Ще кілька десятиліть тому дитину, яка погано читає та безграмотно пише, вважали у школі «слабкою» чи «не досить розумною». Таке відставання списували на інтелектуальні вади або на байдужість батьків, які не займаються своїм чадом. Проте сьогодні ставлення до таких дітей кардинально змінилося. Виявилося, що більшість з них не поступаються інтелектом одноліткам і зовсім не обділені увагою батьків. Просто бігло читати їм заважає дислексія.
Складно пов’язати звуки, букви та слова
Дислексія – це розлад навчання, який проявляється у труднощах із читанням через проблеми з визначенням звуків та вивченням того, як вони пов’язані з буквами та словам. Дітям з цим розладом важко зрозуміти, як конкретна послідовність букв поєднується разом, а потім зіставити цю послідовність з певним звуком. Щоб усвідомити, як це відбувається, уявіть, що ви уперше читаєте «Мандри Гулівера» Джонатана Свіфта і зустрічаєте у тексті назви на кшталт Бробдінгнег, гуїгнгнми, Лаггнегг, Глаббдобдріб. Щоб прочитати та вимовити їх, вам доведеться докласти зусиль, а для людини із дислексією подібні труднощі викликають звичайні та найпростіші слова.
Жодним чином дислексія не пов’язана із інтелектом. Десятиліттями діти із цим розладом відставали у школах, проте це було не причиною, а наслідком, адже читання є базовою навичкою у навчанні. Сьогодні психологам добре відомо, що тією чи іншою мірою дислексія є у 5–10% дітей, і всі вони можуть досягти успіху в школі за умови своєчасної діагностики та допомоги репетиторства, спеціалізованої освітньої програми та емоційної підтримки.
Позитивний бік
Причини дислексії достеменно невідомі. Проте найчастіше вона є спадковою. Якщо у когось в родині були проблеми з читанням, письмом або рахунком, ймовірність появи дислексії у дитини значно підвищується. Інакше кажучи, цей розлад пов’язаний із певними генами, які впливають на те, як мозок обробляє письмове та усне мовлення.
З точки зору нейрофізіології дислексія пов’язана із порушенням зав’язків у так званому «мозковому колі читання» – шести зонах мозку, важливих для з’єднання знаків та звуків. Це вченим вдалося встановити за допомогою сучасних методів діагностики, зокрема функціональної магнітно-резонансної томографії (фМРТ). Крім генетики на мозок можуть вплинути зовнішні чинники. До них належать передчасні пологи, низька вага при народженні, вплив нікотину, інфекцій під час вагітності, а також індивідуальні особливості розвитку, спричинені невідомими факторами.
Продовжуючи свої дослідження дітей із дислексією, вчені встановили, що цей синдром є набагато складнішим, ніж просто слабкість у навичках читання. Наприклад, неврологи із Каліфорнійського університету (США) знайшли сильні боки цього розладу. Вони довели, що дітям з дислексією притаманний кращий соціальний та емоційний інтелект. Маючи сильніший зв’язок між правою передньою інсулою і правою передньою поясною корою – ключовими структурами, які підтримують генерацію емоцій і самосвідомість, такі діти демонструють більш виразні емоційні реакції, мають кращі соціальні навички, підвищену емпатію тощо. Ці висновки можуть пояснити байки деяких дорослих людей із дислексією, які розповідають, що добре закінчили школу, «зачарувавши» своїх вчителів.
Як виявити розлад
Утім, покладатися лише на здатність дислексиків встановлювати соціальні зв’язки не варто. Щоб допомогти дитині у навчанні, слід вчасно виявити та скорегувати розлад. Це складно, бо ознаки порушення можуть бути майже непомітними у дошкільному віці. Такі діти зазвичай пізно починають розмовляти, повільно вивчають нові слова, інколи плутають звуки та слова, які схоже звучать, погано грають у ігри із римуванням та вчать віршики, інколи мають проблеми із запам’ятовуванням назв літер, цифр і кольорів.
У школі ознаки дислексії стають більш очевидними. Дитина читає значно гірше, ніж її однолітки, має проблеми з розумінням прочитаного чи прослуханого тексту, не може вимовити незнайоме слово, яке зустрілося у тексті, плутає деякі літери, важко підбирає слова, відповідаючи на запитання, має проблеми із запам’ятовуванням послідовностей.
