Лікування аритмії: лікар розповідь про рідкісні симптоми та складності діагностики

Біологічна міні-електростанція

Серце людини має унікальні фізіологічні функції: автоматизм, збудливість, провідність і скоротливість. Автоматизм це здатність клітин міокарда генерувати електричний імпульс. Різниця потенціалів, що виникає на поверхні мембран кардіоміоцитів, призводить до збудження клітин, що тягне за собою поширення імпульсу по нервових волокнах провідної системи серця і призводить до послідовного і синхронного скорочення його відділів. Фазу скорочення називають систолою, а фазу розслаблення серця – діастоли. У цих процесах провідну роль грають іони кальцію, натрію, калію та хлору.

У нормі електричний імпульс виникає у синусовому вузлі, розташованому місці впадання верхньої порожнистої вени у праве передсердя. Сам по собі синусовий вузол, який іноді називають синусним, або синоатріальним (від лат. sinus – вигин, пазуха та atrium – передсердя), має форму еліпса довжиною 15 мм, шириною 3 мм та товщиною всього 1 мм. Електричний імпульс із синусового вузла поширюється на передсердя, потім через атріовентрикулярний вузол (АВ) – на шлуночки. Нервові волокна провідної системи (пучка Гіса) розгалужуються подібно до гілок дерева і охоплюють усі відділи серця.

Збої в роботі цієї «міні-електростанції» та поширення електричного розряду призводять до порушень ритму серця – аритмій та блокадів провідності імпульсу. Спровокувати їх можуть вживання міцної кави, чаю, алкоголю; куріння; прийом діуретиків, холінолітиків та інших медикаментів. Вони часто виникають у пацієнтів з органічними ураженнями серця: ішемічною хворобою, міокардитами, вадами, кардіоміопатіями, травмами, пухлинами та ін. Свій внесок вносять захворювання респіраторної системи з дихальною недостатністю, патологія центральної нервової системи, щитовидної залози. Порушення електрофізіологічних функцій серця притаманно багатьох спадкових захворювань, зокрема синдрому слабкості синусового вузла. Різні порушення ритму виникають майже в 20% вагітних жінок. Зміна електролітного балансу крові є також серйозним фактором ризику виникнення аритмій.

Класифікації та симптоми

Залежно від електрофізіологічних механізмів розвитку патології розрізняють три основні групи порушень ритму серця. Перша – це стани, зумовлені порушенням утворення імпульсу. До них відносяться синусова та пароксизмальна тахікардія з частотою пульсу понад 100 ударів на хвилину та брадикардія, при якій частота імпульсів менше 60. Найбільш важкими проявами є тріпотіння (250–350 скорочень за хвилину) та фібриляція передсердь та шлуночків (понад 3) . Екстрасистоли, або позачергові серцеві скорочення також внесені до цієї групи.

До другої групи класифікації входять блокади. За ступенем вираженості розрізняють блокади трьох ступенів. При блокаді першого ступеня імпульси проводяться із суттєвою затримкою. Для блокад другого ступеня, або неповних, характерне блокування частини імпульсів. При блокадах третього ступеня електричний імпульс певному ділянці блокується повністю. Комбіновані порушення ритму фахівці відносять до третьої групи класифікації та називають їх парасистоліями.

Визначити тип порушень ритму серця та їх локалізацію (передсердя, шлуночок, синусовий або АВ-вузол, гілки пучка Гіса) суб’єктивно неможливо. Для цього потрібна електрокардіограма. Але запідозрити патологію дозволяють певні клінічні ознаки. Перш за все, пацієнти скаржаться на відчуття сильного серцебиття, що періодично виникають, «завмирання» серця, його «перевертання» або «перекидання». У деяких випадках такі напади супроводжуються різким падінням артеріального тиску, болями в ділянці серця, вираженою блідістю, холодним потом, задишкою та почуттям нестачі повітря. Малята першого року життя під час нападу стають неспокійними, блідими. Старші діти можуть поскаржитися, що у них сильно стукає або стрибає серце «в животику». При тяжких аритміях та повних блокадах у пацієнтів усіх вікових груп можливі втрата свідомості та судоми, зумовлені гіпоксією мозку через нерегулярні та некоординовані серцеві скорочення (синдром Моргані – Адамс – Стокса).

Значно рідше порушення ритму серця протікають безсимптомно і виявляють на ЕКГ при плановій диспансеризації чи обстеженні щодо іншої патології.

Складності діагностики та лікування

Усі пацієнти з підозрою на порушення серцевого ритму потребують детального лабораторного та інструментального обстеження. Крім ЕКГ у стандартних відведеннях проводять добовий холтерівський моніторинг роботи серця. Обов’язкові ультразвукові дослідження серця та великих судин, тести на переносимість фізичного навантаження. Для оцінки стану інших внутрішніх органів, виявлення фонової та супутньої патології призначають аналізи крові на гормони щитовидної залози, показники згортання та протизгортання крові, електроліти, маркери запалення та ін.

Лікування пацієнтів з порушеннями ритму серця залежить насамперед від їх типу. Як невідкладну допомогу при нападах тахікардії внутрішньовенно вводять АТФ і верапаміл. За показаннями застосовують ін’єкційні форми лідокаїну, новокаїнаміду, аміодарону, пропранололу та ін. При брадикардіях показаний атропін, ізопротеренол, еуфілін, адреналін. У разі неефективності медикаментозної терапії проводять екстрену електрокардіостимуляцію.

Оскільки абсолютно безпечних антиаритмічних препаратів не існує і чутливість пацієнтів до них суттєво різниться, планова терапія порушень серцевого ритму є дуже складним завданням. З великою обережністю призначають препарати цієї групи вагітним, оскільки вони проникають через плаценту.

Підвищенню ефективності специфічної антиаритмічної терапії сприяє застосування препаратів метаболічної дії, що покращують обмінні процеси у міокарді (триметазидин, інозин, мельдоній, аспарагінат калію та магнію). Показано тривале застосування антиагрегантів, омега-3-поліненасичених жирних кислот у комбінації з коферментом Q10, інших вітамінно-мінеральних комплексів. Велике значення має адекватна корекція ендокринного фону та психоемоційного стану пацієнтів.

При стійкому урідженні частоти серцевих скорочень, зумовленому блокадами, слабкістю синусового вузла, серцевою недостатністю, перенесеною операцією на серці, а також при нападах Моргані – Адамс – Стокса пацієнтам показано імплантацію електрокардіостимулятора. Сучасні моделі таких пристроїв допомагають не тільки відновити правильний серцевий ритм, але й здатні виконати автоматичну дефібриляцію при розвитку пацієнта, що загрожує життю аритмії. Після впливу розрядом високої напруги аритмія усувається, і серце знову продовжує скорочуватися відповідно до заданих параметрів.

Окрім того, пацієнтам з кардіостимуляторами протипоказані лікувальні та діагностичні процедури, пов’язані з впливом електромагнітних полів та ультразвукових хвиль. Серед них магнітно-резонансна томографія, літотрипсія, УЗД із переміщенням датчика над корпусом кардіостимулятора, електро- та магнітотерапія. Таким пацієнтам слід уникати поблизу потужних побутових електроприладів, особливо джерел НВЧ-випромінювання. В аеропортах і на інших об’єктах, що охороняються, вони мають право не проходити через рамку металошукача.