У 2011 році Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) внесла цю дату у свій календар, таким чином, Всесвітній день боротьби з гепатитом набув офіційного статусу. У рамках Всесвітнього дня боротьби з гепатитом проводяться різні заходи, основною метою яких є інформування населення про гепатит, його форми, діагностику, лікування та профілактику.
Причини виникнення гепатиту
Причин гепатитів може бути багато. При цьому основними є вірусні інфекції: насамперед віруси гепатитів A, B, C, D E, F, G. Це вже відкриті та вивчені гепатотропні віруси, які вражають печінку. Крім них, є ще й інші, негепатотропні віруси (герпес, цитомегаловірус та ін.), які також вражають печінку.
Крім вірусів гепатит можуть викликати і інтоксикації різного роду, наприклад, часте і тривале вживання алкоголю, прийом певних медикаментів, робота на шкідливому виробництві та ін.
У більшості випадків люди хворіють на вірусні гепатити, але досить великий відсоток захворювань має змішану природу, коли приєднуються і зовнішні фактори, які ушкоджують печінку.
Як заражаються гепатитом?
Якщо говорити про гепатит А, то зараження відбувається фекально-оральним шляхом. З довкілля вірус потрапляє на руки, потім переноситься в шлунково-кишковий тракт. Гепатит A ще називають “хворобою брудних рук”.
Як передається гепатит інших видів вірусів – B, C та D? Шлях передачі – пряме попадання інфікованої крові від хворої людини до крові здорової людини. Джерелами вірусу є хворі на гепатит і вірусоносії.
Передаватися вірус може природним чи штучним шляхом.
З природних, найпоширеніша передача:
- Під час статевого контакту, якщо один із партнерів хворий або є вірусоносієм.
- Від хворої на гепатит матері до дитини через плаценту під час вагітності або під час пологів.
Штучна передача вірусу відбувається:
- при переливанні зараженої крові або її компонентів;
- при використанні нестерилізованих або недостатньо добре стерилізованих інструментів, манікюрного приладдя, користуванні однією зубною щіткою. Цілком припустима ситуація, коли дитина випадково, помилково, взяв щітку батькыв, хворих на хронічний гепатит.
Симптоми гепатиту А
Тривалість інкубаційного періоду гепатиту А зазвичай становить 14-28 днів. Симптоми гепатиту А можуть змінюватись від легень до важких і можуть включати підвищення температури тіла, нездужання, втрату апетиту, діарею, нудоту, відчуття дискомфорту в абдомінальній ділянці, потемніння сечі і жовтяницю (пожовтіння очей і шкірних покривів). Весь спектр симптомів проявляється в усіх інфікованих.
Клінічні симптоми захворювання спостерігаються частіше у дорослих, ніж у дітей. Поширеність важких форм захворювання та смертність є вищими серед представників старших вікових груп. У дітей віком до 6 років інфекція зазвичай протікає зі слабко вираженою симптоматикою, і жовтяниця розвивається лише у 10% випадків. У деяких пацієнтів гепатит А рецидивує, і людина, яка щойно видужала, хворіє знову в гострій формі. Після цього захворювання зазвичай закінчується повним одужанням.
Заразитися вірусом гепатиту А може кожен, хто не був вакцинований або не перехворів на цю хворобу в минулому. У районах із широкою циркуляцією вірусу (високою ендемічності) більшість випадків інфікування гепатитом А відбувається у ранньому дитинстві.
До факторів ризику належать:
- незадовільні санітарні умови;
- відсутність безпечного водопостачання;
- наявність інфікованої людини серед членів сім’ї;
- статеві контакти з особою, яка страждає на гострий гепатит А;
- рекреаційне використання психоактивних речовин;
- одностатеві статеві контакти у чоловіків; і
- поїздки до районів з високою ендемічності без попередньої імунізації.
За клінічною картиною гепатит А відрізняється від інших типів гострого вірусного гепатиту. Точний діагноз підтверджується шляхом аналізу крові на наявність специфічних для ВГА імуноглобулінів М (IgM).
На додаток до цього може проводитися діагностика методом полімеразної ланцюгової реакції зі зворотною транскрипцією (ВІД-ПЛР), що дозволяє виявити РНК вірусу гепатиту А, для виконання якої може знадобитися звернення до спеціалізованої лабораторії.
