Геній і трійка несумісні?
Історія знає багато геніїв, які отримували в школі трійки. Серед них – Ейнштейн і Пушкін. Знає вона й тих, хто, не відзначаючись природними здібностями, зуміли відвоювати собі місце під сонцем. Наприклад, Ломоносов із глузуванням ставився до свого сучасника – літератора Василя Тредіаковського. Великовагові вірші цього піїта змушували вчити при дворі напам’ять як… покарання за дрібні провини. Проте своєю старанністю і цілеспрямованістю Тредіаковський забезпечив собі місце не тільки в числі наближених до двору, а й в історії літератури.
Утім, Пушкін теж не в усьому покладався на свій унікальний дар. Його чернетки буває важко розібрати – стільки в них виправлень. Перекреслені по кілька разів рядки – свідчення того, яка копітка робота стоїть за уявною легкістю його віршів. Якби з такою ж старанністю Олександр Сергійович ставився до всіх шкільних дисциплін, то його успішність була б набагато кращою. На такі думки наводять відгуки ліцейських професорів: “Не старанний”.
Горе від розуму
Як бачимо, без старанності навіть пушкінський геній не міг стати запорукою успішності з усіх предметів. Тож не дивно, що багато обдарованих дітей, які покладаються лише на свою тямущість, мають у школі посередні оцінки. Зазвичай вони з радістю поспішають на перший у своєму житті урок. Але потім ентузіазм змінюється нудьгою. Дитина, яка побіжно читає, змушена годину за годиною слухати, як менш успішні однокласники тягнуть по складах обридле до зубного болю “ма-ма ми-ла ра-му”. Від її піднятої руки вчителька відмахується зі словами: “Я знаю, що ти вивчив”. У “розумника” складається враження, що йому зовсім не потрібно займатися. Якщо зараз усе виходить само собою, значить, так буде і далі.
Коли починається новий матеріал, “вундеркінд” з легкістю схоплює суть. Але з такою ж легкістю забуває деталі: дати історії, імена письменників. Зіткнувшись із важкою задачкою з математики, яка не дається одразу, така дитина не може повірити, що здібності можуть її підвести. Вона заявляє, що в умові є помилка. Думка посидіти і подумати довше не спадає на думку.
Не дати загинути таланту можуть батьки, які повинні навчити дитину старанно працювати, не покладаючись у всьому на свої здібності. Очевидно, що ці ж навички тим більше знадобляться тому, кому навчання дається важко.
Як навчити вчитися?
Від самого початку ви маєте дати зрозуміти дитині, що навчання – це важлива і по-дорослому серйозна справа. Пояснити, що від нього залежить не лише ваш настрій, а й її майбутнє. Для цього знадобляться кілька правил.
- Постійно довідуйтеся про оцінки. Якщо двійка в чверті стала для вас несподіванкою, вина за неї багато в чому лежить на вас.
- Перші роки регулярно, а потім – час від часу контролюйте виконання домашнього завдання. Запитати ввечері, чи все зроблено, замало. Перегляньте письмову роботу. Послухайте вивчений вірш.
- Простежте, щоб завдання, яке потребує багато часу, наприклад твір, не виконувалося в останній момент. Привчайте дитину правильно планувати свій час, але спочатку допоможіть їй у цьому.
- Якщо в дитини щось не вийшло, ви маєте зробити це разом з нею, але в жодному разі не замість неї.
- Періодично просіть дитину згадати, що вона проходила раніше.
- Якщо ви помітили, що шкільний матеріал явно не відповідає здібностям вашої дитини, починайте діяти: знайдіть спеціалізовану школу, найміть репетитора, самі давайте їй додаткові завдання або просіть про це вчителя.
Навчаємо самоповаги
- Найгірші результати – немає ні контролю, ні емоційної підтримки.
- Дещо кращі результати – є емоційна підтримка.
- Значно кращі результати – є контроль.
- Найвищі результати – є контроль та емоційна підтримка.
Вам вдалося посадити за розв’язання складної задачки маленького непокірника, який рвався на вулицю грати у футбол. Ви півгодини спостерігали, як зосереджено і похмуро він сидів, схилившись над зошитом. Але ось завдання вирішено, і дитина встає з-за столу з виглядом полегшення – можна грати. А ви бурчите їй услід: “Нарешті! Ніколи не сядеш за уроки сам”. Прикусіть язик. Інакше ваша дитина все життя буде трудитися з-під палиці і ніколи не отримає задоволення від своєї роботи.
Що краще сказати, коли ваш розумник з власної волі сів за виконання домашнього завдання? Коли він сам намагається знайти відповідь на важке запитання? Загалом, коли він робить те, що, на вашу думку, має бути нормою? Напевно, такі:
- одразу після обіду ти пішов робити домашнє завдання. Ти став відповідальним;
- коли ти не міг розв’язати задачку, ти переглянув підручник у пошуках ідеї. Молодець. Ти вмієш справлятися з труднощами;
- ти вирішив усе правильно. Ти старався – і в тебе вийшло.
У цих фразах звучить похвала за те, що залежить від самої людини, а не за її вроджені здібності. Поєднуючи суворий контроль із такою ложкою меду, ви навчаєте дитину трудитися і даруєте їй радість самоповаги від добре виконаної роботи.
Не виходить!
Сигналом до того, що в дитини не ладиться навчання, слугують не тільки погані оцінки. Про це свідчить її невміння ставити запитання і просити про допомогу, коли трапляється занадто важке завдання. Дитина, яка втратила надію на успіх, буде відчайдушно приховувати своє невігластво.
Ваше завдання в цьому разі вселити зневіреному, що, ставлячи запитання, людина показує свій розум і бажання знати більше. І пояснити, що помилки бувають у всіх, але все вийде, якщо докласти зусиль.
Підтримати школяра, у якого виникли проблеми під час виконання завдання, можна по-різному. Похваліть його за старанність і запропонуйте перерватися на п’ятихвилинну перерву – пограти або зробити розминку. Підкажіть, який розділ підручника потрібно перечитати. Знайдіть аналогічну задачу серед уже розв’язаних. У крайньому разі зробіть завдання разом – поставте навідні запитання, попросіть міркувати вголос, самі розв’яжіть схожу задачку.
Коли розв’язок співпаде з відповіддю в кінці підручника, зітхніть. Але не з полегшенням, а з радістю. Ваша дитина отримала один із головних уроків у своєму житті: розумна не та, кому все дається легко, а та, хто не відступає перед важкими завданнями.
Використано фото Shutterstock/FOTODOM UKRAINE
