрому

Турети. Захворювання названо на честь французького вченого Жиля де ля Туретта, який вперше описав його в 1882 як «хвороба множинних тиків». В даний час синдром Туретта фахівці розглядають як первинні або спадкові тики. Перші ознаки патології з’являються зазвичай у 3–7 років, посилюються період пубертату і нерідко зберігаються навіть у зрілому віці. На відміну від синдрому Туретта, звичайні тики проходять у більшості дітей до 12-14 років і протікають значно легше.

Синдромом Туретта може стати причиною інвалідності, тому що при виражених тиках пацієнтам важко виконувати дрібні рухи та утримувати предмети, а копролалія унеможливлює спілкування з іншими.

Особливості діагностики та терапії

Оскільки тики у дітей провокуються різними факторами, то вже при перших проявах нав’язливих м’язових рухів необхідне комплексне обстеження. Обов’язкові консультації педіатра, невропатолога, окуліста, дитячого гастроентеролога. Крім традиційних загальноклінічних досліджень, за показаннями проводять аналізи для виявлення нейроінфекцій, глистних інвазій, лямбліозу, ревматичних процесів. Інструментальні методи діагностики (електроенцефалограма, комп’ютерна томографія та ін) дозволяють уточнити стан структур головного мозку. У складних діагностичних випадках потрібні дорогі генетичні дослідження.

Лікування тиків проводиться індивідуально та залежить від ступеня вираженості основних симптомів. При легкому перебігу патології досить нормалізації психологічної обстановки в сім’ї або школі, дотримання режиму дня, прийому фітопрепаратів з седативним ефектом. Педіатрам та дитячим гастроентерологам добре відомі випадки, коли призначення відповідної протиглистової або протилямбліозної терапії призводило до повного зникнення тиків навіть без застосування засобів, що діють на нервову систему.

Нейротропні медикаменти призначають лише у випадках, коли тики зберігаються тривалий час і дуже заважають дитині. Найбільш широко використовується фенібут – похідне гамма-аміномасляної кислоти та фенілетиламіну. Препарат підвищує стійкість клітин мозку до кисневого голодування, покращує пам’ять, посилює фізичну та розумову активність. Фенібут має властивості м’якого транквілізатора, має протисудомний ефект, зменшує психоемоційну напругу, тривожність і дратівливість, але при цьому не викликає пригнічення ЦНС. Застосовувати фенібут можна дітям від трьох років. Курс лікування зазвичай становить 4-6 тижнів. За показаннями фенібут можна поєднувати з препаратами магнію, вітамінами групи В, гопантенатом кальцію та іншими психотропними засобами. Протипоказаний він при гострій нирковій недостатності, фенілкетонурії та індивідуальній непереносимості.

При тяжкому перебігу синдрому Туретта використовується антидепресант, селективний інгібітор зворотного захоплення серотоніну флуоксетин. Нейролептики, антиконвульсанти та інші транквілізатори при лікуванні тиків у дітей застосовуються рідко через високий ризик розвитку небажаних реакцій, у тому числі у вигляді посилення збудження та проявів синдрому дефіциту уваги.

У комплексній терапії тиків у дітей застосовуються також гомеопатичні засоби. Це як традиційні Кальціум фосфорикум, Агарікус, Нукс Воміка, Стафізагрія та ін, так і нові, що містять гомеопатичні концентрації антитіл до мозкоспецифічного білка S-100.

Доєднуйтесь t.me/mister_blister_ua, аби мати напохваті ефективну дозу оперативної інформації про світ фарми доступною мовою.