Історія питання
Вакцинна дипломатія – не нове явище. Творець першої в історії вакцини Едвард Дженнер отримав міжнародне визнання в перші роки ХІХ століття і консультував різні країни, як-от Росію, Іспанію, Туреччину, Канаду, Мексику, щодо того, як підготувати й запровадити протиоспенну вакцину. А з 1803 по 1815 рік, під час наполеонівської війни між Англією і Францією, Дженнер виконував прямі дипломатичні функції, зокрема займався звільненням полонених. І робив це вельми успішно, оскільки його авторитет у Європі був дуже високий. Сам Наполеон одного разу заявив: “Ми ні в чому не можемо відмовити такій людині, як Дженнер”.
Майже століття потому вчені з Інституту Пастера створили широку мережу лабораторій у франкомовних країнах Індокитаю та Північної Африки для приготування і введення вакцин проти сказу. А вчений із Бердянська Володимир Хавкін працював в Індії, прищеплюючи людей від холери та чуми. Сьогодні Інститут Хавкіна в Мумбаї – важливий центр мікробіологічних досліджень.
У другій половині 50-х творець вакцини проти поліомієліту доктор Альберт Сабін зі США часто їздив до СРСР і співпрацював зі своїми радянськими колегами-вірусологами. Успіх кампанії з викорінення віспи багато експертів пояснюють суперництвом і водночас співпрацею між Радянським Союзом і США.
Вакцинна дипломатія також процвітала в останні десятиліття XX століття. За даними ВООЗ, у межах проєкту “Здоров’я як міст до миру” під час воєнних конфліктів вакцини використовували для перемовин про так звані “дні спокою” в більш ніж дюжині країн, включно з Афганістаном, Анголою, Чечнею, Конго, Сальвадором, Гвінеєю-Бісау, Іраком, Ліваном, Філіппінами, Сьєрра-Леоне, Шрі-Ланкою і Суданом.
Традиційно вакцинна дипломатія була інструментом багатих країн, які ділилися своїми технологіями і продуктами з менш розвиненими державами, що представляли для них інтерес з точки зору геополітики. Однак під час пандемії COVID-19 звичний сценарій змінився. Західні країни насамперед сконцентрувалися на вакцинації свого населення, значна частина якого опинилася в групі ризику через збільшення тривалості життя і зростання кількості хронічних захворювань, наприклад ожиріння і гіпертонії.
Для надання допомоги Захід обрав багатосторонні схеми, такі як Covax, які поки що не надто ефективні. Загалом розвинені країни скупили більшість доступних вакцин на рік наперед для себе. І саме цей “прищепний націоналізм” створив простір для того, щоб інші країни почали практикувати вакцинну дипломатію.
Суперництво між Індією та Китаєм
Головними конкурентами на полі вакцинної дипломатії стали Індія та Китай. Обидві країни підійшли до вакцин проти COVID-19 як до предмета національної гордості. У Китаю є низка кандидатів, зокрема CoronaVac фармацевтичної компанії Sinovac, і вакцина Sinopharm, уже схвалена в самому Китаї. Інститут сироватки Індії за ліцензією виробляє вакцину AstraZeneca під торговою назвою Covishield. А Bharat Biotech International та Індійська рада медичних досліджень розробили вакцину, відому як Covaxin.
Індія “вступила в бій” у січні, почавши безкоштовно роздавати мільйони доз Covishield своїм сусідам у Південній Азії. Цим вона не тільки зміцнювала репутацію постачальника доступних вакцин, а й боролася за дипломатичний вплив із Китаєм. Недарма ще 20 січня 2021 року першу партію безоплатних вакцин під гаслом “Дар народу та уряду Індії” було направлено до Бутану – маленького королівства, що має напружені відносини з Китаєм через спірні території. У рамках програми “Сусідство – перш за все” до середини лютого Індія встигла відправити майже 6,5 млн безоплатних доз до Монголії, М’янми, Непалу, Шрі-Ланки, Бангладешу, Камбоджі, Мальдівів, Маврикію та Сейшельських островів. Примітно, що всі ці країни перебувають у зоні уваги Китаю. За допомогою своїх вакцин Індія також спробувала розширити вплив за межами Індо-Тихоокеанського регіону, наприклад у Південній Америці та в Саудівській Аравії. Загалом уже майже 100 країн світу звернулися до Індії по вакцини проти COVID-19.
У сфері вакцинної дипломатії Індія поки що обігрує інших суперників, але це й не дивно, оскільки гра йде на її полі. Ще до пандемії ця країна виробляла близько 60% світових вакцин за відносно невисокою ціною. До того ж увесь останній рік її підприємства нарощували виробничі потужності. Так, сьогодні, за даними Reuters, тільки Індійський інститут сироватки, який випускає Covishield, виробляє приблизно 50 млн доз на місяць і планує подвоїти це число вже у квітні.
