Турбота і довіра
Це різні іпостасі любові. Довіра – визнання за дитиною якостей, які дають їй право на самостійні дії та заслужену похвалу. Хлопчики потребують її дещо більше, ніж дівчатка. Для них важливо отримати дозвіл самому зав’язати шнурки, перестрибнути через калюжу і вперше в житті поремонтувати радіо. “Я сам!” – це хлоп’яча вимога, яка не передбачає обговорень і відмов. В іншому разі ви ризикуєте підірвати його впевненість у собі. Певна свобода, надана хлопчикові, допомагає йому пізнати гіркоту помилок, але тією ж мірою і солодкість успіху. Головне – не скупіться на похвалу, якщо після довгого пихтіння шнурок таки було зав’язано. У результаті хлопчик отримує шанс стати чоловіком, який вміє ухвалювати рішення і брати на себе відповідальність за них.
Турбота – це вміння підтримати кохану людину в скрутну хвилину, гарантія того, що близькі готові бути поруч і тоді, коли ти не на висоті. Для дівчаток турбота важливіша за довіру, особливо в ранньому дитинстві. Якщо для хлопчиків любов – це насамперед визнання їхніх чеснот, то для дівчаток – захоплення самим фактом їхнього існування: “Молодець! Ти так добре все зробив!” – слова, яких чекають хлопчаки. “Ти найкраща!” – захоплення, що пестять слух дівчаток. Уважний погляд, що стежить за кожним рухом, і руки, які готові підхопити, але поки тільки стискають залишену на зберігання машинку, – те, що потрібно хлопчикові, який уперше дереться на високу гірку. Мамині “обережно, ніжку ліворуч, праворуч” і татові руки, що страхують, дадуть можливість дівчинці в тій самій ситуації відчути себе коханою, а отже, впевненою в собі.
Дорога до самотності
Дівчинка, про яку мало піклуються, і хлопчик, якому не довіряють, відчувають брак любові. Як поводяться дорослі, коли їм завдають болю нелюбов’ю? Жінка скаже: “Я не можу більше довіряти цій людині”. Чоловік: “Я не буду більше для неї нічого робити”. Ображена жінка відмовляє кривднику насамперед у довірі. Ображений чоловік – у турботі.
Так і з дітьми. Дівчатка, про яких піклуються, можуть дозволити собі розкіш довіряти людям і рости відкритими. Ті, хто у скрутну хвилину (нещасливе кохання, сварка з подругою тощо) залишаються без підтримки, відчувають зневіру та розчарування: у батьках зокрема та в людях узагалі. Проігноруйте скаргу дівчинки на те, що в неї не ладяться справи з подружками або кольнуло в животику, і ви побачите, яким сумним стане її обличчя. Не забезпечте її десятком порад перед першою подорожжю в поїзді без тата й мами, і ви, найімовірніше, помітите розгубленість у її погляді.
Така дівчинка росте недовірливою і замкнутою. Їй важко дається спілкування. Подорослішавши, вона примудряється знайти саме того чоловіка, який не здатний про неї подбати. А якщо їй і пощастить, вона постійно підозрюватиме свого супутника життя і намагатиметься викрити його в неуважності.
У крайніх випадках, коли відсутність батьківської турботи занадто очевидна, дівчатка змушені придушувати своє довірливе жіноче начало. У них формується “мужнє” прагнення до абсолютної свободи, що може завести в глухий кут самотності. При цьому не треба плутати звичайну активність із недоліком жіночності. Дівчинка діяльна, розумна, така, що вміє постояти за себе, може так само потребувати турботи й розуміння, як слабка й вразлива, тобто “класичного зразка”.
Хлопчик, якому довіряють, дозволяють вирішувати і діяти самостійно, а потім хвалять за вдале звершення, почувається сильним і здатним на багато що. Щоб почути ще більше похвал, він шукає спосіб реалізуватися і починає піклуватися про інших. Він вкрутив лампочку? Після заохочувальних вигуків зголоситься прибивати поличку.
