Підтримка сільських аптек: досвід країн європейського регіону ВООЗ

Аптечні філії

У низці країн Європейського регіону ВООЗ дозволені підпорядковані аптечні структури, наприклад, спеціалізовані підрозділи аптек при медичних установах і аптечні філії. Вони є власністю одного власника, працюють під наглядом і в зоні безпосередньої відповідальності основної аптеки.

• У Німеччині позалікарняна аптека може мати до трьох філій, які розташовані поблизу, і кожною керує фармацевт, який діє в якості керівника філії.
• В Австрії кожній позалікарняній аптеці дозволено заснувати одну аптечну філію в муніципалітеті, де немає ні позалікарняної аптеки, ні лікаря з правом відпуску лікарських засобів, проте кількість таких аптек залишається обмеженою (всього 23).
• У Данії аптеки вправі засновувати до восьми окремих філій у межах 75 км від основної аптеки, у кожній з яких у робочий час має бути присутнім щонайменше один фармацевт. За необхідності Національна рада з питань охорони здоров’я може зобов’язати аптеку підтримувати роботу аптечної філії, заснувати або закрити її.
• У Фінляндії аптека може мати до трьох аптечних філій, заснованих за її власною ініціативою або за ініціативою муніципалітету. При цьому, якщо оборот аптечної філії перевищує 50% від середнього обороту аптеки, така філія може бути реорганізована в самостійну аптеку. Власником позалікарняної аптеки може виступати тільки фахівець зі званням магістра фармації; а роботою аптечної філії також може керувати співробітник зі ступенем бакалавра фармації. Аптечна філія може працювати за скороченим графіком і мати вужчий асортимент препаратів порівняно з основною аптекою.
• У Норвегії дозволено створювати аптечні філії за наявності відповідного документа, виданого Норвезьким агентством з лікарських засобів. Керувати філією може фармацевт або бакалавр у галузі фармації (відомий як prescriptionist, тобто фахівець з відпуску ліків і (або) їхнього виготовлення відповідно до рецепта), але при цьому філія працює під наглядом основної аптеки.
• В Узбекистані також дозволені аптечні філії, і вимоги до освіти завідувача філії нижчі, ніж вимоги до освіти керівника основної аптеки.
• У Латвії аптека може заснувати філію в районі, місті або парафії, де чисельність жителів не перевищує 4000 і де немає інших аптек або аптечних філій у радіусі 5 км. Аптечна філія може здійснювати не всі види діяльності позалікарняної аптеки, якщо в ній немає фармацевта.
• В Естонії дозволені аптечні філії, але відповідно до нових нормативних положень аптечні філії в містах з населенням понад 4000 жителів мають бути перетворені на звичайні позалікарняні аптеки.
• У Словенії аптечні філії повинні обслуговувати щонайменше 2500 жителів. Відповідальність за їхню діяльність покладається на позалікарняну аптеку.
• В Ісландії також дозволені аптечні філії і для них передбачено чотири типи ліцензій залежно від рівня послуг, що надаються.
• У Вірменії, Киргизстані, Російській Федерації, Таджикистані та Україні дозволено ліцензування аптечних пунктів і аптечних кіосків (крім України). Однак відсутність географічних і демографічних критеріїв часто робить їх розподіл нераціональним. У сільській місцевості кількість аптечних пунктів та аптечних кіосків обмежена, тоді як у містах безліч таких закладів.

Фінансова підтримка

Крім регуляторних критеріїв для створення позалікарняних аптек у сільській місцевості, де є така потреба, також використовуються інші стимулюючі підходи.