Але головним козирем Індії у сфері вакцинної дипломатії, хоч як парадоксально, стала не стільки сильна фармпромисловість, скільки слабка система охорони здоров’я. Через проблеми з транспортуванням і зберіганням вакцин, а також нестачею медперсоналу для їхнього введення кампанія вакцинації в країні йде значно повільніше за виробництво вакцин. Саме це дає змогу Індії експортувати та роздавати безкоштовно незатребувані дози.
У Китаю таких проблем не виникло, що, ймовірно, і завадило йому посісти позицію світового лідера в постачанні вакцин, на яку керівництво цієї країни претендувало минулого року. Поки відповіддю США на пандемію було гасло “Америка насамперед”, Пекін укладав угоди з випробування, виробництва і продажу своїх вакцин у Латинській Америці, глибоко всередині традиційної сфери впливу США. Китай також включив вакцини в рамки своєї ініціативи “Шовковий шлях здоров’я”, використовуючи саміти за участю країн Близького Сходу та Африки, щоб запропонувати пільговий доступ до щеплень поряд з інвестиціями в автомагістралі, порти, мережі 5G і поновлювані джерела енергії.
У результаті понад три десятки країн із низьким і середнім доходом на душу населення підписали угоди з китайськими компаніями з виробництва вакцин, які мали принести геополітичну перемогу Піднебесній імперії. Однак китайці не розрахували свої сили. Багато країн, як-от Туреччина, Бразилія та Україна, зіткнулися із затримкою поставок китайської вакцини Sinopharm. До того ж її якість викликала сумніви через повільне і непослідовне розкриття інформації про клінічні випробування. Так, проведене в лютому опитування YouGov, у якому взяло участь приблизно 1,9 тис. осіб у 17 країнах і регіонах, засвідчило, що більшість із них не довіряють вакцині проти COVID-19, виробленій у Китаї.
І все ж, незважаючи на проблеми, Китай намагається не відставати від Індії у відстоюванні своїх геополітичних інтересів шляхом роздачі безкоштовних вакцин. Так, ще на початку лютого він відправив півмільйона безоплатних доз вакцини Sinopharm до Пакистану – країни, з якою в Індії стосунки загострилися настільки, що 2019 року справа дійшла до взаємних авіаударів і повітряного бою. Пізніше безоплатні китайські вакцини отримали близько двох десятків країн, включно з Камбоджею, Непалом, Алжиром, Гвінеєю, Конго, Сьєрра-Леоне, Мозамбіком, Зімбабве. І хоча кількість вакцин, які передав Китай, відносно невелика (найбільшу партію в 300 тис. доз відправили до Єгипту), він обійшов Індію у ЗМІ. Фотографії лідерів африканських країн, що постійно миготять у пресі, закріпили за ним славу сильного гравця на полі вакцинної дипломатії.
Інструмент геополітики
Грати на полі вакцинної дипломатії намагається і Росія, пропонуючи свою вакцину Sputnik V по всьому світу. До теперішнього часу понад 50 країн – від Латинської Америки до Азії – замовили 1,2 млрд доз російської вакцини. Однак обмежені виробничі потужності ставлять під сумнів своєчасне виконання цих замовлень. Річ у тім, що Росія не випускає біотехнологічного обладнання, а отже, всі її підприємства залежать від поставок із Китаю, які сьогодні також затримуються.
Традиційно Росія намагається компенсувати малий експорт великим піаром. Так, прибуття вакцин до Болівії пройшло з помпою. “Супутник виходить на нові орбіти”, – рясніли заголовки в ЗМІ. “Ми вітаємо братній народ Болівії з виходом на якісно новий рівень у боротьбі з коронавірусом”, – свідчила спеціальна заява міністерства закордонних справ. В аеропорту вантажний літак зустрічали президент країни Луїс Арсе і посол Росії. І це при тому, що на ньому було всього-на-всього 20 тис. доз, достатніх для вакцинації 10 тис. осіб, що для країни з населенням понад 11 млн неймовірно мало.
Західні експерти вважають, що Росія обіцяє набагато більше вакцин, ніж може поставити, за рахунок власних громадян. Адже хоча ця країна посідає третє місце у світі за кількістю надлишкових смертей після США і Бразилії та має власну вакцину, імунізація від COVID-19 у ній іде дуже низькими темпами. Хоча, можливо, причина цього в тому, що більшість населення не довіряє вітчизняній вакцині. Під час опитування, проведеного восени минулого року, 59% росіян заявили, що не збираються робити щеплення.