Якщо ж її позбавляють можливості проявляти свою самостійність, змушуючи чинити тільки так, як хочуть батьки (“дружи з Васею”, “ходи в музичну школу, а не на футбол”, “шнурки зав’язуй так, а не так”), вона втрачає віру в себе. Дитина може стати похмурою, “ледачою”. Коли все, що ти не зробиш, “не те і не так”, пропадає інтерес і бажання взагалі що-небудь робити.
Порушення пропорції на користь турботи за рахунок довіри – це надмірна опіка: “Туди не лізь, впадеш”, “з’їж ще пиріжок, ну, з’їж”. Таке ставлення до хлопчика дає на виході тип чоловіка, відомий як “мамин синочок”. Він дуже чутливий, чарівний у спілкуванні. Але чоловічі риси були пригнічені в дитинстві, і в результаті йому насилу вдається відповідати очікуванням більшості жінок: оточити їх турботою, як вони того хочуть.
Мама і син: боротьба за права
Природно, що, виховуючи дітей, ми прагнемо давати їм те, чого потребуємо самі. Мама з більшою легкістю оточить дитину турботою, а батько надасть кредит довіри. Спілкування між батьками і дітьми однієї статі, як правило, виявляється більш природним і гармонійним. А ось із дитиною протилежної статі можуть виникнути проблеми.
Багато мам змушені визнати, що, незважаючи на всю їхню турботу і старання, їм не вдалося завоювати повагу синів. Раз у раз доводиться звертатися до “крайнього засобу”: “Все татові розповім!” Причина часто полягає в тому, що мама, надмірно опікуючись сином і не даючи йому зітхнути вільно, постійно вступає в конфлікт із його внутрішніми потребами. Кожне її розпорядження або заборона стають для нього міні-потрясінням. Якщо він відчуває підтримку з боку батька і все-таки розвивається в “чоловічому” напрямі, то, захищаючи мужність, буде змушений чинити опір мамі та обстоювати свої права, наприклад, самому обирати краватку для шкільного вечора. Інший вихід – забути мамині настанови стосовно того, які фільми не дивитися і з якими дівчатками не знайомитися. Стресогени чоловіки воліють за можливості стирати з пам’яті, як файли з комп’ютера – простим натисканням кнопки “delete”.
Неповага сина до мами проявляється яскравіше тоді, коли поганий приклад подає батько. Мама кличе до столу, а тато разом із сином продовжують дивитися футбол, не реагуючи. Таку ситуацію треба обговорити з чоловіком, але в жодному разі не при дитині. Мамина скарга “ти мене не поважаєш” буде сприйнята нею як інформація про те, що не поважати маму в принципі можна.
“Тату, ти найкращий!”
У батьків у спілкуванні з доньками проблеми інші. Дівчинка хоче, щоб тато зацікавився її життям, запитав, як справи, не відвертався до телевізора, не дослухавши відповіді, а був готовий перейнятися її проблемами та, за потреби, долучився до їх вирішення. Батьки, які роблять перший крок назустріч дочкам і вислуховують їх, нерідко відступають на другому. Часто там, де їй треба поплакатися і дізнатися його думку, він пропонує готове рішення. Наприклад, дізнавшись про проблеми з математикою, одразу ж викликає репетитора, не звернувши уваги на те, що донька переймається через свою нібито дурість, і не переконавши її в цьому.
Але ж дати своїм дітям те, чого вони потребують, незалежно від збігу або розбіжності статей, зовсім нескладно. Потрібно тільки згадати, що перед вами не просто дитина, а майбутній чоловік або жінка. І мамі хлопчика слід поводитися не так, як поводилися з нею, коли вона була маленькою, а так, як вона сама звикла поводитися з іншими людьми, насамперед із чоловіками: розраховуючи на їхню самостійність. Те саме стосується і татусів дівчаток. Орієнтуватися треба не на те, як з вами поводилися в дитинстві, а на те, що ви знаєте про потреби жінок взагалі. Для вас звично піклуватися про них: подавати руку, нести важкі речі, допомагати в біді? Проявіть таку саму турботу про власну доньку й отримаєте у відповідь найвищу нагороду: обійми за шию, поцілунок у щоку та слова: “Тату, ти найкращий!”
Використано фото Shutterstock/FOTODOM UKRAINE
