Великі зобов’язання
Після конференції ООН зі зміни клімату 2021 року багато розвинених країн світу схвалили власні політики сталого екологічного розвитку та взяли на себе зобов’язання мінімізувати чи зробити нульовими викиди діоксиду вуглецю у найближчі 20–30 років. Щоб досягнути цих цілей, до них узгоджено мають йти усі галузі промисловості і усі підприємства, зокрема і фармацевтичні компанії.
Представники «великої фарми» вже приєдналися до цього руху, заявивши про скорочення викидів CO2, інвестиції у відновлювані джерела енергії на власних промислових майданчиках, розробку безпечніших продуктів.
Усі ці ініціативи можна привітати, проте, на думку деяких експертів, розвинені країни певною мірою лицемірствують, замовчуючи один важливий факт: більшість використовуваних ними ліків є генериками, які виробляються у країнах «третього світу» без дотримання будь-яких екологічних стандартів. Отже, поки країни Заходу демонструють турботу про навколишнє середовище у межах власних кордонів, економічні інтереси спонукають їх хай і опосередковано сприяти забрудненню природи в інших країнах.
Центри світового фармвиробництва
Більш за все наслідки фармвиробництва для екології помітні там, де десятки фармпідприємств зосереджені в одному регіоні. Такі «фармацевтичні парки» є, зокрема, в Індії та Китаї – країнах, які є найбільшими виробниками генериків. Наприклад, послідовні дослідження в Індії показали, що повітря, вода та ґрунт у штаті Телангана – центрі фармацевтичного виробництва країни – значно забруднені токсичними хімічними речовинами та важкими металами, такими як мідь, свинець, ртуть і миш’як. Крім того, під час аналізу стічних вод у столиці цього штату, місті Хайдарабад у 2017 році концентрація антибіотика ципрофлоксацину навіть після фільтрації була достатньою для лікування 44 тис. осіб.
У січні 2020 року Міністерство довкілля, лісів та зміни клімату Індії опублікувало законопроєкт, який мав би запровадити обмеження на концентрацію антибіотиків, дозволену у стічних водах, що скидаються фармацевтичними фабриками. Проте міністерство так і не змогло розробити жодних норм через відсутність доступних досліджень з цього питання, і законопроєкт був знятий з порядку денного.
На відміну від Індії, у Китаї, який є найбільшим світовим виробником активних фармацевтичних інгредієнтів, діють доволі жорстокі закони щодо охорони навколишнього середовища. Та, незважаючи на це, там спостерігається аналогічна картина. Під час досліджень антибіотики й інші фармсубстанції регулярно виявляють у водопровідній воді та у великих річках деяких регіонів країни. Наприклад, концентрація антибіотиків у річках Янцзи та Перлинна досягає 1080 нг/л, чого цілком достатньо для того, щоб наявні у воді бактерії виробили резистентність до антибактеріальних препаратів, зробивши їх неефективними.
Зелена хімія
Експерти певні, що єдиний спосіб змінити цю ситуацію – використовувати новий підхід до синтезу ліків, заснований на принципах «зеленої хімії». Ця новітня галузь науки займається розробкою хімічних продуктів та процесів, які зменшують або ж і взагалі усувають використання та утворення шкідливих речовин.
Найпростіший і прямий спосіб застосування «зеленої хімії» у фармацевтичних продуктах – це використання екологічно чистих, безпечних, відтворюваних та ефективних розчинників і каталізаторів у синтезі молекул ліків. Принципи «зеленої хімії» також зосереджені на використанні більш енергоефективних технологій та мінімуму земельних ресурсів, зменшенні кількості викидів хімічних речовин тощо.
Проте перейти до нових підходів непросто. Адже у світі існують десятки тисяч непатентованих препаратів та тисячі їхніх активних інгредієнтів, виробничі процеси для яких були розроблені десятиліття тому, задовго до появи «зеленої хімії». Звісно, для більшості з них можливо оновити або ж заново розробити технологію безпечнішого виробництва, проте це вимагатиме значних витрат. А жодних стимулів робити інвестиції у зелені технології у виробників генериків немає, адже вони залишаються конкурентоспроможними переважно за рахунок низької ціни своєї продукції.
Важливо й те, що забруднення навколишнього середовища фармацевтичними підприємствами відбувається у місцях, віддалених від переважної більшості їх кінцевих споживачів. Через це воно не сприймається як нагальна проблема ані системами охорони здоров’я розвинених країн, ані пересічними людьми. На цьому рівні значно актуальнішими здаються питання місцевої безпечної утилізації ліків.
Багаті країни, так би мовити, віддають на аутсорсинг забруднення довкілля при виробництві ліків країнам з середнім та низьким рівнем доходів. І це являє собою важливу моральну проблему для сучасної фармацевтики, адже за благополуччя споживачів дешевих ліків у Європі чи США своїм здоров’ям платять мешканці промислових районів Індії та Китаю. Так, згідно з першим великим звітом, присвяченим впливу забруднення повітря на здоров’я, яке склали вчені з Університету Саймона Фрейзера (Канада), лише у 2015 році воно спричинило 16% усіх передчасних смертей у світі. Тобто забрало більше життів, ніж СНІД, туберкульоз та малярія разом узяті.
Отже, ми опинилися перед непростим вибором. На одній чаші терезів – дешеві генерики, які рятують життя, на іншій – брудні фармацевтичні виробництва, які їх забирають. Експерти впевнені, що є лише один шлях для урівноваження цієї ситуації. Розвинені країни світу мають відмовитися від курсу на найдешевші препарати і віддавати перевагу тим лікарським засобам, які виробляються за правилами «зеленої хімії». Тільки внесення екологічних вимог у ліцензійні умови, поряд з вимогами до якості та безпеки, може і справді закріпити за розвиненими країнами звання борців за чистоту довкілля, на яке вони претендують.
Дванадцять принципів зеленої хімії
- Профілактика. Запобігання утворенню відходів краще, ніж їх переробка або збирання.
- Атомна економіка. Синтетичні методи повинні максимально включати всі матеріали, що використовуються в процесі, у кінцевий продукт. Це означає, що утворюватиметься менше відходів.
- Менш небезпечні хімічні синтези. Слід уникати використання або утворення речовин, токсичних для людини та довкілля.
- Створення безпечніших хімікатів. Вони мають бути максимально нетоксичними.
- Безпечні розчинники та допоміжні речовини. Допоміжних речовин слід уникати скрізь, де це можливо.
- Дизайн для енергоефективності. Потребу в енергії слід зводити до мінімуму, а процеси мають проводитися при температурі і тиску навколишнього середовища, коли це можливо.
- Використання сировини. Відновлювані вихідні матеріали завжди мають перевагу над невідновлюваними.
- Зменшити похідні. Непотрібне утворення похідних слід звести до мінімуму.
- Економний каталіз. Речовини, які можна використовувати у невеликих кількостях для повторення реакції, мають перевагу над стехіометричними (тими, що витрачаються на реакції).
- Дизайн для безпечного розпаду. Коли функція хімічних продуктів завершена, вони повинні розпадатися на нешкідливі продукти.
- Аналіз у режимі реального часу для запобігання забрудненню. Оперативний моніторинг та контроль за усіма хімічними реакціями.
- Запобігання нещасним випадкам. Коли це можливо, речовини слід вибирати таким чином, щоб мінімізувати такі ризики, як вибухи, пожежі та випадкові викиди у повітря.
