“Бешиха на шкірі”: що потрібно знати про лікування цього гострого інфекційного захворювання шкіри?

Лише у 60-х роках ХХ століття, після введення в клінічну практику пеніциліну, вдалося досягти значних успіхів у лікуванні захворювання. Однак навіть сьогодні бешиха може протікати з важкими ускладненнями і набувати рецидивуючого характеру.

Досьє на збудника

Бешиха – це гостре інфекційне захворювання, для якого характерно швидко прогресуюче гнійне запалення шкіри та підшкірної клітковини із залученням до процесу кровоносних, лімфатичних судин та внутрішніх органів. Передбачається, що назва хвороби походить або від французького rouge (червоний), або від слова «рожа», що характеризує спотворену зовнішність хворого при локалізації запалення на обличчі. Міжнародна назва патології – Erysipelas (еризипелас) – це похідна від грецьких слів erythros (червоний) та pella (шкіра).

Незважаючи на досягнуті успіхи в лікуванні стрептококових інфекцій, бешиха, як і раніше, зустрічається дуже часто. Сьогодні вона посідає п’яте місце у структурі інфекційної патології, поступаючись лише грипу, гострим кишковим інфекціям, вірусному гепатиту та ВІЛ-інфекції. Це зумовлено тим, що збудник бешихи – патогенний бета-гемолітичний стрептокок групи А Streptococcus pyogenes – відноситься до найбільш поширених мікроорганізмів, що викликають хвороби у людини. Відомо понад 80 його серотипів. Піогенні стрептококи високостійкі до фізичних впливів, що добре переносять заморожування. У висохлому слизу та гною вони здатні зберігатися місяцями, але швидко гинуть під впливом дезінфікуючих засобів та антибіотиків, особливо пеніциліну. Крім бешихи ці грампозитивні бактерії викликають тонзиліти і фарингіти, скарлатину, стрептодермії, флегмони, абсцеси, некрози м’яких тканин. Стрептококова інфекція часто стає пусковим фактором ревматичних та аутоімунних захворювань.

Так як піогенний стрептокок поширений повсюди і його можна виявити на зовнішніх покривах і слизових оболонках навіть у практично здорових дітей і дорослих, для розвитку бешихи необхідні певні умови. Насамперед, це наявність мікротріщин, подряпин, саден, потертостей чи попрілостей на шкірі, через які збудник проникає в організм. Активації та поширенню інфекції сприяють зниження місцевого та загального імунітету; різкі коливання температури довкілля; стреси; травми та забиття.

Дуже часто бешихове запалення виникає у пацієнтів з мікозами, цукровим діабетом, алкоголізмом, ожирінням, трофічними виразками нижніх кінцівок. Велике значення має наявність вогнищ стрептококової інфекції в носоглотці та ротовій порожнині, дисбіоз кишечника.

Зростання захворюваності бешихи спостерігається в літньо-осінній період. У молодому віці частіше хворіють чоловіки, професійна діяльність яких пов’язана з підвищеним ризиком мікротравм і забрудненням шкіри. Це будівельники, вантажники, військові, водії. Серед осіб старше 50 років патологія найчастіше зустрічається у жінок. Рожиста інфекція може розвиватися і в дітей віком, зокрема новонароджених.

Симптоми та ускладнення

Інкубаційний період при бешиховому запаленні зазвичай короткий – від декількох годин до п’яти діб. Захворювання у більшості хворих починається гостро із симптомів інтоксикації та високої температури тіла. Хворих турбують озноб, сильний головний та м’язовий біль, нудота, блювання, прискорене серцебиття, слабкість. На піку лихоманки можливі втрата свідомості та судоми. Протягом доби після проникнення збудника в м’які тканини стають помітними локальні зміни. Раніше, до появи пеніциліну, при пиці значно частіше страждало обличчя. В даний час у 80% випадків осередки запалення розташовуються на нижніх кінцівках. У новонароджених найчастіше первинним осередком інфекції стає пупкова ранка.

Для бешихи характерно виражене почервоніння шкіри з чіткими нерівними краями, що нагадують язики полум’я, і сильний набряк, що супроводжується болем, почуттям нестерпного печіння і напруги. Від здорової шкіри запалена ділянка зазвичай відокремлює чіткий прикордонний валик. При більш тяжкому перебігу інфекції на шкірі з’являються бульбашки (були), заповнені жовтуватим або кров’яним вмістом.

Крім локалізованої розрізняють мігруючу (повзучу, блукаючу) форму бешихи, при якій патологічний процес «переповзає» на інші ділянки тіла, і метастатичну, що відрізняється тим, що нові вогнища виникають на віддалених від початкового ураження ділянках шкіри через перенесення збудника з током крові .

Ускладнення найімовірніші при тяжкому перебігу захворювання. Можливий розвиток великих флегмон, глибоких абсцесів та некрозу м’яких тканин. Нерідко відбувається порушення венозного кровотоку та лімфообігу, що з часом призводить до хронічної венозної недостатності та вираженого лімфостазу аж до слоновості. У дітей та ослаблених хворих бешихове запалення може призвести до сепсису та інфекційно-токсичного шоку.

Імунітет після перенесеної бешихи нестійкий. Можливі рецидиви захворювання у перші два роки після першого епізоду або й повторні випадки хвороби у більш віддаленому періоді.

Діагностика та основи терапії

У разі типового перебігу інфекції бешиху досить легко діагностувати за характерними клінічними симптомами. У більшості випадків її доводиться диференціювати з іншими бактеріальними інфекціями шкіри та підшкірної клітковини; екземою, ускладненим алергічним дерматитом; вузлуватою еритемою. Локалізація запалення на кистях рук та обличчя потребує виключення ще однієї патології – еризепелоїду (грец. erysipeloidum, від erysipelas та –eides – подібний). Збудником цього захворювання є грампозитивна паличка Erysipelothrix rhusiopathiae сімейства коринобактерій. Інфекції піддаються ті, хто часто обробляє інфіковане сире м’ясо та рибу. Це кухарі, м’ясники, рибалки, тваринники, домашні господарки. Для еризепелоїду характерний більш легкий перебіг у порівнянні з бешиховим запаленням стрептококової етіології, незначне підвищення температури та менш виражені ознаки інтоксикації.

Лабораторно-інструментальні методи діагностики включають дослідження крові на маркери стрептококової інфекції (антистрептолізин-О, антистрептокіназа та ін) та показники активності запалення. Додатково оцінюють стан імунітету, печінки, нирок, залоз внутрішньої секреції та інших внутрішніх органів. Обов’язковими є бактеріологічні посіви для виявлення патогенної мікрофлори та визначення її чутливості до антибіотиків.

Основою терапії пацієнтів з бешиховим запаленням є антибіотики пеніцилінового ряду, в першу чергу – бензилпеніциліну натрієва сіль. При непереносимості пеніцилінів використовують макроліди чи цефалоспорини. За показаннями проводять інфузійну терапію з використанням ангіопротекторів, серцевих засобів, гормонів кори надниркових залоз та ін. З метою відновлення власних захисних сил організму показано застосування імунотропних препаратів.

Прокрутка до верху