Перша державна лікарня і перша госпітальна аптека з’явилися в США ще в колоніальні часи. Важливу роль у їхній долі відіграв Бенджамін Франклін.
Що думає Бенджамін Франклін?
Починаючи з 1730 року і аж до проголошення незалежності США Філадельфія (штат Пенсільванія) була найшвидше зростаючим містом серед 13 британських колоній. За цей час чисельність його населення збільшилася майже в чотири рази. І саме у Філадельфії розташовувався один із найбільших портів на атлантичному узбережжі Північної Америки, через який щотижня проходили сотні або навіть тисячі емігрантів, які вирушали вглиб континенту.
Загалом у той час міські жителі колоніальної Америки були здоровішими за європейців. Проте великі міста на кшталт Філадельфії ставали плавильними котлами не тільки для майбутньої американської нації, а й для інфекційних хвороб. Серед мешканців Філадельфії також зростав відсоток літніх людей, які страждали на хронічні недуги, у місті збільшувалася народжуваність, а відтак і дитяча смертність. Крім того, мешканців лякали люди, що страждають на психічні розлади, які, за свідченням документів тих років, “блукали вулицями”. Було очевидно, що зростаюче місто дуже потребувало лікувального закладу.
Ідея відкрити міський госпіталь виникла у лікаря Томаса Бонда, який обіймав посаду інспектора портів з інфекційних захворювань. Під час свого стажування в Європі він працював у найстарішій паризькій лікарні “Готель-Дьє” (від фр. Notel-Dieu – “Божий притулок”), яка справила на нього найсприятливіше враження. Однак для західного узбережжя Атлантики ідея Бонда була новинкою і спочатку не викликала ентузіазму у членів міської ради. Практично кожен почесний городянин, до якого звертався лікар, ставив запитання: “Що думає про ваш проект Бенджамін Франклін?”
Обличчя з купюри
Бенджамін Франклін, знайомий нам переважно за портретом на 100-доларових купюрах, був дивовижною людиною. Його біографію сміливо можна назвати втіленням “американської мрії”. Бенджамін ріс 15-ю дитиною в сім’ї бідного емігранта з Англії Джосаї Франкліна, який займався виготовленням свічок і мила. Батько Бенджаміна хотів, щоб син ходив до школи, однак, маючи 17 дітей, він зміг оплатити лише два роки його навчання. З 12 років Бенджамін почав працювати підмайстром у друкарні свого брата, а вже у 21 рік заснував власну друкарню у Філадельфії та став видавцем популярної “Пенсильванської газети”.
Незважаючи на те, що Бенджамін Франклін мало вчився в школі, він був одним із найосвіченіших і найрозумніших людей свого часу. За ним числиться не менше сотні корисних винаходів і наукових відкриттів. Наприклад, саме він дав назву Гольфстріму і розробив теорію, що пояснює походження штормових вітрів. Франклін довів електричну природу блискавки, придумав громовідвід, ввів в ужиток знаки “+” і “-” для позначення полярності заряду, які ми сьогодні бачимо на кожній батарейці. Він першим висунув ідею електричного двигуна, а також застосував електричну іскру для вибуху пороху.
На рахунку Бенджаміна Франкліна і такі винаходи, як біфокальні окуляри, крісло-гойдалка, а також “пенсільванський камін” – економічна малогабаритна піч для будинку, яку використовують і сьогодні, оскільки, як порівняти зі звичайним каміном, вона дає удвічі більше тепла і витрачає вчетверо менше дров.
У 1728 році Франклін заснував філадельфійський дискусійний гурток ремісників і торговців “Клуб шкіряних фартухів”, який 15 років потому перетворився на Американське філософське товариство. У 1731 році він організував першу в Північній Америці публічну бібліотеку, а 1751 року – Філадельфійську академію, що стала основою Пенсільванського університету.