Дислексію часто супроводжує дисграфія – неабиякі труднощі з правописом, які проявляються специфічними помилками, наприклад, пропусками або ж додаванням зайвих літер та складів, перестановкою частин слова, дзеркальним написанням літер тощо. При цьому помилки, яких припускається дитина, виявляються стійкими і не зникають в процесі навчання протягом тривалого часу. Усі ці труднощі призводять до того, що дитина витрачає надзвичайно багато часу на виконання завдань, які включають читання або письмо, а згодом просто починає уникати їх.
Зрідка у дітей із дислексією та дисграфією спостерігається і дискалькуляція, тобто порушення навичок рахування. Воно проявляється у труднощах при операціях із числами, пошуку потрібних геометричних фігур, визначенні напрямку («праворуч» або «ліворуч») та часу на стрілочних годинниках. Такі діти довго не можуть навчитися зав’язувати шнурки, не люблять ліпити та малювати, а у старшій школі мають проблеми з алгеброю, геометрією та кресленням.
Лікування та корекція
Виправити аномалію мозку, яка спричиняє дислексію, неможливо, ця проблема лишається на усе життя. Однак раннє виявлення проблеми та її корекція допоможуть запобігти проблемам у навчанні, а також супутнім труднощам: зниженню самооцінки, відхиленням у поведінці, нездатності розкрити свій потенціал тощо.
Щоб підтвердити діагноз дислексії, лікарю або психологу доведеться зібрати сімейний анамнез, провести деякі тести для визначення інтелектуальних здібностей та навичок читання. Щоб виключити інші розлади, можуть знадобитися і деякі неврологічні обстеження, перевірка слуху та зору тощо.
Сьогодні дислексію лікують за допомогою спеціальних освітніх підходів. Тут існує велике різноманіття методів, але загалом усі вони спрямовані на те, щоб навчити дитину розпізнавати фонеми – звуки, з яких складаються слова, а потім встановити зв’язок між послідовностями букв та цими звуками. У цьому допомагає одночасне використання деяких органів чуття, наприклад корисно прослуховувати аудіозаписи прочитаних текстів та, навпаки, читати щойно прослухані, обводити пальчиком форму букв, використовувати предмети для запам’ятовування правопису і вимови слів, наприклад, грати з м’ячиком під час вивчення слова «м’яч». Старшим дітям з дислексією варто аналізувати та переказувати прочитані чи почуті тексти, складати словнички знайомих та зрозумілих слів, читати вголос, розвиваючі точність вимови, виразність та швидкість.
Чим раніше розпочати лікування дислексії, тим краще. Психологи зауважують, що малюки, які отримали допомогу у дитячому садочку або у першому класі, зазвичай поліпшують свої навички настільки, що майже не відрізняються від однолітків і можуть нормально навчатися у школі та виші. Проте ті, хто не отримує допомогу до старших класів, відчувають значні труднощі і не можуть повністю реалізувати свої здібності.
Роль батьків – головна
Спеціальні заняття із логопедом, психологом та корекційним педагогом дуже потрібні дитині із дислексією. Проте провідна роль у корекції цього розладу все ж таки належить батькам.
Саме вони мають першими звернути увагу на певні особливості розвитку дитини, що можуть вказувати на дислексію, та звернутися до спеціаліста.
Батьки також повинні заохочувати дитину читати. Для цього вони мають подавати їй приклад, тобто читати самі та читати дитині книжки вголос від самого раннього віку. Можна разом з дитиною слухати аудіокнижки та переказувати їхній зміст, а коли вона трохи підросте, спробувати разом вигадати та написати якусь історію.
Щоб подолати наслідки дислексії, дитині знадобиться емоційна підтримка батьків. Перш за все, варто пояснити їй природу труднощів і підкреслити, що вони не є її особистою невдачею. Проблеми з навчанням також можуть вплинути на самооцінку, тому дитина з дислексією обов’язково потребує підтримки, заохочення, схвалення, підкреслення її талантів та сильних сторін.
Оскільки навчання, зокрема виконання домашніх завдань, потребуватиме від дитини великих зусиль, слід організувати їй нормальні умови: забезпечити чисте, тихе та світле робоче місце, обмежити час, присвячений комп’ютеру або смартфону, призначити розклад занять, не забуваючи про достатній відпочинок, фізичну активність та здорове харчування.
Насамкінець батьки мають вибудувати гарну комунікацію зі вчителями, щоб мати змогу обговорювати навчальний план, відстежувати успіхи та невдачі дитини у школі, відстоювати її інтереси та за потреби захищати її.
