Ну, про яку зразкову сімейність може йтися, якщо від тата й дідуся онук успадкував ген схильності до зрад та зміни місця проживання! Усі претензії та заявки на аліменти – до родового генома. Але ось невдача: гени контролюють поведінку лише на 50%. Інші 50% – наше волевиявлення. Цікаво, у яких випадках ми самі ухвалюємо рішення, а в яких – підкоряємось голосу предків?
Погана та хороша спадковість
Безперечно, нашими вчинками рухає щось ще, крім волі та бажань. Взяти хоча б три покоління моїх предків по лінії мами – всі кардинально змінювали місце проживання та були щасливими щодо грошей. Дідусь, дізнавшись, що на Алтаї можна непогано піднятися, полюючи на хутрових звірів, на початку XX століття продав будинок, посадив дружину та чотирьох дітей на підводи і вирушив туди аж із Криму. Щоправда, через шість років сім’я повернулася назад, розтративши дорогою все зароблене добро. Натомість дідусь при будівництві нового будинку знайшов скарб – глечик із золотими монетами, і сім’я знову розбагатіла.
Мама та її брат у 60-ті рвонули на Північ і прожили там щасливо та безбідно 25 років. Пристрасть до переїздів, я так розумію, у нашому роді від предків – татар-кочівників: прапрапрапрадідусь все по тій же маминій лінії якось украв з аулу найкрасивішу татарку та успішно одружився з нею. Ось ці двоє, мабуть, і укомплектували наш рід генами ризику та кочового способу життя.
Що вирішує схильність?
Між іншим, український вчений-генетик Олексій Кашин підтверджує зв’язок між фінансовою удачливістю людей та наявністю у них генетичної схильності до ризику. Причому ген, який змушує випробовувати долю, на його думку, належить до домінуючим – тим, що проявляються у будь-якому випадку. Ступінь контролю генами нашої поведінки та їхня відповідальність за наші схильності та здібності вчені втиснули в коридор 28–50%.
Максимальна залежність від генів – майже 50% – це рівень інтелекту. Від генетичного багажу залежить пам’ять, концентрація уваги, здатність до навчання. Але навіть якщо від мами син отримав у спадок ген геніальності – не факт, що він виявиться. Людина творитиме, пізнаватиме, вивчатиме науки – спадковість їй на допомогу. Провалюється все життя на дивані перед телевізором – задатки генія зачахнуть, так і не виявившись.
Трохи меншою мірою, за даними генетика Віри Голімбет, гени контролюють п’ять «універсальних» властивостей особистості: впевненість у собі (48%), інтелектуальну гнучкість (відкритість нового досвіду) – 45%, тривожність (41%), свідомість (38%) , дружелюбність (34%). Все інше залежить від середовища та самої людини.
Однак деякі дослідження доводять: часто перевага все-таки на боці генів.
Приклад №1: розлучені волею обставин відразу після народження кілька пар однояйцевих близнюків виховувалися прийомними батьками з різним рівнем інтелекту та товщиною гаманця і – що важливо – ніколи не зустрічалися один з одним. Через 30 років дослідники стали порівнювати близнюків і з’ясували, що набір звичок і рис характеру у багатьох напрочуд схожий. Особливо вразила пара братів-близнюків, котрі, не змовляючись, стали пожежними.
Приклад №2: американські дослідники сорок років спостерігали за двома групами сиріт. У першу входили діти алкоголіків та наркоманів, усиновлені благополучними сім’ями. Другу склали дівчата та хлопчики із цілком пристойних сімей, що осиротіли після аварій. Виявилося, що діти з «хорошим» минулим пробивалися до успіху, навіть якщо установки нової родини тягли вниз, а діти з «поганою» спадковістю часто йшли стопами своїх біологічних батьків, незважаючи на друге виховання у зразковій родині.