• В Естонії виплачується разова грошова допомога (15 000 євро) фармацевтам (або помічникам фармацевта), які починають працювати в позалікарняній аптеці (або аптечній філії), розташованій мінімум за 10 км від міста або селища міського типу та віддаленій щонайменше на 5 км від іншої аптеки або аптечної філії, за умови, що вона відкрита щонайменше 30 годин і п’ять днів на тиждень.
• У Казахстані, Республіці Молдова, Російській Федерації, Узбекистані та Україні студенти-випускники за спеціальністю “фармація”, які здобули освіту в рамках державного замовлення (коштом держбюджету), після закінчення вищого навчального закладу зобов’язані відпрацювати три роки в державній аптеці, здебільшого в сільській місцевості. Однак у зв’язку зі скороченням кількості державних аптек ця система не дає очікуваного результату.
• В Іспанії малі аптеки мають право на отримання щомісячної компенсації, яка розраховується на основі цільового показника загальної суми рахунків, виставлених фонду медичного страхування, що становить 12 500 євро. Ця компенсаційна виплата може сягати 833 євро на місяць і залежить від виконання певних умов (таких як участь у заходах зі зміцнення здоров’я).
• У трьох країнах Сполученого Королівства (Шотландії, Північній Ірландії та Уельсі) сформована аналогічна система “малих аптек основного товарного асортименту”. Як правило, щодо них діють норми мінімальної кількості операцій з відпуску лікарських засобів на місяць і мінімальної відстані до найближчої аптеки. Наприклад, у Шотландії мінімальний обсяг діяльності становить 1400 відпущених ліків і виробів медпризначення, а відстань до найближчої аптеки – 2 милі (3 км). У рамках цієї програми уряд Шотландії гарантує мінімальний щомісячний дохід у розмірі 3804 фунтів позалікарняній аптеці, що відкрита щонайменше 30 годин на тиждень. Якщо аптека не досягає зазначеного рівня доходу, то різниця покривається на рахунок медичного страхування. Гарантована сума доходу коригується з урахуванням кількості часу роботи аптеки. Ця ж концепція лежить в основі аналогічних програм Північної Ірландії та Уельсу. Судячи з усього, дана система дала змогу повністю охопити все населення, і наразі в Шотландії введено мораторій на подачу заявок на нові малі аптеки основного товарного асортименту.
• У Швеції після лібералізації аптечного сектору було засновано фонд для підтримки сільських аптек, які задовольняють таким критеріям: відстань до іншої аптеки понад 20 миль, річний дохід від реалізації ліків, що відпускаються лише за рецептом, від 1 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 000 шведських крон і робота протягом усього року. Розмір компенсації обчислюється на основі річного обороту. Загалом таку підтримку отримують 30 позалікарняних аптек, і у 2016 році її загальна сума склала 10 000 000 000 000 шведських крон.
• У фінській моделі за основу прийнято інший підхід: для аптек установлено спеціальний аптечний податок, який підлягає сплаті державі та нараховується з річного обороту від продажу безрецептурних препаратів і ліків, що відпускаються тільки за призначенням лікаря. Податкова ставка збільшується зі зростанням річного обороту. Найменші аптеки не платять податок; більші можуть платити до 10% від обороту з реалізації лікарських засобів. Ефект аптечного податку полягає в тому, що на реалізації одного і того ж лікарського засобу мала аптека заробляє пропорційно більше, ніж велика.
• У Литві уряд і муніципалітети можуть звільняти аптеки, розташовані в сільських муніципалітетах, від податків і зборів, знижувати їхні ставки і надавати іншу підтримку таким аптекам.

Альтернативні точки доступу

Деякі країни розробили додаткові підходи для забезпечення доступу до лікарських засобів і фармацевтичної допомоги.

• У Німеччині аптеки можуть звернутися із заявкою на дозвіл організувати пункт збору рецептів, який не може розташовуватися на базі комерційної компанії або при кабінеті медичного працівника. У таких пунктах пацієнти можуть залишити рецепти в запечатаному контейнері і потім забрати свої ліки в аптеці або отримати їх кур’єрською доставкою.
• У Фінляндії регулятор може дозволити позалікарняній аптеці організувати пункт аптечного обслуговування (apteekin palvelupiste) на околиці закріпленої за нею ділянки або поза її межами, у сусідньому муніципалітеті або селищному центрі. Звертаючись по такий дозвіл, аптека має визначити асортимент лікарських засобів, які пропонуватимуться в пункті обслуговування. Як правило, це – безрецептурні препарати та інколи також деякі ліки, що відпускаються лише за призначенням лікаря. Головним чином такі пункти обслуговування створюються в малонаселених районах.
• В Іспанії фармпункти (botiquines farmacéuticos – дослівно “комплекти першої фармацевтичної допомоги”) дозволені з 1944 року. Вони можуть бути відкриті при фабриках, шахтах або на виробництві, де зайнято понад 100 людей і де відстань до найближчої аптеки понад 5 км. За традицією, що склалася, ці фармпункти працюють лише кілька годин на тиждень і орієнтовані на обслуговування місцевого населення.
• Румунське законодавство дозволяє позалікарняним аптекам організовувати локальні торговельні пункти (oficine locale de distribuție) в районах, які не мають фармацевтичного обслуговування (як правило, йдеться про сільську місцевість) або на курортах узбережжя в літній сезон. Така торгова точка може бути створена після отримання дозволу, причому дозвіл анулюється, якщо в даній місцевості відкривається позалікарняна аптека.
• У Словенії аптеки можуть формувати запаси лікарських засобів при кабінеті лікаря, якщо він знаходиться щонайменше за 10 км від найближчої аптеки або аптечної філії. Управління цими товарними запасами здійснює аптека. Для такої форми організації діяльності необхідний дозвіл місцевого муніципалітету.

Інший підхід передбачає створення мобільної позалікарняної аптеки у вигляді транспортного засобу зі встановленим графіком руху, завдяки чому пацієнти отримують доступ до аптеки (її філії). Така практика застосовується в Естонії, де курсує apteegibuss (“аптечний автобус”), що має бути фізично доступним для пацієнтів з порушеннями опорно-рухового апарату. Аптечні автобуси також дозволені в Угорщині. У Казахстані, Туреччині та Узбекистані з метою розширення доступу до ліків у сільських районах певні аптеки можуть організовувати мобільні аптечні пункти.

Використано фото Shutterstock/FOTODOM UKRAINE