Улюблена дитяча казка може сформувати життєвий сценарій людини, стати її підсвідомим орієнтиром поведінки у реальному житті.
Психоаналіз чарівництва
Американські соціологи з Університету Західного Іллінойсу вирішили вивчити вплив на дітей найпопулярніших казок і після прискіпливого дослідження оголосили бойкот «Попелюшці», «Білосніжці та семи гномам», «Сплячій красуні» та деяким іншим. У чому справа? А в тому, що, на думку вчених, усі перелічені історії плекають і заохочують у юних голівках (особливо дівочих) ідеї про вигоду зовнішньої краси, концентрують увагу на зовнішності.
Начитавшись казок про принцес, на яких падає щастя і багатство лише через їхню невимовну красу, частина дівчаток може в майбутньому прагнути до зовнішнього блиску на шкоду освіті та кар’єрі, а друга половина – відчувати потужний психологічний дискомфорт через власну “некрасивість”.
Перечитавши щонайменше 168 казок, включно з творами Андерсена, братів Грімм та інших, учені оголосили кілька цифр: у кожній казці акценти на зовнішності робили в середньому 14 разів, і в кожній п’ятій чарівній історії характеристику “некрасивий” пов’язували з поняттям “злий”. На цю тему американський психотерапевт Бруно Петтельгейм написав книгу з дивною для наукової праці назвою “Психоаналіз чарівництва”. Проаналізувавши казку “Попелюшка”, він вивів життєвий сценарій, який вона задає: працювати і залишатися покірною долі – ось поведінка, гідна любові принца. А тим часом у взаєминах статей набагато важливішим є вміння зрозуміти і прийняти іншу людину, піти на компроміс, навчитися підкреслювати свою привабливість. Попелюшці пощастило – фея вчасно зробила з неї красуню-принцесу. Але чи глянув би в її бік принц, заставши вдома за пранням білизни?!
Красива казка “Спляча красуня”, з точки зору психотерапевта, може запрограмувати на пасивне очікування. Дівчина, чиєю улюбленою героїнею в дитинстві була заснула принцеса, без принца може так і не “прокинутися”. Але навіть якщо він з’явиться, це далеко не казковий фінал. Неможливо побудувати стосунки на одних посмішках. А Спляча красуня, за казкою, нічого іншого робити не вміла…
Проти “Білосніжки” ополчилися й естонські вчені мужі, психологи Університету Тарту. Вони пропонують прибрати цю “за визначенням шкідливу казку” з дошкільної освітньої програми через… дурість і наївність головної героїні. По-перше, простачка Білосніжка дозволяє себе обманювати на кожному кроці, по-друге, платить гномам пранням і прибиранням за своє проживання, і, по-третє, підтримує застарілий і неактуальний образ жінки-домогосподарки.
Поки естонці роздумують над “ізоляцією і депортацією” Білосніжки, у кількох американських штатах уже вилучено зі шкільної програми історію “Малюк і Карлсон”. Поза законом опинився (о жах!) душка Карлсон, якого визнано асоціальним і деструктивним елементом, що закликає до неслухняності та хуліганства. Дісталося і няні Фрекен Бок за схильність до садизму і дискредитацію такого популярного в США образу “бебісіттер”. У штаті Мемфіс пішли ще далі і заборонили постановку вистав “Бременські музиканти” за “заклики до бродяжництва”, а “Стійкого олов’яного солдатика” видворили з репертуару за приниження гідності соціальної групи… інвалідів.
Діагнози віслючка Іа та Вінні-Пуха
Судячи з усього, рідкісний казковий персонаж може похвалитися душевним благополуччям. Канадські фахівці зосередилися на психічному здоров’ї героїв казки Алана Мілна “Вінні-Пух…” і прозріли: більшість персонажів страждають на серйозні неврози і потребують медичної допомоги (чого варта затяжна депресія віслючка Яа). Самому Вінні-Пуху поставили діагноз “дефіцит уваги на тлі гіперактивності”. До речі, проблема ця зовсім не казкова.
В Україні діагноз “синдром дефіциту уваги” з’явився близько десяти років тому разом із його симптомами – нездатністю концентрувати увагу та надзбудливістю. Відтоді його ставлять дедалі більшій кількості дітей. Популярність ВінніПуха тут, звісно, ні до чого. Відповідальність за розвиток синдрому лежить насамперед на порушенні психічних реакцій і природному темпераменті. Лікувати його, втім, як і багато інших дитячих розладів (страхи, неврози, порушення сну, агресивність, тривожність, психосоматичні захворювання) можна за допомогою все тих же казок.
З цією метою досвідчені київські психологи вигадали, озвучили, записали та розтиражували серію медитативних казок для дітей. Історії про “Чарівну галявину”, “Білу хмару” та інші здатні полегшити біль, зняти перезбудження, поліпшити настрій і сон. Терапевтичний ефект досягається за допомогою музики та спеціальних інтонацій оповідача.
Кроки до внутрішнього оновлення
Одна з форм казкотерапії – прослуховування. Але є й інші активніші прийоми, коли дитину просять переказати її улюблену казку, а потім порівнюють її текст з оригіналом. Смислові розбіжності з книжковим текстом дають змогу судити про те, на чому маленька людина акцентує увагу, що для неї є значущим, чого бракує в житті. Іноді дитину просять скласти власну казку: підібрати героя, близького за духом і характером, помістити його у вигадану країну, яка має схожість із її власним життям. Далі психотерапевт, знаючи приховану проблему дитини, моделює в казці кризову ситуацію і пропонує головному герою знайти з неї вихід. Вигадані події дають змогу поглянути на те, що відбувається в реальності, з іншого боку, знайти позитивний сенс у тому, що відбувається, й альтернативні варіанти вирішення ситуації.
– Через ідентифікацію з головним героєм, якому в цій казці підвладне все, незважаючи на страшні випробування, дитина може перемогти свої страхи, набути впевненості в собі, – каже Олександр Бреусенко-Кузнєцов, кандидат психологічних наук. – Більшість казок представляють ідеальну модель руху людини по життю, що дає їй надію на те, що все закінчиться добре.
Утім, знайомити дитину виключно з казками з хеппіендом – не найкраща ідея. Тому Олександр Бреусенко-Кузнєцов працює з підлітками в популярному жанрі фентезі. Мета – окреслити коло актуальних внутрішніх проблем, визначити особистісні межі пацієнта. Для цього на занятті (у найкращих традиціях Толкієна) пацієнту пропонують намалювати казкову карту своєї держави, включно з територіями сусідів, друзів, ворогів (за річкою живуть гобліни, на горі – ельфи).
За вибором розміру карти (маленький, середній або великий аркуш) можна судити про ступінь домагань до світу. Що менший аркуш – то менша особиста експансія людини в навколишній простір, скромніший рівень домагань. Важливо для терапевта, чим саме буде малювати дитина. Найгірше, якщо обере чорний олівець, найкраще – акварельні фарби. За розташуванням на карті власної держави можна судити про самооцінку людини: якщо вона розташована в центрі аркуша – з нею все гаразд, якщо на околиці – найімовірніше, є проблеми. Якщо той, хто малює, оточує свою країну високим парканом або ровом, щоб вороги не пробралися, можна припустити приховані страхи.
Після того, як карта готова, психотерапевт проводить діагностику, обговорює розшифровку з пацієнтом і пропонує намалювати нову карту – на широкому аркуші, з відкритими кордонами і світлою символікою. Це буде перший крок від казкового внутрішнього оновлення до сьогодення.
