Увага, лепет!
Те, якою буде мова дитини, визначається з перших днів її життя. Ще не вміючи вимовляти звуки і не розуміючи сенс слів, вона прислухається до розмов батьків і в неї з’являється бажання відповісти. Батьки, які не надають значення раннім розмовам з немовлям, роблять велику помилку.
До двомісячного віку діти вже намагаються вимовляти окремі звуки, а до п’яти місяців починають лепетати, складаючи з них склади. Малюк може годинами повторювати співуче одні й ті ж поєднання звуків — “ма-ма-ма”, “бу-бу-бу”. Через якийсь час батьки звикають до такого “музичного супроводу” і перестають приділяти йому увагу. Але ж лепет – це саме той конструкторський матеріал, з якого дитина згодом почне будувати свої перші осмислені слова. Щоб у майбутньому “будівництво” проходило успішно, дуже важливо розвивати таке вміння малюка. Для цієї мети ідеально підходить “гра-перекличка”, коли дорослий повторює за малюком “лепетні” слова і незабаром чує їх знову з вуст дитини. Користь від такої нехитрої забави величезна – вона розвиває вимову, слух, а також здатність до наслідування. З їхньою допомогою через деякий час малюк почне самостійно “позичати” з розмов дорослих слова і цілі речення.
Не впадайте в крайнощі
Навчитися розуміти дорослих – завдання для маленької людини не менш відповідальне і складне, ніж заговорити самій. Без допомоги батьків їй, звісно, не обійтися. Однак найчастіше виправдати очікування немовляти батькам заважають дві крайності: мовчазність і багатослівність;
Словесною скупістю у спілкуванні з дитиною грішать багато батьків, мовляв, вона ж усе одно нічого не розуміє. Однак зайве багатослів’я – нітрохи не краще. Адже стан маленької дитини, на яку обрушуються словесні потоки, схожий на той, який відчували б ми, раптом опинившись у центрі галасливого ринку, де всі навколо розмовляють суахілі.
Для того щоб слово почало асоціюватися в дитини з конкретним предметом, його необхідно виділяти паузами та інтонацією. Називати батьки повинні не тільки предмети, а й дії (“дай”, “одягни”, “візьми”), тоді дитина швидше навчиться розуміти слова-вказівки.
Внутрішня логіка
До певного віку малюк співвідносить слово лише з одним, абсолютно конкретним предметом. Тільки згодом він з подивом відкриває для себе, що мамою, виявляється, звуть не тільки його маму, а в дівчинки з дитячого садка теж є плюшевий ведмедик. Їй складно усвідомити, що різні предмети можуть називатися однаково. Вперше зіткнувшись із цим, дитина починає створювати свої абсолютно нелогічні, на перший погляд, узагальнення. Так, словом “м’я” вона називає не тільки улюблений м’ячик, а й світильник, кавун і навіть сусіда. Багато батьків втрачають терпіння в марних спробах перевчити малюка правильно використовувати слова, не розуміючи, що причина подібної поведінки криється зовсім не в упертості та шкідливості. У таких узагальненнях дитина завжди стоїть на позиціях своєї внутрішньої логіки. Вона знайшла в предметах щось спільне, тому й називатися вони мають однаково. Перевчати малюка краще, не змушуючи заучувати значення слів, а розширюючи його досвід у пізнанні світу;
У період від року до трьох словниковий запас дитини стрімко збільшується, вона починає будувати речення і засвоювати граматичні форми. Однак їй ще складно вимовляти слова, що складаються з великої кількості складів, а багато звуків вона замінює легшими за вимовою. Так, шиплячі “ш”, “щ”, “ж”, “ч” часто перетворюються на м’які “сь”, “зь”, “ць”, “ть” (“сялик” – кулька, “тяй” – чай). Приголосні “р” і “л” повністю відсутні або перетворюються на “ль” чи “й” (“лыба” – риба);
Часто дорослі бавляться, наслідуючи неправильну вимову дитини, проте робити цього не слід. Діти володіють унікальною здатністю чути й помічати всі недоліки власної мови та, щойно дозволяє розвиток артикулярного апарату, позбуваються їх. Тому з вуст дорослого, авторитетної для неї людини, дитина повинна чути тільки правильну й чітку мову;
На третьому році життя дитина вже добре розуміє не тільки конкретні вказівки, а й розповіді дорослих про те, чого наразі немає перед її очима, тобто мову саму по собі. Розвивати це вміння можна за допомогою коротких оповідань із простим, зрозумілим і послідовним сюжетом;
Незабаром у свідомості дитини слова стають знаками, відриваючись від предметів, які вони позначають. У своїх невмілих малюнках малюк завдяки фантазії бачить зображення речей, тварин і людей. Він уловлює знайомі обриси практично в усьому, і для нього дуже важливо, щоб і батьки підтримали цю гру, оскільки вона закладає основу для розвитку образного мислення.
Тривожні симптоми
Ребенка необходимо немедленно показывать к специалистам, если он:- в 3-4-роки вимовляє окремі слова частіше, ніж пов’язані фрази, не може запам’ятовувати нові слова, частіше повторює частину поставленого запитання, ніж відповідає на нього, зазнає труднощів, показуючи предмети, які називає дорослий, у книжці з картинками;
- у 5-6 років: говорить дуже мало, як більш молодша дитина, більшість слів вимовляє неправильно, зазнає труднощів з їх добором для вираження своїх думок, не може запам’ятати трикрокові вказівки (піти спершу праворуч, потім прямо, потім ліворуч), не здатний переказати просту історію.
Сто запитань на хвилину
Якщо від народження дитини батьки докладають усіх зусиль, щоб вона заговорила якомога раніше, то до того моменту, коли малюк входить у вік “чомучки”, більшість із них починають подумувати про те, що так поспішати зовсім не варто було… На них обрушується кілька сотень запитань на день: стандартних, складних, каверзних, дивних, здатних завести в глухий кут, поставити в незручне становище або зовсім шокувати. Але, мабуть, найскладніше випробування для батьківського терпіння – монотонне повторення одного й того самого запитання. Спочатку здається, що дитина просто не зрозуміла відповіді, потім – що забула. Але з кожним разом у голову навіть найтурботливіших батьків закрадається думка про те, що чадо над ним просто знущається. Насправді це, звичайно ж, не так. Дитині вкрай важливо переконатися, що все у світі перебуває на своїх місцях, і речі називаються тими самими словами, що й п’ять хвилин тому. Усі отримані раніше знання вона починає складати в упорядковану картину світу, і слова стають для неї інструментами.
На запитання дитини в жодному разі не можна відповідати різко, з роздратуванням або не відповідати зовсім. Інакше в малюка цілком може виникнути думка про те, що дорослі самі нічого не розуміють у навколишньому світі, і відповіді на наступні запитання йому доведеться шукати самому.
Вчимося розповідати
Отже, дитина вже цілком навчилася слухати, розуміти, розмовляти і ставити запитання. Багато батьків вважають, що на цьому процес розвитку мовлення закінчується, не беручи до уваги одну вкрай важливу складову спілкування – вміння розповідати.
Для початку цю здатність можна розвивати за допомогою так званого “відбитого” переказу, коли дорослий починає речення: “Жили-були…”, а дитина продовжує його. Потім малюк має вчитися самостійно переказувати невеликі історії, казки. Він напевно із задоволенням відгукнеться на прохання батьків розповісти, як минув день у дитячому садочку або про що був нещодавно побачений ним мультфільм, а згодом почне підходити до подібних завдань дедалі творчіше;
Використано фото Shutterstock/FOTODOM UKRAINE
