Гурмани люблять садових равликів за їхній вишуканий смак, садівники ненавидять за шкоду, яку вони заподіюють польовим культурам і садам, а фармацевти цінують за здатність виробляти сполуки, які потенційно можуть стати новими ліками.
Античність і середньовіччя
Гален рекомендував вагітним жінкам вживати настоянку з равликів як профілактику водянки плода, а також використовував їх для лікування болю, пов’язаного з опіками, абсцесами та іншими ранами. Пліній же і зовсім вважав равликів ліками від усіх хвороб. Він стверджував, що золотуху можна вилікувати за допомогою дуже сухих старих равликів, а пацієнтам з болями в животі слід призначати їх смаженими на вугіллі. За його спостереженнями равлики, розчавлені разом зі шкаралупою і настояні на вині, збільшували швидкість пологів, поліпшували загальний стан у разі кровохаркання, знімали запаморочення, допомагали боротися з непритомністю та нападами божевілля.
У середні віки французький хірург Амбруаз Паре, якого вважають одним із батьків-засновників сучасної медицини, рекомендував равликів проти сибірської виразки. А Універсальна Фармакопея, складена Ніколя Лемері 1738 року у Франції, містить рецепт “равликової води”: “Равликів миють і розчавлюють у мармуровій ступці разом зі шкаралупою. Потім їх поміщають у велику скляну банку, розташовану на водяній бані, в яку наливають свіже молоко ослиці. Суміш добре перемішують дерев’яним шпателем і залишають нудитися на 12 годин, після чого переганяють. Отриману дистильовану воду піддають впливу сонця протягом кількох днів у скляній пляшці, а потім використовують як зовнішній засіб для освіження й очищення шкіри обличчя або приймають всередину в дозуванні від 1 до 6 унцій для лікування сухот або хвороб нирок”.
Зліт і падіння
У XIX столітті інтерес до равликів також був високий. Французький лікар Жорж Таренн 1808 року опублікував книгу про здатність їхнього слизу лікувати грижі. Десять років потому “Новий словник природознавства” у статті, присвяченій равликам, повідомляв, що як відвар їх використовують для лікування хвороб горла, а їхній слиз допомагає жінкам підтримувати шкіру гладкою і ніжною. Лікарі того часу часто використовували равликів як ліки від туберкульозу, запалення легенів, бронхіту, застуди, гастриту, шлунково-кишкових розладів, а також будь-яких шкірних проблем і висипів. Равлики також вважалися чудовим засобом для лікування запальних захворювань горла, а співакам їх рекомендували для відновлення голосу.
Настільки широкий терапевтичний діапазон вимагав гідного асортименту лікарських засобів, і європейські аптекарі старалися щосили. З равликів вони готували мазі, настоянки, пасти, порошки, таблетки, сиропи і навіть шоколад. Не дивно, що в середині XIX століття зображення равликів, нанизаних на нитку як чотки, часто прикрашало вивіски аптек.
У ХХ столітті інтерес медиків і фармацевтів до равликів вщух, хоча деякі дослідження все ж проводилися. Так, у Франції в 1950-х роках розробили протикашльовий препарат, що володіє спазмолітичними і розріджувальними властивостями для лікування кашлюку і хронічного бронхіту. Його діючою речовиною став екстракт слизу равликів Helix pomatia – геліцидин. Ефективність цієї речовини була тоді доведена клінічними випробуваннями і практичним досвідом застосування препарату, а ось її механізм дії з’ясували тільки 1999 року.
Група дослідників фармацевтичного факультету університету міста Ількірш-Граффенштаден (Франція) продемонструвала, що бронхорелаксантний ефект геліцидину пов’язаний із вивільненням простагландинів Е2.
Тріумфальне повернення
У XXI столітті равлики знову повернулися в наукові лабораторії. Усе почалося зі спостереження робітників, які займаються розведенням їстівних равликів у Чилі. Після того як на їхню шкіру потрапляв слиз, порізи і ранки гоїлися легко і швидко, а старі шрами розсмоктувалися. Завдяки цьому факту з’явилися салонні косметичні процедури за участю равликів, було розроблено різноманітні креми та гелі, які тепер можна знайти на полицях аптек і магазинів.
