Загадка смерті Моцарта

Слабке здоров’я з дитинства

Музичні здібності – чи не єдиний талант, який передається у спадок. Мелодії в домі професійних музикантів Моцартів звучали завжди. Не дивно, що в чотири роки Вольфганг Амадей уже складав музику, а в сім років написав свій перший концерт. З цього моменту його дитинство закінчилося, почалися робочі будні. Батько возив сина всією країною, розраховуючи здивувати й вразити знатну публіку талантами юного обдарування. Саме батька деякі біографи вважають непрямою причиною кволого здоров’я Вольфганга Амадея. За всесвітнє визнання і славу після смерті Моцарт ще в дитинстві заплатив виснажливими репетиціями, тяжкими переїздами з міста в місто і постійними хворобами.

Відомо, що в дитинстві маленький геній часто застуджувався, у шість років захворів, як тоді казали, на катару горла з високою температурою та болісними яскраво-червоними висипаннями на тілі розміром із монету. Двічі – у 6 і 10 років – у нього діагностували лихоманку з сильними болями в колінних суглобах. У 10 років Амадей переніс тиф, у 12 – вітряну віспу, у 16 – жовтяницю. Далі до 28-ми років нічого такого, що заслуговує на увагу, не було. Але у 28 років і 31 рік траплялися епізоди жорсткої лихоманки з болями в животі та блювотою. В останній рік життя композитора часто турбували головні болі, втрати свідомості, депресія. За спогадами сучасників, на тридцять п’ятому році життя завжди веселого і життєрадісного Моцарта стали відвідувати думки про смерть. Він був переконаний, що кимось отруєний повільно діючою отрутою, що містить миш’як і свинець. Композитор навіть стверджував, що знає її назву – acqua Toffana – на честь укладачки смертельного рецепта, чаклунки-неаполітанки Тоффани. Ця отрута була найпопулярнішою у XVIII столітті.

Кровопускання не допомогло

Остання хвороба Моцарта тривала 15 днів. Його дружина Констанца й учень Зюсмаєр згадували, що бідолаху Вольфганга мучили сильний жар, пітливість, часта блювота. Ноги і руки його набрякли настільки, що це одразу впадало в очі. Болі в попереку робили будь-який рух нестерпним, на шкірі з’явився дрібний висип, а від тіла виходив неприємний запах. Моцарта практично паралізувало, але він продовжував працювати, віддаючи розпорядження Зюсмайєру з приводу своїх творів, і навіть наспівував партію альта зі свого відомого реквієму.

Моцарта лікували кровопусканнями – звичайною в ті часи процедурою при лихоманці, але, схоже, втрата крові тільки наблизила його загибель. За дві години до смерті він втратив свідомість і більше вже не приходив до тями. Посмертний діагноз, поставлений лікарями, звучав так: “Гостра висипна лихоманка”.

Ховали Вольфганга Амадея у спільній могилі: на той момент у сім’ї уславленого композитора, що загрузла в боргах, не було коштів на пристойний похорон. Довгий час над могилою великого композитора не було жодних розпізнавальних знаків. Лише один простий кравець посадив на ній вербу.

Припущення про причини смерті Моцарта

З моменту смерті геніального композитора і донині висувалося чимало версій щодо причин його смерті: запалення легенів, ревматична лихоманка, гостра ниркова недостатність, самолікування миш’яком від сифілісу, підступи всіляких отруйників: від масонів до дружини Констанци. Найпопулярніша версія смерті Моцарта відома навіть першокласнику – його нібито отруїв заздрісник і колега по музичному цеху композитор Антоніо Сальєрі. Решту днів Сальєрі провів у психіатричній лікарні, де час від часу то робив заяви про отруєння Моцарта, то їх спростовував. І хоча тіло композитора після смерті жахливо розпухло – так буває під час отруєнь, версія насильницької смерті вельми спірна. У жодному з описів хвороби Вольфганга Амадея немає характерних симптомів отруєння популярними в ті часи отрутами: ртуттю, свинцем і миш’яком. Сучасні дослідники ставлять Моцарту інші діагнози. Ось три найпоширеніші версії.

