Більшість людей непогано переносять зернові, проте для 0,5-1% мешканців планети з діагнозом целіакія вживання деяких із них смертельно небезпечне.
Целіакія – аутоімунний розлад
У деяких зернових культурах містяться два види простих білків – проламіни та глютеліни. Під час їхньої взаємодії утворюється глютен. Коли пшеничне борошно змішується з водою, саме він створює еластичну, липку та клейку консистенцію тіста, через що його часто називають клейковиною. Організм деяких людей неправильно реагує на глютен. Так проявляється целіакія – аутоімунне захворювання, за якого імунна система атакує глютен як чужорідного загарбника, а заодно з ним – і ворсинки, що вкривають тонку кишку. У результаті слизова оболонка кишківника запалюється, ворсинки згодом коротшають і атрофуються. Це призводить до серйозного порушення всмоктування мінералів і поживних речовин, що загрожує значним погіршенням здоров’я, а у важких випадках – навіть смертю.
Зазвичай симптоми целіакії проявляються в дитячому віці, із введенням першого прикорму, що містить злаки. Утім, за наявності генетичної схильності целіакія може з’явитися і в зрілому віці. Факторами ризику для розвитку целіакії вважаються аутоімунні захворювання (наприклад, діабет І типу, ревматоїдний артрит, тиреоїдит Хашимото тощо); генетичні патології, зокрема синдром Дауна або синдром Тернера; спадковість – за наявності бодай одного родича, який страждає на целіакію, ймовірність захворіти збільшується в 10 разів.
Симптоми та наслідки целіакії
За целіакії в дітей виникають проблеми з кишківником (здуття, діарея), у них знижений апетит, вони погано набирають вагу, проявляють занепокоєння і дратівливість. Згодом целіакія спричиняє пошкодження зубної емалі, анемію, затримку розвитку, росту та статевого дозрівання.
У дорослих людей симптоми цього захворювання більш різноманітні. Вони можуть варіюватися від легких до важких, а також змінюватися з часом. Відомі випадки, коли целіакія протікає без явних ознак. У пацієнта може спостерігатися тільки загальне нездужання, хронічна втома, анемія і дискомфорт у животі. Але буває й так, що крім порушень у роботі шлунково-кишкового тракту (діарея і метеоризм) непереносимість глютену тягне за собою цілий букет неприємних і небезпечних симптомів:
- біль у кістках і суглобах, м’язову слабкість і спазми;
- депресію, дратівливість, слабкість і втому;
- носові кровотечі, присутність крові в калі або сечі;
- затримку рідини в організмі;
- постійне відчуття голоду;
- залізодефіцитну анемію, нестачу вітамінів B12, D і K;
- герпетиформний дерматит Дюринга, за якого на шкірі з’являються червоні опуклі плями і пухирі.
Тяжкість перебігу хвороби, як правило, залежить від кількості споживаного глютену, віку, в якому почало розвиватися захворювання, а також ступеня пошкодження тонкої кишки. Якщо людина з целіакією продовжуватиме вживати глютен, то рано чи пізно в неї виникнуть найрізноманітніші ускладнення, наприклад ішемічна хвороба серця, остеопороз, безпліддя, кишкова лімфома тощо.
У деяких випадках організм атакує не тільки клітини, що вистилають слизову оболонку тонкого кишківника, а й частину головного мозку, звану мозочком, що призводить до глютенової атаксії. Симптоми цього стану починаються з незначних неврологічних проявів, наприклад поколювання в ногах і ступнях, і наростають дуже повільно. Однак якщо вчасно не відмовитися від глютену, може розвинутися необоротне ушкодження (атрофія) мозочка, яке спричиняє проблеми з рівновагою, загальним рухом, координацією, дрібною моторикою тощо. Глютенова атаксія поки вивчена погано і її поширеність підрахувати складно. Дослідники вважають, що у 23-41% людей з атаксією невідомого походження винуватцем захворювання може бути глютен.
