Німецькому лікарю Фрідріху Есмарху ми маємо дякувати за стерильність в операційних, наркозну маску, гумовий джгут і, звісно ж, кухоль для клізми.
Зашморг для кровотечі
Йоган Фрідріх Август фон Есмарх народився 1823 року. Ставши хірургом, він зробив чимало корисного для полегшення своєї роботи і позбавлення страждальців від мук і передчасної смерті. Під час Шлезвіг-Гольштейнської війни 23-річний лікар не міг залишитися байдужим до того, що майже 50% поранених на полі бою гинули від крововтрати: їх не встигали довезти до госпіталю. І він придумав: потрібно швиденько перетиснути судини – просту гумову трубку кілька разів обернути навколо руки або ноги і закріпити. Якщо кровотеча невелика, можна скористатися менш травматичним еластичним бинтом. Після цього в санітарів залишається ще дві години для того, щоб благополучно доправити пораненого в госпіталь.
Джгутом Есмарха хірурги і медсестри користуються ось уже 130 років для зупинки кровотечі, перед взяттям крові з вени або ін’єкцією. А ще доктор Есмарх стежив за тим, щоб в операційних і під час перев’язок дотримувалися чистоти: все, що торкалося рани, має бути стерильним. Інакше, незважаючи на всі старання хірурга, пацієнт загине.
Школа самаритян
Сьогодні асептика й антисептика – це ціла наука, і Есмарха шанують як одного з її засновників. Написані ним посібники “Перша допомога в нещасних випадках і “Посібник з польової хірургічної техніки” були настільними книжками німецьких воєнлікарів кінця XIX – початку XX століття. За внеском у військово-польову хірургію Фрідріха Есмарха ставили на один щабель із великим російським хірургом Миколою Пироговим.
Коли Фрідріха під час війни взяли в полон, командування ухвалило рішення визволити молодого хірурга, обмінявши його на іншого бранця. Брав участь сміливий доктор і у франко-німецькій війні 1887 року. Величезний досвід дозволив йому організувати в Кілі школу самаритян. Тут вперше в Німеччині стали навчати навичкам невідкладної допомоги. Лекції Есмарха були настільки практичними і доступними, що незабаром їх переклали багатьма мовами, зокрема й російською. Потім товариства самаритян з’явилися в різних країнах, а 1896 року в Берліні було засновано Міжнародний союз самаритян. Після навчання самаритянину видавали диплом, який зобов’язував безкоштовно надавати допомогу.
Маска для «звеселяючого газу»
“Зробити операції безболісними – це мрія, яка не здійсниться ніколи!” – стверджував наприкінці XVII століття відомий французький хірург А. Вельно. Слава Богу, він помилився. У 1800 році Х. Деві виявив, що закис азоту викликає ейфорію і знеболювально діє на організм. Він випробував на собі “звеселяючий газ”, коли прорізалися зуби мудрості: після чотирьох вдихань неприємні відчуття на кілька хвилин змінилися задоволенням.
Однак ідея не відразу знайшла підтримку в лікарів. Дантист Горацій Веллс навіть покінчив життя самогубством після ганебної демонстрації досліду перед студентами Гарвардського університету. Щось не склалося, газ пішов в аудиторію, присутні бурхливо веселилися, а хворий, якому висмикнули зуб, волав від болю. А от якби Горацій Веллс наклав на обличчя хворого спеціальну маску, винайдену Есмархом, то наркотичний газ потрапив би тільки до носа і рота пацієнта.
Клістир а ля Помпадур
Історія клізми налічує багато тисяч років. За однією легендою, винахідником клізми був… лелека, за іншою – ібіс. Старі повір’я говорять про те, що птахи лікувалися від запору, впорскуючи дзьобом воду у вихід кишечника. Люди просто підгледіли це. У папірусах є відомості, що процедура, яка нагадує сучасну клізму, практикувалася в Єгипті 3,5 тисячі років тому. Згодом її рекомендували Гіппократ і Гален для лікування лихоманки та підтримки здоров’я. В Африці, де про Гіппократа не чули, тубільці користувалися бамбуковими трубками та посудиною з видовбаного гарбуза.
У середньовічній Європі клізми, забуті після краху античного світу, винайшли заново. Поступово вони стали таким же популярним методом лікування, як кровопускання, бо вважалося: вони очищають розум, підвищують настрій, сприяють удачі та віддаляють старість.
До наших часів дійшла розповідь, як придворний медик ставив клістир майбутньому королю Людовіку XIII. Принц кричав і бився. Справу було завершено лише після того, як Людовика зв’язали. Відчувши полегшення, принц на все життя став прихильником клізми. Не відставав від Людовика і всесильний герцог Рішельє. Клізма увійшла в моду. Розкішний клістир з порцеляни, оздоблений сріблом і перламутром, красувався на туалетному столику маркізи де Помпадур. Есмарху залишалося лише вдосконалити народний винахід, щоб апарат можна було легко промивати і дезінфікувати. З легкої руки Ільфа і Петрова кухлі Есмарха потрапили в незабутні “Дванадцять стільців”. Автори з гумором описали, як у театрі Колумба оркестр грав на пляшках, кухлях Есмарха і полкових барабанах. Остап Бендер був задоволений.
Від кухля Есмарха до клізми з механізмом
У другій половині XX століття популярність клізм упала у зв’язку з бурхливим розвитком фармакології. Однак коли з’ясувалося, що панацеї немає і не передбачається, медицина знову звернулася до природного лікування, а поява нового обладнання зробила очищення ефективним і безпечним.
Есмархопоклонники стверджують, що після процедури поліпшується настрій, з’являється прилив бадьорості. А клістирофоби вважають клізми знущанням з організму і категорично їх відкидають: мовляв, дисбактеріоз і порушення випорожнення неминучі. Істина, як завжди, посередині. Творіння Есмарха в медичній практиці використовують ось уже півтора століття. Роблять клізми діагностичні – вводять у кишківник контрастні речовини для рентгенологічного дослідження, а також очисні, послаблювальні, поживні та лікарські.
Сьогодні кухлі Есмарха випускають ємністю від 1 до 3 літрів, металеві та емальовані, скляні та фаянсові, пластмасові та гумові, звичайні та модернізовані, з гнучкою гумовою трубкою завдовжки до 2 метрів і поліетиленовими наконечниками. Один із київських учених розробив нещодавно свій варіант компактної клізми з механізмом. Вона виконує ту саму роботу, що й старий добрий кухоль Есмарха, але, на думку винахідника, менше травмує кишківник, бо в ній немає грубого довгого наконечника, який викликає трепет не тільки у малечі, а й у вразливих дорослих. Апарат треба просто притиснути в потрібному місці – і через тупий короткий наконечник особливої конструкції вода об’ємом зі склянку, випущена під тиском, швидко омиває порожнину.
Використано фото Shutterstock/FOTODOM UKRAINE