Лікування гепатиту А
Специфічного лікування гепатиту А немає. Процес одужання може бути повільним і займати кілька тижнів чи місяців. Важливо утримуватись від невиправданого призначення лікарських препаратів. Не слід призначати ацетамінофен, парацетамол та протиблювотні препарати.
За відсутності гострої печінкової недостатності госпіталізація пацієнтів не потрібна. Лікування спрямоване на підтримку комфорту та збалансованого харчування, включаючи поповнення втрат рідини, що викликаються блюванням та діареєю.
Профілактика
Найбільш ефективними засобами боротьби з гепатитом А є покращення санітарних умов, підвищення безпеки харчових продуктів та розширення охоплення вакцинацією.
Поширеність гепатиту А можна знизити за допомогою таких заходів:
- забезпечення достатніх обсягів постачання безпечної питної води;
- організація у населених пунктах належної утилізації стічних вод;
- та дотримання правил особистої гігієни, таких як регулярне миття рук перед їдою та після відвідування туалету.
На світовому ринку є кілька ін’єкційних інактивованих вакцин проти гепатиту А. Усі вони забезпечують порівняльний рівень захисту від вірусу і мають схожі побічні ефекти. Жодна з вакцин не ліцензована для дітей молодших одного року. У Китаї застосовується також атенуйована жива вакцина.
Гепатит В
Гепатит В — потенційно небезпечне життя інфекційне захворювання печінки, збудником якого є вірус гепатиту В (ВГВ). Інфекція може переходити в хронічну форму з високим ризиком смерті від цирозу і раку печінки.
Існує безпечна та ефективна вакцина, яка забезпечує захист від гепатиту на рівні 98–100%. Профілактика вірусного гепатиту В дозволяє запобігти розвитку таких ускладнень, як хронічний гепатит та рак печінки.
У високоендемічних районах гепатит В найчастіше передається або від матері дитині під час пологів (перинатальна передача), або в результаті горизонтальної передачі (контакт із зараженою кров’ю), особливо між інфікованими та неінфікованими дітьми у перші п’ять років життя. У грудних дітей, інфікованих від матері, або дітей, які заразилися віком до 5 років, дуже часто розвивається хронічна інфекція.
Гепатит B також передається в результаті уколу голкою, нанесення татуювань, пірсингу та контакту з інфікованою кров’ю та біологічними рідинами, включаючи слину, менструальні та вагінальні виділення та насіннєву рідину. Передача інфекції може також відбуватися при повторному використанні заражених голок та шприців або колюче-ріжучих предметів у медичних установах або в побутових умовах, а також серед осіб, які вживають ін’єкційні наркотики.
Вірус гепатиту В може передаватися статевим шляхом, особливо у невакцинованих осіб, які мають кілька статевих партнерів.
Хронічний гепатит В розвивається менш ніж у 5% людей, що заразилися у дорослому віці, і приблизно у 95% інфікованих у дитинстві та ранньому дитинстві. Це підтверджує необхідність посилення заходів щодо вакцинації дітей грудного та молодшого віку та надання їм першочергової уваги.
Вірус гепатиту В здатний виживати поза організмом людини щонайменше протягом семи днів. Протягом цього часу вірус зберігає здатність викликати інфекцію у разі потрапляння в організм людини, яка не захищена вакциною. Тривалість інкубаційного періоду гепатиту B коливається від 30 до 180 днів. Вірус виявляється в крові протягом 30-60 днів після інфікування і здатний персистувати в організмі, викликаючи хронічний гепатит, особливо при зараженні в дитинстві або дитинстві.
Симптоми
У більшості випадків первинна інфекція має безсимптомний перебіг. Тим не менш, у деяких пацієнтів виникають гострі стани з вираженими симптомами, які зберігаються протягом декількох тижнів і включають жовтяничне забарвлення шкіри і склер очей (жовтушність), потемніння сечі, сильну слабкість, нудоту, блювання і болі в черевній порожнині. У поодиноких випадках гострий гепатит може призвести до розвитку гострої печінкової недостатності з ризиком смерті.
Внаслідок інфікування ВГВ у деяких осіб можуть розвиватися довгострокові ускладнення – прогресуючі захворювання печінки, такі як цироз печінки та гепатоцелюлярна карцинома, які викликають високу захворюваність та смертність.
