Ранній демпінг-синдром
У здорових людей їжа переміщується зі шлунка до кишківника протягом кількох годин. Однак у разі демпінг-синдрому (від англ. dumping – скидання) недостатньо перетравлена їжа надто швидко транспортується (або «скидається») зі шлунка до першої секції тонкого кишківника – дванадцятипалої кишки. Занадто концентрований хімус (напіврідкий вміст шлунка) спричиняє хімічне, фізичне та осмотичне подразнення її слизової, що, своєю чергою, призводить до різкого збільшення кровотоку в тонкому кишечнику. Цей процес супроводжується зменшенням кровопостачання мозку, нижніх і верхніх кінцівок, а також гіповолемією, тобто зменшенням загального об’єму циркулюючої крові.
До симптомів раннього демпінг-синдрому відносять напади загальної слабкості після їди на тлі відчуття здуття і розпирання в епігастральній ділянці. Зазвичай вони супроводжуються запамороченням, тахікардією, задишкою, пітливістю, шумом у вухах, тремтінням кінцівок і погіршенням зору. Іноді ці симптоми досягають такої інтенсивності, що людина просто змушена лягти, щоб не впасти і не втратити свідомість. Швидке розширення тонкої кишки часто спричиняє болісні спазми, нудоту або навіть блювання, а також осмотичну діарею.
Ранній демпінг-синдром найчастіше виникає як ускладнення після хірургічних втручань, наприклад резекції шлунка, езофагектомії (видалення частини стравоходу), шлункового шунтування та деяких інших. Він спостерігається приблизно у 15-30% таких пацієнтів, причому часто проявляється не відразу, а через кілька років після операції.
Демпінг-синдром також може бути пов’язаний з анатомічними особливостями пілоричного сфінктера між шлунком і дванадцятипалою кишкою, а також деякими захворюваннями, що порушують його нормальну роботу. Імовірний він і за такого стану, як функціональна диспепсія, коли через підвищену скорочувальну здатність шлунка його вміст занадто швидко надходить у дванадцятипалу кишку.
Пізній демпінг-синдром
Дещо іншу природу має пізній демпінг-синдром. Він також пов’язаний із прискореною евакуацією вмісту шлунка, проте його пусковим механізмом слугує те, що у відповідь на надходження до кишківника великої кількості їжі, особливо вуглеводів, підшлункова залоза починає дуже інтенсивно виробляти інсулін – гормон, який допомагає організму поглинати цукор, що вивільняється з їжі.
Підвищений рівень інсуліну призводить до різкого зниження рівня цукру в крові протягом 2-3 годин після вживання їжі, спричиняючи стан, відомий як харчова гіпоглікемія. Зазвичай вона супроводжується такими ж симптомами, як і ранній демпінг-синдром: слабкість, запаморочення, тахікардія, надмірне потовиділення. Характерною особливістю цього стану є болісне відчуття голоду.
Пізній демпінг-синдром зазвичай пов’язаний із цукровим діабетом і деякими іншими гормональними порушеннями, а також прийомом певних ліків, що стимулюють функцію підшлункової залози. А якщо на цьому тлі в пацієнта є ще й функціональна диспепсія, він може одночасно відчувати як ранні, так і пізні симптоми захворювання.
Основи діагностики
Для діагностики демпінг-синдрому лікар насамперед має зібрати повний медичний і сімейний анамнез (анатомічні дефекти пілоричного сфінктера часто бувають спадковими), а також провести низку тестів.
Ранню форму дає змогу виявити спеціальна демпінг-проба – вимірювання артеріального тиску та частоти серцевих скорочень до і після прийому їжі. Якщо вона дає позитивний результат, для підтвердження діагнозу пацієнту можуть призначити рентгенологічне дослідження шлунка з барієвим контрастом або сцинтиграфію, під час якої в їжу додають радіофармпрепарати, які дають змогу відстежити її проходження через ШКТ спеціальним сканером.
Пізній демпінг-синдром, крім іншого, виявляють за допомогою глюкозотолерантного тесту. У пацієнта спершу вимірюють рівень цукру в крові натщесерце, а потім просять його випити склянку розчину глюкози і за деякий час (півгодини, годину і дві години) повторюють вимірювання. Занадто високий рівень глюкози в крові (понад 11,0 ммоль/л) оцінюють як наявність цукрового діабету, а надто низький (менш як 3,5 ммоль/л) може свідчити про харчову гіпоглікемію і пізній демпінг-синдром.
Як зменшити неприємні симптоми?
У більшості випадків прояви демпінг-синдрому можна усунути, змінивши дієту і спосіб життя. Головне правило – не переїдати і не наїдатися, що називається, досхочу. Замість трьох прийомів їжі краще їсти п’ять або шість разів на день невеликими порціями. Занадто значний об’єм і вага вмісту шлунка буде сильно тиснути на пілоричний сфінктер, прискорюючи перехід хімусу в дванадцятипалу кишку.
З цієї ж причини не варто запивати їжу водою. У разі демпінг-синдрому рекомендується випивати достатню кількість води та інших рідин (до 1,5-2 літрів) протягом дня, але робити це тільки між прийомами їжі.
Допомогти травленню можна й ретельним пережовуванням їжі. Крім того, після їжі корисно прилягти на 10-30 хвилин, це також зменшить навантаження на пілоричний сфинктер.
У раціоні бажано обмежувати або зовсім уникати вживання білого хліба, рису, макаронних виробів, а також продуктів із високим вмістом цукру: цукерок, тістечок, фруктових соків. Найкраще повністю відмовитися від солодкої газованої води та алкоголю, а також зменшити кількість молочних продуктів, які багаті на лактозу. Натомість корисно їсти більше білкової їжі: пісного м’яса, риби, тофу, а також ввести в раціон продукти з високим вмістом клітковини: вівсянку, хліб із цільної пшениці, квасолю, сочевицю та овочі.
Якщо дієтичні зміни не допомагають, можна спробувати полегшити неприємні симптоми демпінг-синдрому за допомогою дієтичних добавок, наприклад, пектину або псиліуму (лушпиння насіння подорожника овального або блошного, яке ще називають ісфагула або іспагол), що сповільнюють швидкість проходження їжі через ШКТ.
Хороші результати дає застосування засобів на основі екстракту гуарової смоли, або камеді, з насіння індійської акації, що значно подовжує час випорожнення шлунка та уповільнює абсорбцію вуглеводів у тонкому кишечнику.
За пізнього демпінг-синдрому лікар може призначити ін’єкції октреотиду. Цей препарат також знижує швидкість надходження їжі в тонку кишку і пригнічує секрецію інсуліну, зменшуючи ризик розвитку харчової гіпоглікемії.
Якщо демпінг-синдром пов’язаний із попереднім хірургічним втручанням, лікар може призначити повторну операцію. Проте, експерти
Національного інституту діабету, хвороб травлення і нирок США попереджають, що оперативне лікування демпінг-синдрому часто виявляється неефективним. Вдаватися до нього вони рекомендують тільки в крайніх випадках, коли симптоми захворювання прогресують, а ні дієтичні зміни, ні медикаментозне лікування не дають результату.
