– Ірино, які враження лишилися від конкурсу?
Дуже позитивні! Подруги показали мені умови конкурсу, що були розміщені на сторінці вашого журналу у Facebook, я подала заявку на участь, виконала усі умови – і запрацювавшись, геть забула про це. А коли організатори вже передзвонили і повідомили мені про перемогу, дуже зраділа. Це перший мій конкурс, перший виграш і перший такий приз… Вперше мене так готували до фотосесії і так зі мною працювали майстри. Звісно, хвилювалася трішки. Але вже коли занурилася у процес, довірилася стилістам та візажистам, то відчула величезне задоволення.
– Змінилося ваше життя після конкурсу?
Життя особливо не змінилося. Хіба що самооцінка трохи виросла. Але і вимоги до себе теж тепер чималі у мене. Хочеться і краще виглядати, і краще говорити. Взагалі, думаєш про подальший саморозвиток. Практично повірила у себе. Це дуже корисний досвід. І заявляти про себе, і проявляти себе. Гордість за себе відчуваю.
– Поради стиліста допомагають у повсякденному житті?
Вони мене дуже надихнули! Я навіть підписалася на сторінку стилістки Анни Пономаренко, відстежую її пости та вивчаю нові тенденції у моді, макіяжі, догляді за собою. Вже знаю, які кольори краще поєднувати. Це дуже корисно. Це дозволяє і себе у формі тримати, ще й подругам щось радити.
– Чи будете практикувати такі радощі для себе згодом?
Дуже хочеться! Просто зараз в умовах карантину це непросто здійснити. Тому от замовила собі через Інтернет нову кофтинку, очікую. Оце й увесь шопінг наразі. А фотосесію планую, звісно! Влітку, коли потеплішає, а карантин закінчиться, обов’язково замовлю. Дуже хочу фотосесію з донькою. Взагалі такі речі дуже змінюють людину, дають змогу розкритися. Змінюється простір навколо, світосприйняття, уподобання, ставлення до себе. І ставлення оточуючих – теж.
– Чи радитимете брати участь у подібних конкурсах колегам? Які риси їм варто розвивати, щоби перемагати?
Ще не всі колеги знають про мою участь у конкурсі, тому цей номер журналу для багатьох буде сюрпризом. Звісно, радитиму їм також зважуватися на такі кроки! Це дає можливість повірити у себе, свої сили та здібності, розкрити себе у нових іпостасях та надихає на досягнення нових висот. І професійних, і особистих. Щодо розвитку, то рекомендую дбати
про самоосвіту, підвищувати рівень професійної майстерності, не відставати від вимог часу і знайомитися з новинками ринку. Адже нам довіряють і до нас приходять завжди по допомогу. Маємо відповідати запитам! А головне – не хнюпити носа і вірити у себе!
– Ірино, коли ви вирішили, що хочете працювати у аптеці?
З дитинства приваблювала робота людей у білих халатах – лікарів, фармацевтів. Ще коли школяркою була, пам’ятаю, як заходили в аптеку купувати якісь вітаміни, то мало не мліла від тої краси, як працює провізор, як все гарно розставлено і який там панує порядок. Зачаровувалася провізором, який усе знає. Чи не богами мені здавалися ті люди у білих халатах. Сама обстановка дуже подобалася. А працювати в аптеку пішла майже випадково: подруга звільнялася і запропонувала замість неї вийти фасувальницею. Я пішла туди, думала, що тимчасово. І поступово втягнулася у роботу, влилася у колектив і почала від цього отримувати задоволення. Мені подобалося, що можу розшифрувати деякі рецепти сама. Цікаво було читати інструкції, більше дізнаватися про препарати, розуміти, за яким принципом вони розміщуються в аптеці. Це все помітила завідувачка аптеки і наполягла, щоби я пішла вчитися.
– Де ви здобували освіту?
У Первомайській філії медичного коледжу «Монада». Це на Миколаївщині. Навчатися було легко і дуже цікаво. Тим більше, що це заочна форма, я мала змогу працювати – мені дозволяли вже навіть за касу ставати. Тобто я практикувала увесь час, і знання давалися мені легко. Про вищу освіту мрію, думаю, що з часом буду здобувати.
– Чи важко було влаштуватися на роботу?
Коли отримала диплом, повернулася у свою аптеку. Потім, коли вона зачинилася, мене за рекомендацією взяли на роботу в аптеку Білоцерківської міської лікарні №2. Там пропрацювала десь років з чотири. Звідти пішла у декретну відпустку. А після неї стала за перший стіл у аптеці мережі «Бажаємо здоров’я». В принципі, ніколи ніяких складнощів з працевлаштуванням не виникало.
– Пам’ятаєте свої перші відкриття та перші розчарування у професії?
Як тільки після коледжу стала за перший стіл, то дуже мені подобалося відчувати свою значимість, я бачила, наскільки люди довіряють мені, моїм знанням. І хотілося розвиватися, знати і вміти ще більше. Це надихало! Мені здавалося, що фармацевтам навіть інколи більше довіряють, аніж лікарям. Звісно, цій довірі я мала відповідати.
Першим розчаруванням було те, що від фармацевтів вимагали план з виручки за день. Тоді й злетів увесь романтичний флер. Бо я йшла допомагати людям, а з’ясувалося, що почасти треба не стільки поміч, скільки прибуток. Хочеш спілкуватися з людиною, щоби допомогти, а тебе можуть сприймати саме як продавця.
– Чи пригадаєте першого відвідувача?
