»

В останні десятиліття фахівці розвинених країн стурбовані значним зростанням поширеності неалкогольної жирової хвороби печінки серед населення.

Неправильне харчування та токсини

Неалкогольною жировою хворобою печінки називають хронічне захворювання, в основі якого лежить накопичення жирів у клітинах печінки у пацієнтів, які не вживають алкоголю у гепатотоксичних дозах (понад 20 г етанолу на добу) та не мають інших специфічних причин захворювання.

Ця патологія зустрічається більш ніж у 30% дорослого населення, переважно в осіб із надмірною масою тіла. Все частіше початкові стадії хвороби виявляють у підлітків і навіть дітей віком до 12 років.

Неалкогольна жирова хвороба печінки поряд з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом, ожирінням та подагрою вважається одним із проявів метаболічного синдрому.

У її формуванні значної ролі грають кілька чинників. Насамперед, це надмірна маса тіла; порушення вуглеводного та ліпідного обміну з підвищеним рівнем у крові тригліцеридів та холестерину; прийом потенційно гепатотоксичних ліків, у тому числі деяких пероральних контрацептивів, антибіотиків, протигрибкових засобів, цитостатиків та ін.

Свій внесок у формування хвороби вносять незбалансоване харчування з дефіцитом вітамінів групи В, аскорбінової кислоти, поліненасичених жирних кислот та ліпотропних засобів; отруєння токсичними речовинами. Велике значення мають порушення балансу кишкової мікрофлори, що призводять до накопичення ендотоксинів; запальні захворювання органів травлення, патологія жовчовивідної системи та підшлункової залози. Дуже рідко причиною стеатозу є вроджені та спадкові метаболічні захворювання.

Основні компоненти жирів, які накопичуються в печінці та викликають розвиток стеатозу (від грец. stear – жир), – це тригліцериди та гліцерофосфат. Перші синтезуються з жирних кислот, які утворюються з харчового жиру та ліпідів, що вивільняються з жирової тканини. Однією з вихідних речовин для синтезу другого компонента внутрішньопечінкових ліпідів – гліцерофосфату – є глюкоза. У міру накопичення жиру печінкові клітини стають більш уразливими та чутливими до впливу різних несприятливих факторів. Це призводить до того, що у печінці запускається складний біохімічний процес перекисного окислення ліпідів та розвивається запальний процес – стеатогепатит. У міру прогресування запалення відбуваються фіброзні зміни тканини печінки та поступово фіброз трансформуються у цироз. Такий результат захворювання протягом десяти років після виявлення ознак неалкогольного стеатогепатиту спостерігається у 20-40% пацієнтів.

Симптоми неспецифічні

Суб’єктивних проявів неалкогольної хвороби печінки на ранніх етапах захворювання зазвичай відсутні. Іноді пацієнти скаржаться на дискомфорт і тяжкість у правому підребер’ї, почуття швидкого насичення, нудоту, слабкість, нестійкий стілець. Але здебільшого ці симптоми розцінюються як прояви функціональної диспепсії, дискінезії жовчовивідних шляхів, хронічного гастродуоденіту, холециститу та інших захворювань органів травлення.

Про залучення до патологічного процесу печінки можуть свідчити так звані «печінкові» знаки: почервоніння долонь, дрібні судинні зірочки на шкірі, темні пігментні плями на шиї та пахвових зонах, незначна жовтушність склер.

Пацієнти з жировим гепатозом стають більш сприйнятливими до респіраторних вірусних інфекцій, частіше хворіють на застуди, бронхіти та пневмонії. Найбільш характерною об’єктивною ознакою патології є збільшення печінки, яке лікар може виявити під час пальпації живота. При стеатозі печінка, як правило, безболісна, а при стеатогепатиті вона стає більш чутливою до дотику.

Вирішальну роль у діагностиці патології грають біохімічні показники крові та ультразвукове дослідження печінки. Ознаками високого ризику розвитку жирового гепатозу можуть бути підвищений рівень тригліцеридів у крові, зниження вмісту ліпопротеїдів високої густини при підвищенні кількості ліпопротеїдів низької та дуже низької густини; збільшення коефіцієнта атерогенності. Підвищення активності печінкових ферментів, що свідчить про порушення цілісності клітин печінки, характерне для стеатогепатиту.

УЗД дозволяє виявити ранні прояви неалкогольної хвороби печінки. Для оцінки поширеності фіброзу застосовують ще один неінвазивний метод – еластометрію або фібросканування печінки. Її проводять за допомогою спеціального пристрою, датчик якого випромінює ультразвукові хвилі низьких частот. Швидкість їх розподілу всередині органу залежить від ступеню еластичності тканини печінки. За показаннями пацієнтам також проводять комп’ютерну або магнітно-резонансну томографію. Однак ці методи не дають можливості уточнити етіологію захворювання та відрізнити неалкогольний стеатогепатит від іншого, зокрема, алкогольного чи токсичного. У зв’язку з цим у складних діагностичних випадках пацієнтам призначають біопсію печінки.

Лікування та профілактика

Основні завдання лікування пацієнтів з неалкогольною жировою хворобою печінки полягають у нормалізації ліпідного обміну, зниженні рівня перекисного окислення ліпідів та уповільненні прогресування фіброзу печінкової тканини. Основою медикаментозної терапії є гепатопротектори, насамперед – есенційні фосфоліпіди. Поліненасичений фосфатидилхолін, що входить до складу препаратів, здатний вбудовуватись у пошкоджені мембрани гепатоцитів та відновлювати їх цілісність, завдяки чому відбувається нормалізація функцій печінки. Високі дози есенціальних фосфоліпідів сприяють покращенню жирового обміну та холестерину, знижують активність запалення, уповільнюють утворення фіброзних волокон у печінці, покращують властивості жовчі.

Поряд з монопрепаратами при неалкогольній жировій хворобі печінки широко застосовуються комбінації есенціальних фосфоліпідів з вітамінами групи В, нікотинамідом, токоферолом, які сприяють швидшому відновленню обмінних процесів в організмі та надають додаткову протизапальну дію. Тривалість їхнього прийому повинна бути не менше трьох місяців. Оскільки препарати цієї фармакологічної групи мають високий профіль безпеки, вони зазвичай добре переносяться пацієнтами і дуже рідко призводять до небажаних побічних реакцій. Протипоказані засоби з есенціальними фосфоліпідами лише за індивідуальної непереносимості.

Пацієнтам із стеатозом печінки показані препарати амінокислоти L-карнітину, який називають також вітаміном В11. Карнітин активує жировий обмін, сприяє зменшенню жирових відкладень, має анаболічну та антигіпоксичну дію, прискорює регенерацію пошкоджених тканин. Виражений ліпотропний ефект і здатність блокувати процеси перекисного окислення ліпідів мають препарати альфа-ліпоєвої (тіоктової) кислоти.

Тривалий прийом гепатопротекторів, антиоксидантів та ліпотропних засобів за умови дотримання рекомендацій щодо дієти та способу життя в більшості випадків дозволяє досягти зменшення ознак стеатозу та запобігти розвитку ускладнень захворювання.

Принципи базисної терапії неалкогольної жирової хвороби печінки

Припинення чи суттєве обмеження дії етіологічних чинників.
Відмова від вживання алкоголю.
Дотримання дієти з обмеженням кількості тваринних жирів і вуглеводів.
Підвищення фізичної активності.
Медикаментозна корекція рівня ліпідів, глюкози та сечової кислоти у крові.

* Закревська О.В. Клінічні аспекти неалкогольної жирової хвороби печінки // Новини медицини та фармації. Гастроентерологія. Тематичний номер, 2009 №279.