Безпідставна тривога про здоров’я, яку називають іпохондрією, стає дедалі поширенішим станом. Фахівці звинувачують у цьому Інтернет.
Тривожний розлад
Недовірливість, підозра про крайню слабкість власного здоров’я є поширеною, але зовсім не новою проблемою. Сьогодні її називають тривожним станом і цей термін поступово витісняє слово “іпохондрія”, що увійшло в медицину ще в Стародавній Греції. У буквальному перекладі воно означає “підребер’я”, оскільки саме ця ділянка, на думку ескулапів того часу, була джерелом меланхолії, а також якихось “парів”, що спричиняли хворобливі відчуття, не підкріплені жодною відомою хворобою.
За останні 2500 років термін “іпохондрія” неодноразово змінював своє значення, але в кінцевому підсумку став позначати помилкову переконаність людини в наявності у неї якого-небудь захворювання. Сьогодні лікарі вважають за краще його не вживати, оскільки його вважають образливим і таким, що стигматизує, а саме явище ділять на дві частини: соматичний розлад і тривожний розлад, пов’язані із занепокоєнням про здоров’я.
Часто тригером розвитку іпохондрії стає хвороба або смерть близької людини, а також серйозне фізичне захворювання самої людини, наприклад серцевий напад. Утім, коріння проблеми може йти в дитинство. Наскільки батьки були стурбовані станом здоров’я своєї дитини? Як вони справлялися з її дитячими хворобами? Чи були вони іпохондриками? Усе це може мати велике значення.
Тривога за здоров’я проявляється сильною стурбованістю та страхом перед потенційною загрозою розвитку серйозного захворювання, а також надмірною увагою до незначних фізичних нездужань. Її прикметою також є соматосенсорна ампліфікація, тобто схильність сприймати нормальні відчуття як відносно інтенсивні, такі, що турбують і небезпечні.
Усі соматичні прояви цього стану мають психологічні причини, що створює замкнене коло. Людина відчуває тривогу за своє здоров’я. Тривога викликає викид адреналіну, який супроводжується прискореним серцебиттям, порушенням дихання, пітливістю, тремором, головним болем тощо. І ці симптоми ще більше переконують людину в тому, що вона серйозно і, можливо, невиліковно хвора.
Масштаби проблеми
Хоча офіційних даних про поширеність іпохондрії загалом немає, окремі дослідники говорять про те, що цей розлад трапляється досить часто. Так, австралійські вчені підрахували, що надмірна тривога про здоров’я зачіпає майже 6% дорослого населення цього континенту.
Найбільше іпохондриків можна зустріти в поліклініках і лікарнях, адже саме ці люди найчастіше звертаються до лікарів. Пітер Тайрер, психіатр з Імперського коледжу Лондона (Велика Британія), 2011 року провів масштабне дослідження цього тривожного розладу, вивчивши відвідувачів п’яти амбулаторних клінік, які спеціалізуються на лікуванні кардіологічних, респіраторних, неврологічних, ендокринних і шлунково-кишкових захворювань у Лондоні, Мідлсексі та Північному Ноттінгемширі. Він і його команда виявили, що майже 20% відвідувачів цих клінік мали значне занепокоєння з приводу свого здоров’я і явно потребували психологічної консультації.
Водночас виявилося, що через акцент на фізичній причині симптомів лікарі первинної та вторинної ланки дуже рідко скеровують людей із тривогою про здоров’я до психіатрів. Пацієнти не отримують необхідної їм психологічної допомоги, і їхнє захворювання прогресує. За оцінками Тайрера, кардіологи або лікарі загальної практики майже у 20 разів частіше мають справу з людьми, які страждають на іпохондрію, ніж психотерапевти.
Ще один аспект цієї проблеми, який зазначила команда Тайрера, пов’язаний з економічними наслідками. Виявилося, що тільки амбулаторні прийоми, пов’язані із занепокоєнням про здоров’я, обходяться системі охорони здоров’я Великої Британії в 420 млн фунтів стерлінгів на рік. І це не рахуючи витрат, пов’язаних із непотрібними обстеженнями. Іпохондрики дуже часто наполягають на тому, щоб лікар призначив їм додаткові аналізи або дослідження.
Новий різновид – кіберхондрія
Останнім часом поширеність тривоги про своє здоров’я постійно зростає. І пов’язано це з так званою кіберхондрією, або ефектом “доктора Гугла”. Такими неофіційними термінами називають необґрунтовану ескалацію побоювань з приводу своїх симптомів після пошуку та огляду інформації в Інтернеті.
Перше систематичне дослідження цього явища було проведене 2008 року співробітниками корпорації Microsoft Раєном Вайтом і Еріком Хорвіцем. Вони виявили, що приблизно у 50% людей пошук інформації про свої симптоми зменшує тривогу, але у кожного п’ятого, навпаки, збільшує її.
Золотим стандартом лікування іпохондрії, як і будь-якого іншого тривожного розладу, є когнітивно-поведінкова терапія. Чудовим інструментом для боротьби із симптомами тривоги можуть бути й фізичні вправи, які допомагають знизити рівень адреналіну.
Веб-діагностика може викликати сильне занепокоєння у користувачів, які вважають, що у них є невиліковні та серйозні захворювання. Аналізуючи пошукові запити та відвідані сторінки, дослідники помітили, що люди часто пов’язують загальні симптоми (наприклад, головний біль) із досить рідкісними та малоймовірними хворобами (наприклад, пухлиною головного мозку) та регулярно повторюють свій пошук протягом кількох днів та навіть місяців, щоб знайти все нові та нові підтвердження уявної проблеми.
Помилкова самодіагностика на основі інформації, зібраної в Інтернеті, не тільки погіршує психологічний стан іпохондрика, а й сильно заважає лікарям зібрати дані про справжній стан пацієнта і поставити йому правильний діагноз. Пацієнт, який самостійно “знайшов” хворобу, неусвідомлено перебільшує її прояви і замовчує про ті симптоми, які в неї не вписуються.
Чим допомогти іпохондрику?
Лікарі загальної практики та фармацевти найчастіше контактують з іпохондриками і без зусиль визначають людей, які турбуються про своє здоров’я більше, ніж інші. Такі люди часто заходять в аптеку тільки для того, щоб уточнити або перепитати, проте насправді шукають не стільки інформацію, скільки підтвердження своїм побоюванням.
В ідеалі, розпізнавши тривожний розлад, фармацевт має переконати пацієнта звернутися по психологічну допомогу. Можна спробувати підкреслити зв’язок між занепокоєнням і соматичними проявами хвороби. Запитати в клієнта, чи погіршується його стан у ті моменти, коли він напружено думає або сильно переживає про свою хворобу. Пояснити йому, які процеси відбуваються в його організмі, коли тривога і стрес беруть гору. І розповісти про те, як психологи допомагають впоратися з цими станами, наприклад, за допомогою когнітивно-по-віденцевої терапії.
Але навіть якщо фармацевт не ризикне зачіпати в бесіді з клієнтом непросту тему психічного здоров’я, він може допомогти йому, просто надавши можливість виговоритися і розповісти про свою тривогу. Для людей з іпохондрією це дійсно дуже важливо. Вони часто страждають від того, що фахівці не приділяють їм достатньо часу і ставляться до їхніх проблем без належної уваги. Вони бояться того, що якщо лікарі дізнаються про їхню тривожність, то спишуть усе на неї, не сприймуть їх усерйоз і пропустять фізичне захворювання. І їхні побоювання не безпідставні, адже й іпохондрики не застраховані від серйозної хвороби.