Ефективність слизу равликів для регенерації шкіри доведена як у лабораторіях, так і в клінічних дослідженнях, проте механізм його терапевтичної дії залишається до кінця незрозумілим. Вчені встановили, що слиз равликів на більш ніж 90% складається з води, але містить і багато інших сполук. Косметичні компанії стверджують, що ключовими інгредієнтами в ньому є алантоїн і гліколева кислота, проте вони присутні в дуже низьких концентраціях. Тому вчені вважають, що ці речовини працюють тільки за рахунок взаємодії з іншими компонентами слизу.
У 2004-2005 роках у США та ЄС було схвалено вихід на ринок препарату, який являє собою синтетичну форму нейропептиду з отрути морського равлика. Блокуючи кальцієві канали нейронів, він чинить потужну знеболювальну дію. Під час клінічних випробувань цей анальгетик знижував інтенсивність болю на 53% (порівняно з 18% для плацебо) і діяв навіть у пацієнтів, нечутливих до морфіну, не викликаючи залежності.
Цікаво, що склад цієї субстанції постійно змінюється. Якщо равлик спокійно повзе, його секрет дуже рідкий і прозорий, а якщо йому потрібно зафіксуватися на вертикальній поверхні, слиз стає в’язким і клейким завдяки виділенню високомолекулярних білків. У стані гібернації секрет і зовсім застигає, утворюючи жорстку плівку, що запечатує вхід у раковину. Така мінливість ускладнює вивчення слизу, але водночас відкриває для вчених нові можливості. Особливий інтерес для них представляє, наприклад, пінистий секрет муцинових, альбумінових і слинних залоз равлика, що виділяється та потрапляє до слизу в стресових ситуаціях – під час нападу хижака й прикладенні зовнішньої сили, під дією високої температури, УФ- або іонізуючого випромінювання. Передбачається, що ця субстанція може допомогти в лікуванні радіодерматитів, що виникають в онкохворих після променевої терапії.
Учені активно досліджують і антибактеріальні властивості равликового слизу, який, імовірно, може стати основою для нових антибіотиків. Так, нещодавнє дослідження, проведене співробітниками Школи фармації та біомолекулярних наук Університету Брайтона (Велика Британія), підтвердило, що слиз коричневих садових равликів убиває один конкретний вид бактерій у лабораторних експериментах. Це мікроорганізм під назвою Pseudomonas aeruginosa, який може спричиняти пневмонію, хронічні ранові та респіраторні інфекції у людей з муковісцидозом. Під час експериментів слиз зупинив ріст 20 різних штамів цих бактерій. Однак учені не помітили, щоб він діяв проти інших патогенів. Поки що їм також не вдалося знайти ключовий активний інгредієнт, тобто конкретний пептид або білок, який вбиває бактерії. Сьогодні є три “підозрюваних”, і дослідження тривають.
Ще один перспективний напрям “равликової фармацевтики” – дослідження гемоціанінів. Це група дихальних мідьвмісних пігментів, функціональних аналогів гемоглобіну. На відміну від гемоглобіну, що входить до складу еритроцитів, молекули гемоціаніну розчинені в гемолімфі – рідині, яка циркулює в судинах і міжклітинних порожнинах равликів та інших безхребетних із незамкненою системою кровообігу. Вчені розглядають можливість застосування гемоціаніну в медицині як компонента протипухлинних вакцин. Річ у тім, що при утворенні кон’югатів з пухлинними антигенами він істотно підвищує їхню імуногенність чи то за рахунок подолання імунологічної толерантності, чи то завдяки посиленню імунної відповіді. Сьогодні проводяться клінічні дослідження протипухлинних вакцин проти В-клітинної лімфоми та колоректальної карциноми, в яких молекули гемоціаніну відповідно з’єднані з ідіотипними та антиідіотипними антитілами.