Лідером “вакцинної дипломатії” в Європі несподівано стала Сербія. Ще в січні вона отримала першу партію майже в 1 млн доз вакцини проти COVID-19 від китайської фармацевтичної компанії Sinopharm, а потім поповнила свої запаси десятками тисяч доз Sputnik V і навіть підписала угоду про будівництво заводу з фасування російської вакцини. Тепер Сербія може похвалитися найшвидшим темпом вакцинації в континентальній Європі. Не відчуваючи дефіциту у вакцинах, вона передає надлишки в сусідні країни, що перебувають на орбіті її інтересів, наприклад у Північну Македонію, Чорногорію і Республіку Сербську.
Вакцинну дипломатію використовують багато країн. Так, Японія надала 11,6 млрд ієн (109 млн доларів США) на щеплення від COVID19 Камбоджі, Лаосу, М’янмі, Таїланду і В’єтнаму изза побоювань з приводу впливу Китаю на виробництво та поширення вакцин в Азії. А Ізраїль погодився заплатити Росії за відправлення російської вакцини Sputnik V сирійському уряду в рамках угоди з обміну полоненими.
Камінь у город конкурента
Утім, вакцинна дипломатія зводиться не тільки до спроб зміцнити власний вплив. Ще одне її завдання – підірвати довіру до держав-конкурентів. Наприклад, державні ЗМІ Китаю активно проводять кампанію дезінформації проти американських вакцин, ставлячи під сумнів безпеку щеплень Pfizer і Moderna і просуваючи китайські вакцини як кращу альтернативу. Навіть глава Китайського центру з контролю і профілактики захворювань Джордж Гао дозволив собі публічно засумніватися в безпеці американських вакцин, тому що їхні розробники використовували нові методи, а не традиційний, прийнятий китайськими виробниками. Крім того, видання Global Times, пов’язане з Комуністичною партією Китаю, опублікувало у своїй англомовній версії більше ніж 20 статей, у яких у негативному ключі згадуються Індія та її вакцини.
Використовуючи “темний бік” вакцинної дипломатії, низки цілей уже досягла і Росія. У Латинській Америці вона активно поширювала дезінформацію про вакцини, вироблені у США. Відправивши партію Sputnik V в Угорщину без отримання схвалення цієї вакцини від регулювальних органів ЄС, вона допомогла поглибити розбіжності в Європі. Після того як договір про постачання 2 млн доз незатвердженої вакцини підписала Словаччина, у країні розгорілася коаліційна політична криза, унаслідок якої у відставку подали кілька міністрів. Ну, і, звісно ж, російські ЗМІ не оминули увагою Україну, активно обговорюючи затримки з поставками вакцин у нашу країну.
Нарешті, ціла низка гучних скандалів останніх місяців була пов’язана з хакерськими атаками на фармкомпанії та дослідницькі центри. Так, компанія Cyfirma, яка займається кіберрозвідкою, повідомила, що кілька хакерських груп, які в основному базуються в Росії, Китаї та Північній Кореї, наприкінці лютого спробували вкрасти дані, пов’язані з вакцинами проти COVID-19. Їхніми жертвами стали компанії в Індії, США, Великобританії, Японії, Австралії, Південній Кореї, Італії, Іспанії, Німеччині, Бразилії, Тайвані та Мексиці.
Комерція проти гуманізму
Чи матимуть довгострокові дивіденди від вакцинної дипломатії Індія, Китай, Росія і Сербія – покаже час. Але вже зараз очевидно, що держави, які потрапляють в орбіту їхніх геополітичних інтересів, у короткостроковій перспективі виграють. Вони отримують безоплатні вакцини і можуть прищеплювати своє населення швидкими темпами. Але загалом перспектива того, що глобальна охорона здоров’я стане новою ареною світової конкуренції та суперництва за владу, має турбувати всіх нас. Створюється поле для маніпуляцій, посилюється, а не усувається нерівність щодо доступу до вакцин і ставиться під загрозу життя мільйонів людей.
Можливо, ситуацію могло б урівноважити залучення до вакцинної дипломатії західних країн. Однак для цього, на думку експертів, їм доведеться включати в процес державні структури. Поки ж Захід вважає за краще залишати провідну роль за фармацевтичними компаніями, а їх цікавить здебільшого прибуток. Поки ці компанії вирішуватимуть, куди відправляти вакцини і в яких кількостях, вони віддаватимуть перевагу тим, хто запропонує найвищу ціну.
Використано фото Shutterstock/FOTODOM UKRAINE
