“Горе, яке не знаходить виходу в сльозах, змушує плакати інші органи” – так ще в XIX столітті сказав Генрі Модслі, англійський психіатр. Його можна вважати одним із основоположників такого напряму медицини, як психосоматика. На Заході воно сформувалося майже сто років тому і активно розвивалося, знаходячи застосування на практиці. А для нас і зараз це все ще на диво.
Проста аксіома
Немає необхідності доводити, що наші емоції миттєво відбиваються фізично. Коли ми хвилюємося або боїмося, серце б’ється так, що, здається, ось-ось вистрибне з грудей, і ноги підкошуються. При одній тільки думці про свій непристойний вчинок багато хто до коріння волосся червоніє від сорому. А від радості ми немов молодшаємо і гарнішаємо, з’являється блиск в очах. Такі прояви видно неозброєним оком. Але вони мають і невидиму основу – найскладніші біохімічні зміни в організмі.
Очевидно, що, переживаючи різні почуття, ми цим впливаємо і свої внутрішні органи. Якщо, наприклад, реакції страху з нападами тахікардії повторюватимуться постійно, у серці почнуться морфологічні зміни, знизиться функція серцевого м’яза.
Подібні закономірності були помічені у минулому.
Ще Гіппократ говорив, що важливіше знати, яка людина хвора, ніж те, чим вона хвора.
Пізніше був сформульований холістичний (цілісний) підхід: душа (від грец. psyhe) і тіло (soma) з’єднані в нас воєдино, і від того, чи в гармонії вони залежать наші здоров’я, самопочуття, тривалість життя і т.д. Ця думка настільки проста і справедлива, що її можна назвати аксіомою. Проте єдиної стрункої теорії, що пояснює виникнення всіх психосоматичних порушень, немає.
«Сім китів» психосоматики
Розвиток психосоматичних захворювань описують вісім моделей, розроблених у час видатними вченими і мислителями, зокрема Зигмундом Фрейдом. В одних основний акцент робиться на негативний вплив постійного стресу, в інших – на внутрішньому конфлікті людини із собою. Але вони визнають, що у будь-якому психосоматичному захворюванні певну роль грає психологічна проблема, не усвідомлена самим пацієнтом. Вона витіснена в область несвідомого і знаходить виходу через емоції, тому реалізується через тіло як захворювань.
Будь-яка недуга може мати психосоматичну природу.
Однак найбільш досліджено в цьому плані, а тому визнано «класичними» сім патологій: виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, неспецифічний виразковий коліт (хвороба Крона), бронхіальна астма, тиреотоксикоз, есенціальна гіпертонія, ревматоїдний артрит. Щоправда, щодо психологічних факторів тиреотоксикозу фахівці зараз висловлюють сумніви. А от онкологічні захворювання, навпаки, зараховують до психосоматичних розладів, хоча ще приблизно 10 років тому це було лише гіпотезою.
Сміливих і мікроб боїться!
Психосоматичний компонент мають навіть інфекційні хвороби. Це підтверджено експериментами, у яких лабораторним кроликам прищеплювали інфекційне захворювання. Якщо тварини інфікували уві сні, більшість залишалися здоровими. Захворювали вони під час зараження у стані неспання. Ймовірно, спрацьовував стресовий фактор, що викликало ослаблення організму.
У людей же імунний статус безпосередньо пов’язаний з емоційним, охоче боротися з недугою.
Тому одна людина, яка захворіла, наприклад, на грип, але не бажає йому піддаватися, одужує за три дні, а інша страждає від ускладнень кілька тижнів. Тож головне – нічого не боятися та налаштуватися на позитив. Це, кажуть вчені, включає біохімічний механізм, спрямований на захист хвороб.