Мовчання хромосом
Як саме досвід предків вписується в нашу генетичну пам’ять та передається дітям та онукам, нещодавно з’ясовували європейські вчені на чолі з генетиком Ізабель Мансуй. Доктор Мансуй та її колеги забирали у мишенят маму-мишу і то у воду холодну їх занурювали, то в тісну коробку садили. Причому щоразу несподівано, щоб миша не встигла втішити своїх малолітніх дітлахів. Звичайно, у таких сім’ях складалася нервова обстановка, мишенята виростали депресивними, недооцінювали ризик, не берегли себе. Але найцікавіше – миші-хлопчики передавали погану спадковість своїм дітям та онукам. У тому спермі дослідники виявили п’ять специфічних молекул микроРНК. Саме їх уловлювали рецептори гормонів стресу (глюкокортикоїди) у дозріваючих сперматозоїдах – так маленькі мишенята «дізнавались» про важке татове дитинство і передавали це знання нащадкам.
Оскільки структури генів мишей і людей дуже схожі, вчені впевнені: депресивність і байдужість до власного життя цілком можуть бути «привітом» від забутого невдачливого прапрапрадіда. Кого з предків за що дякувати, а кого за що лаяти, можна визначити на око – на зовнішню схожість.
– У жінки дві статеві Х-хромосоми (ХХ), а у чоловіка одна Х від матері, а друга Y від батька, – пояснює Ганна Бичкова, лікар-генетик, кандидат медичних наук. – Цікаво, що Х-хромосома набагато більша за розміром, ніж Y, і містить до 6% всього геному людини. Саме вона несе в собі гени інтелектуальних здібностей та особливостей психіки. Так що рівень IQ та душевні якості разом із Х-хромосомою хлопчик у будь-якому випадку отримує від матері. У дівчинки ж дві Х-хромосоми: одна – материнська, друга – батьківська, вірніше бабуся по батьковій лінії. Але із двох Х-хромосом «працює» лише одна, друга – блокується. Яка саме – можна лише здогадуватись. Наприклад, за фігурою. Якщо зростання та обсяги мамині, ймовірно, активна мамина хромосома, якщо бабусині по татовій лінії – значить, у батьківський рід дівчина вдалася. Відштовхуючись від зовнішньої подібності, можна прикинути, за чиєму сценарієм – маминому або бабусиному по батькові протікатимуть пологи, настання менопаузи, схильність до «жіночих» хвороб. Включно з харизмою!
Не все вирішує спадковість
Раніше невдала спадковість сприймалася як рок, як щось непорушне та статичне. Сьогодні погляди змінюються, з’являються дослідження, що доводять: гени пластичні, мінливі та дуже чутливі до впливу довкілля. Вивченням її на активність генів займається эпигенетика. Ключове слово – активність, оскільки інформація, укладена в генах, нікуди не подіється, але самі вони в залежності від ситуацій можуть або включитися, або промовчати все життя. Взяти ті самі хвороби. Наприклад, у генах записано: боліти тобі, Іване Івановичу, цукровим діабетом – і дідусь твій хворів, і мама – ось тобі у спадок ген цієї гидоти. А Іван Іванович – веган і взагалі поведений на здоровому способі життя: солодке не їсть, не п’є, не курить, на ніч не наїдається, бігає вранці та живе в екологічно чистому передмісті. Ось спадковість і не виявляється.
– Вплив генів на розвиток хронічних хвороб – не більше 15%, решта 85% – заслуга нашого способу життя, – вважає нейрофізіолог Олег Сенько. – Включиться «поганий» ген чи ні, залежить від шести головних факторів: особливостей раціону, режиму харчування, фізичної активності, рівня стресу, шкідливих звичок та екології. Вмикати та вимикати гени за власним бажанням, виявляється, теж можна.
– Свого часу мене вразили досліди на вагітних мишах, – ділиться Олексій Кашин. – Одній групі мишей включали приємну класичну музику, іншій – різку, агресивну, а потім вимірювали генну активність потомства. Виявилося, різні мелодії активували різні гени. Спокійна музика пробуджувала ті, що відповідальні за активність і схильність до навчання – мишенята народжувалися міцні та допитливі. Малята, які слухали в утробі важку музику, навпаки, відставали у розвитку.
Люди працюють аналогічні механізми.