Ні, більше восьми років минуло з тих часів. Згадую, лиш як тільки почала працювати за касою: ліків дуже багато, і коли у мене спитали якийсь найпростіший анальгетик, то я розхвилювалася та розгубилася так, що не могла згадати, ні від чого цей препарат, ні де він лежить, ні як виглядає. Хоча буквально напередодні ми його отримували, і я прекрасно орієнтувалася, де ця група товарів знаходиться. Звісно, через якийсь час опанувала себе та відпустила відвідувачеві препарат. Але свій стан у ті секунди, що, здавалося, тривали вічність, запам’ятала добре.
– Які професійні страхи у фармацевтів?
Найбільше боїмося, що відвідувач може спитати про такий препарат, про який ніколи не чули. На щастя, зараз подібний форс-мажор легко подолати. Якщо немає черги, то можна швидко подивитися в Інтернеті інформацію про препарат або перепросити перед рештою відвідувачів за затримку та проглянути інструкцію в упаковці. Але все ж намагаємося вчасно знайомитися з новинками ринку у компетентних джерелах – на професійних сайтах та журналах. У цьому, зокрема, допомагають публікації «Містера Блістера».
Дуже переймаюся також через самолікування. Трапляється, що приходить відвідувач, який сам собі підібрав якийсь препарат лише тому, що сусідові такий само допоміг. Приходить і розпитує про можливі побічні ефекти чи ще щось. У таких випадках я знову ж таки перепрошую, пояснюю, що не в моїй компетенції рекомендувати чи призначати ліки, і раджу звернутися з цього приводу до лікаря. Звісно, що за такі поради на мене навіть ображаються. Бо краще послухають сусідку і прибіжать у аптеку по ліки від високого тиску, аніж запишуться на прийом до спеціаліста, обстежаться і дізнаються про справжню причину гіпертонії та отримають дієві поради щодо її лікування.
– Яке незвичайне питання від клієнта аптеки доводилося чути?
Ну дуже незвичне! Не знаю навіть, чи напишете. Дівчина просила порекомендувати і продати їй засіб, який допоміг би відбілити статеві органи. Звісно, я сказала, що навряд чи це можливо зробити аптечними засобами і порадила їй звернутися до фахівців. Ще якось просили тест-смужки на визначення pН усього організму. Я довго пояснювала, що одного такого тесту для всього організму не існує, бо кожен орган має свій рівень кислотності. Наледве переконала. Дуже часто чую такі прохання: дайте мені один засіб, але від усього.
– Який день роботи найдужче закарбувався у пам’яті?
Була схожа до теперішньої ситуація – епідемія грипу у 2009 році. Пам’ятаєте, тоді багато говорили про так званий свинячий чи каліфорнійський вірус типу A/H1N1? Якось так сталося, що тоді я працювала без вихідних і навіть не вмикала ані телевізор, ані радіо. Тому звістки про епідемію пройшли повз мене. І тут одного прекрасного дня усі полички з противірусними засобами спорожніли. Я дивуюся: не розумію, що сталося. А виявляється – епідемія! Мене ще відвідувачі запитували, чому я без маски. А я лиш встигала відповідати, що нема ніякої епідемії, то все вигадки. Маски тоді різко подорожчали, мало не втричі.
– Що найбільше розчулило вас у роботі?
Було це ще тоді, коли я працювала у нічну зміну в аптеці при лікарні. Зайшла відвідувачка, дуже знервована. В руках – список ліків, який далиїй у реанімації. Скупилася вона на дуже велику суму. А вже хвилин за 15 повернулася – з ліками та списком, заплакана. І каже, що вже ці ліки непотрібні, людина померла. Ми повернули тоді гроші, забрали назад ліки. У тій аптеці була ця можливість. Такі моменти – чи не найважчі у нашій роботі.
– Зараз, у час карантину, непрості дні для першостольника. З чим довелося стикнутися найперше у житті?
Досить екстремальні умови для роботи. Доводиться часто змінювати маски. Говорити у маску дуже важко – на рекомендованій відстані в 2 метри тебе вже не чують. Весь час у рукавичках. Але розумію, що дотримання цих вимог допоможе не дати коронавірусу поширюватися надто швидко. Однак зберігаємо спокій і намагаємося заспокоювати відвідувачів, радимо не панікувати.
– Чи забезпечені ви масками?
Так, нас забезпечили марлевими, згодом – і медичними одноразовими. Видають і рукавички, і дезінфектори. Розчини для промивання носа у нас теж є у кожного. Щотри години аптеку зачиняємо на 15 хвилин, щоби продезінфікувати. Для відвідувачів поставили дезінфектори, аби вони руки обробляли. Діє норма – не більше 4 відвідувачів у торговельній залі одночасно. Добре, що люди у більшості своїй розуміють та приймають ці вимоги.
– Які поради найчастіше доводиться зараз давати?
Та поради і з засобів масової інформації та Інтернету майже всі добре виконують. У нас просто частіше, ніж звичайно, запитують противірусні препарати і конкретно – «щось від коронавірусу». Звісно, пояснюємо, що від цього вірусу ліків наразі немає. І радимо менше спілкуватися у людних місцях та добре харчуватися.
– Самі зараз де дізнаєтеся інформацію?
По-перше, керівництво нам передає потрібні відомості за доступними каналами комунікації, а по-друге, активно вивчаю публікації у вашому журналі – як у друкованому вигляді, так і оперативні дані при нагоді на сайті проглядаю.
– Як при такому темпі життя не втратити здоровий глузд, зберігати спокій і випромінювати позитив, щоби побороти паніку відвідувачів?
Стосовно вірусу в аптеці ще паніки не спостерігала. Здебільшого скаржаться, що пенсію не можуть отримати чи борошно купити. Заспокоюємо, як можемо. Радимо налаштуватися на позитив і робити свої звичні справи, працювати заради людей. Адже все минає, і це теж мине.
Discussion about this post