Подібні ознаки інших недуг
Целіакія – вельми рідкісне захворювання. За статистикою воно зустрічається у 0,5-1% людей. Однак симптоми, схожі з ознаками целіакії, можуть викликати й інші недуги. Так, ще 1% населення Землі страждає на алергію на пшеницю, яка може заявляти про себе шлунково-кишковими симптомами, а також респіраторними та шкірними проявами. Найчастіше вона трапляється в маленьких дітей, але більшість із них “переростають” її до шкільного віку.
Крім того, досить багато людей не мають ані алергічної, ані аутоімунної реакції на глютен, але погано його переносять. На тлі вживання продуктів, що містять клейковину, вони страждають від діареї, болю та здуття живота, постійної втоми, депресії. Утім, останнім часом дедалі більше експертів стверджують, що всі ці неприємні симптоми спричинені не глютеном, а іншими речовинами. Найімовірнішими “підозрюваними” є коротколанцюгові вуглеводи (оліго-, ди-, моносахариди та поліоли), які неповністю всмоктуються в тонкому кишківнику і спричиняють підвищене газоутворення. Цей висновок підтверджується численними експериментами, під час яких людям із чутливістю до глютену призначали дієту з низьким вмістом коротколанцюгових вуглеводів, після чого їхній стан помітно поліпшувався. Потім в їхній раціон додали ізольований глютен, який, як правило, ніяк не впливав на їхнє самопочуття. Крім того, симптоми, схожі на прояви целіакії, можуть виникати при екзокринній недостатності підшлункової залози, хворобі Крона, синдромі подразненого кишківника тощо.
Складнощі діагностики та довічна дієта
Через нечітку клінічну картину, різноманітність і мінливість симптомів діагностувати целіакію непросто. Статистика говорить про те, що в деяких країнах світу до 80% людей з непереносимістю глютену не підозрюють, що вони хворі. Водночас значна кількість пацієнтів, займаючись самодіагностикою, навпаки, впевнені, що не переносять клейковину, хоча їхній діагноз зазвичай не підтверджується.
Першим кроком у виявленні целіакії є серологічний аналіз крові. Ще кілька років тому стандартним дослідженням вважалися тести на антиретикулінові (ARA), антигліадинові (AGA) та антиендомізіальні (EMA) антитіла. Однак ARA-тестування виявилося недостатньо точним для рутинного діагностичного використання і сьогодні практично не використовується. Натомість пацієнтам із підозрою на целіакію рекомендується пройти тест на антитіла проти тканинної трансглутамінази (tTG) і дезамідированих пептидів гліадину (DGP), а також перевірити рівень загального IgA в сироватці крові.
Усі ці аналізи слід здавати в комплексі. Кожен із них досить точний і специфічний у людей із класичними симптомами та повною ворсинчастою атрофією, однак за незначних уражень слизової оболонки тонкого кишківника їхня чутливість знижується з 90% до 30%.
Якщо хоча б один із перелічених тестів виявляється позитивним, пацієнту призначають біопсію кишківника, яка залишається “золотим стандартом” діагностики целіакії. Утім, якщо клінічна підозра залишається високою, лікар може призначити цю процедуру і за негативних серологічних тестів.
Єдиним ефективним методом терапії целіакії є дотримання суворої безглютенової дієти. У жодному разі не можна вживати пшеницю, солод, ячмінь і жито, а також продукти, що їх містять: торти, печиво, випічку, макарони, пиво, пельмені або вареники, деякі солодощі тощо. Слід враховувати, що навіть безпечні продукти, наприклад овес або горох, через особливості виробництва можуть містити домішки глютену.
За суворого дотримання дієти симптоми захворювання зникають досить швидко. Пошкодження в кишківнику усуваються протягом кількох тижнів, рівень антитіл приходить у норму через кілька місяців після виключення глютену з раціону. Однак повторне вживання продуктів із глютеном може спричинити рецидив захворювання, тож дієти потрібно дотримуватися постійно і все життя.
