Оплата за рахунками
Дизель – молодший син американської поп-співачки Тоні Брекстон – аутист. Лікарям важко назвати точні причини хвороби дитини, але Тоні не сумнівається в походження порушення: 13 років тому вона зробила аборт і вважає, що проблеми з Дизелем – покарання, послане їй за це. Небажана вагітність збіглася із лікуванням співачкою акне. Дізнавшись, що терапія може зашкодити здоров’ю дитини, Тоні вирішила звести ризик до нуля. Свою гіпотезу «злочину-покарання» вона виклала в ефірі телешоу Entertainment Tonight. Світобудова, на думку Брекстон, не обмежилася неприємністю із сином і спустила їй як оплату за рахунком туберкульозного вовчака в комплекті з розлученням батьків. Прозріння, почуття провини та каяття за вчинок накрили її лише через роки. І в цьому – відстроченої реакції на стрес – одне з підступів, які виявляє постабортний синдром (ПАС).
Звичайно, зв’язок між хворобою сина та абортом дещо надуманий. Але туберкульозний вовчак – аутоімунне захворювання, при якому клітини імунної системи починають руйнувати тканини власного організму – цілком може бути психосоматичною трансформацією почуття провини. У цьому впевнена Інна Дідковська, психотерапевт.
– Лавина негативних емоцій, що супроводжують аборт, часто позначається на тілесному рівні, оскільки почуття провини – одне з найаутоагресивніших і саморуйнівних для організму.
Постабортний синдром: три типи реакції
Канадець Філіп Ней, професор, дитячий психіатр, вирішив серйозно зайнятися вивченням впливу аборту на психіку жінок та членів їхніх сімей, дізнавшись історію одного свого маленького пацієнта. Семирічному хлопчику, єдиній дитині в сім’ї, ночами снився один і той же кошмар: він і три його брати взимку йдуть грати на річку, але раптом лід під ними провалюється, брати тонуть і тільки йому вдається врятуватися. Він не знав, що до його народження мати тричі переривала вагітність.
До середини 80-х років минулого століття медики взагалі серйозно не розглядали довгострокові наслідки абортів, вважали найбільшим злом для жінки удар по гормональному тлі та безплідність у перспективі. Але, виявилося, все набагато складніше. Через постабортний синдром – почуття провини, апатію, безсоння, агресивність, страх, злість на себе та на тих, хто підбив на аборт, неприйняття всього, що пов’язане з дитячою темою, – проходить більшість тих, хто переніс цю процедуру. Причому сила страждань безпосередньо пов’язана з рівнем психологічної зрілості: чим більше розуміння жінкою життя і себе, тим важче їй знайти душевний спокій. Але є й інші жінки, які вважають, що нічого особливо драматичного з ними не сталося. Зачаття відбулося не вчасно, і якби ситуація повторилася, вони вчинили б так само.
Однак Філіп Ней вважає, що минуле неодмінно нагадає про себе, адже за швидкістю прояву постабортний синдром ділиться на три типи реакції.
Перша – швидка, коли жінка зривається протягом року після переривання вагітності. Це в певному сенсі благо, оскільки психотерапевтам не доводиться довго викопувати причини душевного розладу. Реакції другого типу схожі на хронічну хворобу, розтягнуту у часі та витіснену зі свідомості. Загострення депресії і мігрені зазвичай трапляються в річниці аборту і дні народження малюка, що не відбулося. Але найпоширеніший третій, уповільнений тип реакцій – триває від 5 до 15 років. Весь цей час спогади про прикрий епізод з минулого ніяк не виявляються, але одного разу усвідомлення скоєного накриває з головою, з’являються несподівані симптоми ПАС.
Симптоми ПАС
Аборт у спадок. За дослідженнями Катерини Глушкової, матері більшості жінок із досвідом аборту у минулому теж переривали вагітність.
«Не знаючи про це, дівчина на підсвідомому рівні ніби отримує дозвіл на цю процедуру і при нагоді реалізує його, – пояснює психолог. – Аборт – це часто й індикатор напружених стосунків із матір’ю. Його символічний посил – убити в собі матір, не дозволити собі стати схожою на жінку, яка виховала».
Прояви агресивності. Зв’язок між зростанням побутового насильства над дітьми і кількістю абортів, що зросла, першими припустили американські соціологи. Логіка приблизно така: факт аборту знижує внутрішню заборону насильства, збільшує рівень гніву та агресії. За статистикою Філіпа Нея, мами з досвідом абортів б’ють своїх дітей у 65% випадків, а без цього – лише у 35%. Потиличники – свого роду самовиправдання аборту: «Ось бачиш, ти не здатна справлятися з дітьми, тому і вбила його тоді».
Низька самооцінка. Девід Ріардон, англійський психіатр, стверджує, що безнадія, зневіра у власні сили – візитівка 75% жінок, які перервали вагітність. Це спостереження західних вчених підтверджують польові дослідження практикуючого українського психолога Катерини Глушкової, котра захистила диплом на тему «Постабортний синдром». Щоправда, їй поки що не вдалося з’ясувати, чи був аборт наслідком чи причиною дефіциту самоповаги. Можливо, жінка і раніше не дуже цінувала себе, була занадто залежною від думки інших, вважала, що не здатна виростити дитину без підтримки чоловіка, тому й пішла на аборт.
Погані звички. Нерідко ПАС маскується під будь-які залежності: від роботи як методу витіснення тяжких думок кар’єрними подвигами до хворої їжі – як способу заїдання внутрішнього дискомфорту. За статистикою американського психолога та сімейного терапевта Анни Спекхард, від алкоголю залежні 60% жінок, які зробили аборт. Курців серед них теж вдвічі більше. А ще 30% таких жінок сидять на заспокійливих та інших ліках.
Неправильне ставлення дітей. Філіп Ней описує три сценарії виховання дітей, народжених після аборту. «Вічно зобов’язана дитина»: мати, пам’ятаючи про втрачене чадо, контролює кожен крок, будь-який контакт із зовнішнім світом сина чи дочки. «Переслідувана дитина» живе в атмосфері таємниці. Про факт аборту він нічого не знає, але недомовленість, що витає в повітрі, діє гнітюче. «Заступна дитина» часто стає громовідводом, на якому мати зганяє свій поганий настрій. Іноді вона починає ідеалізувати свою ненароджену дитину, і якщо реальна не відповідає очікуванням, проектує на неї свій гнів і дратівливість.
Руйнування сім’ї. 80% шлюбів та романтичних відносин після аборту, за спостереженнями Філіпа Нея, закінчуються розставанням. Надто вже нестерпно залишатися поряд із чоловіком, який не зупинив від цього кроку і тим більше штовхнув на нього. На рівні сексуальності ПАС може бути крайнощами: від нездатності досягати оргазму (аноргазмії) до нав’язливого пошуку нових партнерів.
Прийняти та пробачити
Про психологічні особливості життя з ПАС лікарі перед абортом не попереджають, більше наголошують на проблемах зі здоров’ям. А слід би, адже позбутися постабортного синдрому набагато складніше, ніж його придбати.
– Багато жінок та чоловіків не надають особливого значення цій ситуації, просто пригнічують чи витісняють пов’язані з абортом почуття, – пояснює Інна Дідковська. – Але щоб зберегти своє психічне здоров’я та стосунки з чоловіком, потрібно пройти кілька кроків: визнати свою провину, поділити за неї відповідальність разом із партнером, ще раз пережити скорботу втрати. Психотерапевти пропонують поговорити на сеансі терапії з ненародженою дитиною. І – пробачити саму себе.
