У різних країнах Європейського регіону ВООЗ у нормах, що регламентують освіту фармацевтів, може бути встановлено:
- тривалість підготовки (теоретичної та практичної),
- її тематика (або рамка компетентностей), вимоги щодо забезпечення якості.
У низці держав, наприклад, у Франції, у законі також обумовлено максимальну кількість абітурієнтів на рік, які приймаються на спеціальність “фармація”.
Відповідно до Директиви Європейського союзу 2005/36/EC тривалість освіти аптечних фармацевтів (провізорів) становить щонайменше п’ять років, зокрема, щонайменше чотири роки очної теоретичної та практичної підготовки, а також проходження інтернатури в аптеці впродовж шести місяців.
У цій директиві також наведено офіційні кваліфікаційні вимоги для фармацевта в кожній країні. У Європейському регіоні ВООЗ це, як правило, п’ятирічна програма університетської освіти, яку майбутні фармацевти отримують у вищому навчальному закладі з деякими відмінностями між країнами.
Так, у низці країн, таких як Албанія та Республіка Молдова, видають лише диплом після завершення навчання, тоді як в інших регіонах також передбачено проміжні звання. У багатьох пост-радянських державах випускники за спеціальністю “фармація” отримують ступінь фармацевта-спеціаліста або провізора-спеціаліста. Освітньо-кваліфікаційні рівні бакалавра та магістра є обов’язковими в Азербайджані (4+2 роки) та в Україні (3+2 роки), тоді як, наприклад, у Польщі вимагається лише один ступінь магістра.
Тривалість проходження обов’язкової інтернатури коливається від 6 місяців до 12 місяців і 10 тижнів (у Франції). У деяких країнах, таких як Сполучене Королівство, період обов’язкової інтернатури (дореєстраційної підготовки) не включається в освіту, проте є однією з вимог регулятора в галузі фармації.
Форма та зміст
У Сполученому Королівстві законодавчою нормою регулятору в галузі фармації дозволено видавати стандарти початкової освіти фармацевтів. У Швейцарії на законодавчому рівні визначено цілі навчання та компетенції, якими фармацевти мають оволодіти до кінця своєї підготовки. У деяких країнах, таких як Білорусь та Україна, можливе здобуття вищої освіти за спеціальністю “фармація” на дистанційній основі, тоді як в інших такий варіант був заборонений.
Застосування моделі заочного навчання має певні історичні передумови: коли лише небагато вишів пропонують освітні програми за цією спеціальністю, заочна форма дає змогу студентам з інших регіонів здобувати вищу освіту, щоб задовольнити потреби у фармацевтичних фахівцях.
У багатьох країнах на рівні магістерської підготовки передбачено спеціалізацію або диференціацію між аптечними фармацевтами та фармацевтами, що спеціалізуються на регуляторній сфері, сфері промислового виробництва або фармацевтичних наук.
Післядипломна підготовка та спеціалізація
У деяких країнах після закінчення вишу фармацевти можуть отримати спеціалізацію з позалікарняної фармації. Така ситуація, наприклад, у Німеччині, Нідерландах, Сполученому Королівстві та Швейцарії (де вона є обов’язковою). Ця спеціалізація зазвичай організовується та/або регламентується регулятором у сфері фармації. Наприклад, у Німеччині післядипломна освіта за профілем позалікарняної фармації можлива тільки в галузі загальної фармації. Програми спеціалізованої підготовки пропонуються за різними напрямами, зокрема у сфері геріатричної фармації, діабету, гомеопатії тощо.
У Сполученому Королівстві та низці інших країн існують програми післядипломної освіти на здобуття кваліфікації клінічного фармацевта, що є обов’язковим для роботи в якості фармацевта з правом призначення лікарських засобів. В Україні фахівець, який претендує на посаду керівника або завідувача аптеки, зобов’язаний здобути післядипломну освіту за спеціальністю “менеджмент та економіка фармації” (з видачею сертифіката).
Безперервна освіта
У багатьох країнах обов’язок фармацевтів проходити курси безперервної освіти або безперервного професійного розвитку (БПР) закріплено на законодавчому рівні та/або передбачено етичною нормою (яка входить до кодексу професійної етики фармацевтів). Під безперервною освітою розуміють освіту для дорослих учнів після їхнього виходу з формальної системи освіти, метою якої є підтримання їхніх знань і навичок.
Міжнародна фармацевтична федерація визначає безперервний професійний розвиток (БПР) як “обов’язок окремого фармацевта систематично підтримувати, розвивати і розширювати свої знання, навички та вміння для підтримки і підвищення 16px;” data-mce style=”font-size: 16px;”>У багатьох країнах обов’язок фармацевтів проходити курси безперервної освіти або безперервного професійного розвитку (БПР) закріплений у законодавстві та/або передбачений етичною нормою (яка є частиною кодексу професійної етики фармацевтів). Безперервна освіта визначається як освіта для дорослих учнів після того, як вони залишили систему формальної освіти, яка спрямована на підтримку їхніх знань і навичок.
я своєї незмінної професійної компетентності протягом усієї кар’єри”. Це процес відстеження та документування навичок, знань і досвіду, яких фахівці набувають у формалізованих і неформальних умовах під час своєї трудової діяльності, крім будь-якої початкової підготовки.
Між країнами відзначаються суттєві відмінності в організації безперервної освіти. і НПП. В одних вони є правовим зобов’язанням, в інших – професійним правом, порядок реалізації якого організовується і контролюється урядом або професійними органами.
Наприклад, безперервна освіта може бути індивідуальною вимогою для самого фармацевта, обов’язком роботодавця (в Естонії роботодавець повинен забезпечити проходження фармацевтами підготовки тривалістю щонайменше 40 академічних годин кожні два роки) або обов’язком обох сторін – роботодавця і фармацевта, як у Фінляндії. Воно також може бути включено до переліку вимог для видачі або поновлення професійної ліцензії фармацевта, як у Сербії.
Періодичність валідації кредитів коливається від одного року в Румунії та трьох років у Франції до п’яти років у Португалії. У Казахстані, Росії та Україні фармацевту без дійсного сертифіката про підвищення кваліфікації (НПР) не дозволяється здійснювати професійну діяльність.
Найбільш детально концепцію НПР регламентовано в Сполученому Королівстві. Контролюючі органи в галузі фармації в цій країні визначають:
- обсяг і тип програми НПР, яку фармацевт зобов’язаний пройти;
- відомості, які фармацевт має надати про пройдену програму НПР, а також форму та спосіб їх надання;
- строки для надання відомостей про пройдену програму НПП (зокрема про будь-які заходи НПП, які підпадають під пояснення для тієї чи іншої спеціалізації, і вносяться до реєстру);
- порядок обліку програм НПР, пройдених фармацевтами.
Використано фото Shutterstock/FOTODOM UKRAINE
- Нормативно-правове регулювання діяльності позалікарняних аптек крокової доступності в Європейському регіоні ВООЗ [The legal and regulatory framework for community pharmacies in the WHO European Region]. Копенгаген: Європейське регіональне бюро ВООЗ; 2020. Ліцензія: CC BY-NC-SA 3.0 IGO.