Інтереси Франкліна стосувалися найрізноманітніших галузей науки і, звісно ж, не могли не торкнутися медицини. Він сам встановив зв’язок між болями в суглобах, які мучили його багато років, з отруєнням свинцем, який використовували в ті часи в друкарнях. Франклін розвіяв забобони, які звинувачували мокрий одяг і вологу погоду в поширенні застуди, помітивши, що “люди часто застуджуються один від одного, коли замикаються разом у маленьких закритих кімнатах, сидять поруч і розмовляють…” А коли його брат Джон страждав від болю, спричиненого сечокам’яною хворобою, Бенджамін створив гнучкий сечовий катетер, здатний полегшити дискомфорт під час сечовипускання.
Погляди Франкліна були вельми прогресивні для свого часу, і коли Томас Бонд прийшов до нього з ідеєю відкрити державну громадську лікарню, він не тільки палко підтримав проєкт, а й взяв найактивнішу участь у його реалізації. Цього було вже достатньо, щоб переконати деяких членів законодавчих зборів штату в необхідності клініки. І все ж він вирішив перестрахуватися, склав петицію з 33 підписами шановних містян і особисто привіз її до Пенсильванської асамблеї. Однак навіть цей хід не зміг переконати всіх членів зборів, що на лікарню справді варто виділити гроші, і на першому слуханні проєкт було провалено. У цей критичний момент Франклін пішов ва-банк і заявив, що зможе зібрати 2 тис. фунтів приватних пожертвувань, тобто рівно половину необхідної суми. Асамблея погодилася з його планом, вважаючи, що це завдання нездійсненне. Однак завдяки своєму авторитету і впливу всього за кілька місяців Франклін зібрав навіть більше, ніж розраховував.
Законопроєкт про створення лікарні “для догляду за бідними, хворими і божевільними городянами і жителями провінції” було ухвалено і подано на затвердження губернатору штату лейтенанту Джеймсу Гамільтону, який підписав його 11 травня 1751 року. Цього ж року лікарня отримала статут, а через два роки прийняла свого першого пацієнта. Пізніше, згадуючи про цю кампанію, Бенджамін Франклін говорив: “Я не пам’ятаю жодного з моїх політичних маневрів, успіх якого на той час приніс мені більше задоволення…”
Госпітальна аптека
Слідом за першою громадською лікарнею у США з’явилася і перша госпітальна аптека, яку очолив лікар Джонатан Робертс. Так само, як і сучасні лікарняні аптеки, вона працювала на потреби лікарні та її пацієнтів. До Американської революції 1775 року сировину для госпітальної аптеки закуповували в Англії, проте з початком війни за незалежність цей канал поставок закрили, і фармацевтам довелося шукати альтернативних постачальників і освоювати місцеві лікарські рослини.
У колоніальні часи в Америці медицина і фармація настільки тісно перепліталися, що фармацевти нарівні з лікарями могли консультувати пацієнтів, діагностувати захворювання, виконувати хірургічні операції, приймати пологи, призначати лікування і готувати препарати. Аптекарі виконували обов’язки лікарів ще й тому, що на дохід від одного виду діяльності прогодувати сім’ю було просто неможливо. На той час готових ліків не існувало, а препарати, що виготовлялися на замовлення, коштували дорого, тож більшість американців вважали за краще лікуватися домашніми або народними засобами.
Таким чином, крім своїх прямих обов’язків фармацевт в аптеці при Пенсільванській лікарні також виступав лікарем, медбратом і навіть інструктором для студентів-медиків. Відомо, що в підпорядкуванні у Робертса були не тільки помічники аптекаря, а й студенти медицини та хірургії, які стажувалися в лікарні заради оволодіння навичками, отримуючи за свою роботу тільки житло і харчування.
Ситуація почала змінюватися 1768 року, коли на зміну Джонатану Робертсу з Англії прибув професійний аптекар з Англії Джон Морган, який має ступінь у галузі хімії, і який уперше в історії США запропонував розділити практику медицини і фармації.
