Професійний невроз
Тепер я розумію: коли Таміла Іванівна, наша шкільна вчителька з малювання, жбурнула ганчіркою для стирання написів крейдою з дошки в однокласницю (і, до речі, влучила), проявився її невроз – професійне захворювання вчителів. “Доводити Тамілу” обожнювали всі – вона швидко заводилася, могла порвати альбом, замахнутися указкою або розридатися посеред уроку. Лише тоді в кабінеті повисала незручна тиша… Під час літніх канікул викладачка поправляла здоров’я в психіатричному відділенні міської лікарні, а восени знову виходила на роботу: у нашому маленькому містечку просто не було кому працювати. Утім, одного разу директору все ж довелося зайнятися пошуками нового вчителя, оскільки на початок навчального року Тамілу Іванівну за станом здоров’я так і не виписали з лікарні…
Серед зводу постанов МОЗ України є документ, що офіційно підтверджує існування професійних хвороб. До речі, він же гарантує матеріальну компенсацію постраждалим “від професії”. Навпроти графи “викладачі” скромно значаться два профзахворювання: “хвороби голосових зв’язок” (хронічний ларингіт, втрата голосу тощо) і “неврози”. Хоча, як стверджує Іван Парпалей, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри професійних захворювань Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, заслужений лікар України, проблем зі здоров’ям, набутих на лекціях та уроках, у викладачів значно більше. Ще б пак! Адже за рівнем шкідливості виробництва заняття з дітьми та студентами мало чим відрізняються від праці шахтарів і працівників хімічних заводів.
Робота з людьми, на відміну від спілкування з мовчазною і неконфліктною технікою, завжди вважалася найбільш стресогенною. А коли учнів у класі 30 із хвостиком, усі вони юні й непосидючі, постійно розмовляють і повертаються спиною до вчителя, нічого не тямлять в історії/філософії/геометрії, запізнюються на початок уроку, списують, плюються паперовими кульками через трубочку, дивляться на викладача явно зверхньо – про який душевний спокій може йти мова?! За статистикою, 66,2% робочого дня педагога минає у стані напруження. Не дивно, що у 40% вчителів рівень невротизму перевищує допустимі норми, а ще 65,9% страждають від підвищеної тривожності. “Нерви на межі” провокують інші професійні хвороби викладацького складу: захворювання судин центральної нервової системи, артеріальну гіпертензію, порушення менструального циклу тощо. Причому рано чи пізно “витрати виробництва” відбиваються практично на всіх. Момент їхньої появи залежить від типу нервової системи вчителя. У запального і невротичного холерика стійкий невроз і неприємності, що випливають із нього, з’являться максимум через 5-7 років від початку роботи в школі. У гармонійної, врівноваженої особистості запас психологічної міцності відтягне появу профзахворювань на 20-25 років.
Помічено, що професію педагога найчастіше обирають особистості певного складу характеру. Одна з категорій – психастеніки – люди скрупульозні, відповідальні, вразливі. Вони блискучі логіки і математики, здатні до співчуття і співпереживання. На жаль, цей психотип першим отримує нервовий зрив. У житті таким людям притаманна неусвідомлена жертовна позиція: на шкоду собі та сім’ї вони допізна перевіряють зошити, займаються з тими, хто відстає після уроків. Загалом, багато працюють, постійно потребуючи підтвердження власної потрібності. У підсумку всі їхні хвороби виникають від надриву, зайвого завзяття.
Друга категорія – істероїдні особистості, які завжди прагнуть бути на виду, красуватися, віщати перед аудиторією. Це справжні егоцентристи, які вважають себе найрозумнішими, найдосконалішими, найчарівнішими. Як правило, крім себе, вони нікого не люблять, навіть своїх близьких, і тим більше учнів. У глибині душі їм приносить задоволення демонструвати учням їхню некомпетентність і обзивати “дурнями”. Вони менш уразливі в плані неврозів, зате більш схильні до професійної деформації – змін у психіці, до яких призводить обрана професія.
Назад у дитинство
– Великий стаж роботи в стінах школи чи вишу рано чи пізно змінює характер людини, – вважає психологиня Олена Вознесенська, кандидатка психологічних наук, старша наукова співробітниця Інституту соціальної та політичної психології НАПН України. – Люди, які навчають інших день у день, врешті-решт, набувають непохитної впевненості у власній правоті та навіть певної тональності голосу. Зрозуміло, щоб учні повірили вчителеві, він має говорити впевнено, наче виголошує істини в останній інстанції, але проблема в тому, що й за порогом школи – з рідними, друзями – він уже не здатен говорити інакше. Педагога до мозку кісток відрізняє стереотипність поведінки. Зробивши одного разу щось вдало і закріпивши в голові позитивний результат, він продовжує діяти за цією ж схемою довгі роки. Гнучкість і здатність до навчання новому – не його риса. Згодом у характері багатьох викладачів з’являються повчальність, догматичність, безапеляційність, консерватизм. Педагоги зі стажем на дух не переносять заперечень. Звідси виникають сімейні негаразди. Діти вчителів, як правило, дуже проблемні. Не дивно, адже їм доводиться з ранку до вечора “ковтати” незаперечні істини, не здогадуючись навіть про існування в природі свободи вибору.
У деяких штатах США діє закон, згідно з яким людина з дев’ятьма роками викладацького стажу не має права виступати свідком у суді. Правознавці небезпідставно побоюються, що шкільний учитель не може об’єктивно оцінити ситуацію.
Ще одне спостереження: у викладачів мов з роками в мовленні проявляється схильність до повторень і мимовільна, хвороблива реакція на помилки. Спілкуючись із друзями, вони так і норовлять виправити співрозмовника, оскільки не відчувають різниці між аудиторією учнів і компанією приятелів.
Мало того, після певної кількості років, відпрацьованих у школі, у педагогів спотворюється сприйняття світу в бік дитячого. Товариство дорослих у глибині душі вчителя викликає трепет, адже вони, на відміну від беззаперечно прислухаючихся дітей, можуть відповісти, заперечити, висміяти. У компанії школярів вони почуваються набагато комфортніше.
Що педагогу добре
Важливо грамотно планувати свій режим роботи, чергувати відпочинок і навантаження. Жодних позаурочних занять і факультативів після робочого дня – перевтома загрожує нервовим зривом. Оскільки літня відпустка у педагогів велика, вони просто зобов’язані активно відпочивати (краще двічі на рік), бажано – не вдома на кухні, а в подорожах. Море, гідропроцедури, клімато- та озонотерапія допоможуть відновити ресурси нервової системи. Якщо виїхати не виходить, то треба відвідувати басейн, пити жовчогінні або заспокійливі чаї, пройти курс вітамінної профілактики.
Для зміцнення голосових зв’язок, підвищення працездатності та збереження спокою можна курсами приймати відповідні препарати на основі амінокислот, рослинних компонентів. А щоб протистояти неврозам, рекомендується частіше спілкуватися і ділитися своїми думками з іншими дорослими, хоча б із колегами, звіряти своє сприйняття реальності з думкою оточуючих. Звичайно ж, потрібно регулярно підвищувати кваліфікацію та особистісне зростання на семінарах, тренінгах, круглих столах.
Ще одна професійна неприємність педагогів – проблеми з ногами. Їм доводиться довго й напружено стояти перед аудиторією, будучи весь час на виду, рухатися дещо неприродно, невільно. Ось чому вчителям корисно ходити на танці, бажано на такі, де вітаються елементи спонтанності, а не суворо регламентовані рухи.
Використано фото Shutterstock/FOTODOM UKRAINE