• Паразитарна інфекція. Автори цієї гіпотези, американські лікарі, вважають, що причиною передчасної смерті композитора був трихінельоз. Цю хворобу викликають личинки дрібних круглих черв’яків, що мешкають у погано просмаженому м’ясі. За 44 дні до смерті Моцарт писав своїй дружині Констанці: “Чим я пахну? Свинячими котлетами. Який чудовий смак! Я їм їх за твоє здоров’я”. Паразити, що мешкають у м’ясі зараженої тварини, не псують його смаку, але, потрапляючи до людського організму, швидко розмножуються в м’язовій тканині й вражають життєво важливі органи. Причому інкубаційний період хвороби – 50 днів – збігається з проміжком між одою котлетам у листі та смертю композитора. Та й симптоми трихінельозу – сильна лихоманка, болі в суглобах, набряк усього тіла – повністю збігаються зі станом Моцарта в години агонії.
• Не виключено, що Моцарт перехворів у дитинстві на важку інфекцію, характерну для ангіни чи скарлатини, що закінчилася ревматизмом та його ускладненнями – гломерулонефритом (хронічною хворобою нирок) та ендокардитом (запалення внутрішньої оболонки серця), який нерідко призводить до ураження клапанів і формування вад серця. Як правило, ревматизм або запалення сполучної тканини провокують стрептококи, що вражають верхні дихальні шляхи. Ось чому часті ангіни, тонзиліти, фарингіти стають трампліном для ревматизму. Хворіють на нього зазвичай у віці від 5 до 15 років, але наслідки його тривають усе життя. Можливо, хвороба наздогнала маленького Вольфганга Амадея в шість років після перенесеної скарлатини зі шкірними висипаннями та невдовзі переросла в ревматичну атаку (болі в колінних і гомілковостопних суглобах). Гастролі в сиру і холодну погоду сприяли розвитку і хронізації захворювання. Але найнеприємніше ускладнення ревматизму до певного часу залишалося в тіні – ця хвороба поволі “з’їдає” серце своєї жертви. Ревматичні вади серця розвиваються не один рік, тому не дивно, що до останньої миті композитор не скаржився на біль у грудях, аж поки фатальної зими 1791-го в нього не розвинувся вторинний інфекційний ендокардит. Його симптоми – лихоманка, набряковий синдром, неприємний запах тіла, блювота, болі в попереку, головний біль і слабкість, висипання на тілі, пітливість і швидкий розвиток ниркової недостатності – цілком відповідають стану Моцарта напередодні смерті.
• Вроджена аномалія нирок. Версію про вроджений дефект урогенітальних шляхів композитора висунув американський патолог Раппопорт на підставі… лівого вуха Моцарта. Виявляється, раковина лівого вуха у нього була розвинена дещо аномально. Свою “мітку” композитор приховував під перукою. Звідки нам це відомо? У 1828 році вдова Моцарта вирішила опублікувати біографію чоловіка. Щоб покласти край чуткам про позашлюбне походження молодшого сина Моцарта, на сторінці 586 вона помістила малюнок вух свого чоловіка, зроблений фахівцем у галузі анатомії. Одне з них було явно деформованим. Це стало найкращим речовим доказом, оскільки ліве вухо їхнього сина було точно таким самим. Але сіль в іншому: доктор Раппопорт надав статистику, що підтверджує зв’язок між деформованою формою вушної раковини і вродженими дефектами урогенітального апарату, а саме дисфункцією нирок. До 35 років уповільнена ниркова недостатність досягла фінальної стадії. Вчені додають, що настання летального результату прискорило надмірне кровопускання, яким Моцарта намагалися лікувати.

Справжню причину смерті маестро встановити вже навряд чи вдасться. Як і розшифрувати до кінця секрет цілющого впливу музики композитора. Одні пояснюють “ефект Моцарта” гармонійною ритмікою його творів, інші говорять про особистість самого композитора – натхненну та вільну.