Коінфекція ВІЛ-ВГВ
Близько 1% людей, які живуть із ВГВ-інфекцією (2,7 мільйона осіб), також інфіковано ВІЛ. Середня поширеність ВГВ-інфекції серед ВІЛ-інфікованих у світі становить 7,4%. З 2015 р. ВООЗ рекомендує призначати лікування всім пацієнтам, у яких діагностовано ВІЛ-інфекцію, незалежно від стадії захворювання. Тенофовір, який входить до складу комбінованих курсів лікування, рекомендованих як терапія першої лінії при ВІЛ-інфекції, також активний проти ВГВ.
Діагностика
На основі лише клінічної картини провести диференціацію між гепатитом В та вірусними гепатитами інших типів неможливо, тому вкрай важливим є лабораторне підтвердження діагнозу. Для діагностики та моніторингу пацієнтів із гепатитом В існує кілька методів лабораторного дослідження крові. Їх можна використовувати для диференціальної діагностики гострих та хронічних інфекцій.
Лікування
Специфічного лікування при гострому гепатиті немає. Тому медична допомога полягає у підтримці фізичного комфорту та належного нутритивного балансу, включаючи поповнення втрат рідини, спричинених блюванням та діареєю. Вкрай важливо утримуватися від невиправданого призначення лікарських препаратів. Слід уникати застосування ацетамінофену, парацетамолу та протиблювотних препаратів.
При хронічному гепатиті може призначатися медикаментозне лікування, зокрема пероральні противірусні препарати. Лікування дозволяє сповільнити процес розвитку цирозу печінки, знизити ризик розвитку раку печінки та підвищити показники довгострокового виживання хворих.
Гепатит С
Вірус гепатиту С (ВГС) може спричиняти як гостру, так і хронічну інфекцію. Гострі інфекції ВГС зазвичай протікають безсимптомно й у більшості випадків не призводять до небезпечного життя захворювання. Приблизно у 30% (15–45%), інфікованих протягом шести місяців після зараження, досягається спонтанне лікування.
В інших 70% (55–85%) розвивається хронічна інфекція ВГС. При хронічній інфекції ВГС ризик розвитку цирозу печінки протягом наступних 20 років становить від 15 до 30%.
Передача інфекції
Вірус гепатиту С відноситься до гемотрансмісивних вірусів. Найбільш поширеними шляхами передачі є:
повторне використання або недостатня стерилізація медичного обладнання, зокрема шприців та голок, у закладах охорони здоров’я;
переливання не пройшли скринінг крові та продуктів крові; і
спільне використання ін’єкційного інструменту за умови вживання ін’єкційних наркотиків.
ВГС також може передаватися від інфікованої матері дитині, а також при статевих зносинах, що супроводжуються контактом з кров’ю (наприклад, у осіб з множиною статевих партнерів або чоловіків, які вступають у статеві зв’язки з чоловіками). Однак ці механізми передачі інфекції менш поширеними.
Гепатит С не передається через грудне молоко, харчові продукти, воду або при побутових контактах, наприклад, обіймах, поцілунках або спільному прийомі їжі та напоїв з інфікованою особою.
Симптоми
Тривалість інкубаційного періоду гепатиту С становить від двох тижнів до шести місяців. Приблизно у 80% випадків первинна інфекція протікає безсимптомно. У хворих з гострим перебігом хвороби до симптомів відносяться висока температура, стомлюваність, втрата апетиту, нудота, блювання, болі в області черевної порожнини, потемніння сечі, світлий кал, болі в суглобах і жовтяниця (жовтянинне фарбування шкірних покривів і склер).
Тестування та діагностика
Зважаючи на те, що первинна інфекція ВГС найчастіше протікає безсимптомно, спочатку після зараження у більшості інфікованих вона не діагностується. У пацієнтів із хронічною інфекцією ВГС вона також часто не діагностується, оскільки хвороба протікає безсимптомно протягом десятиліть аж до розвитку вторинних симптомів, пов’язаних із серйозним ураженням печінки.
Діагностика інфікування ВГС проводиться у два етапи:
Для виявлення осіб із вірусною інфекцією виконується серологічне дослідження на антитіла до ВГС;
При позитивному результаті тесту на антитіла до ВГС для підтвердження хронічної інфекції та необхідності лікування потрібне тестування на наявність у крові пацієнта рибонуклеїнової кислоти (РНК) ВГС. Цей тест має важливе значення, оскільки приблизно у 30% інфікованих ВГС інфекція спонтанно виліковується за рахунок сильної відповіді імунної системи та не потребує лікування. У таких пацієнтів навіть за відсутності інфекції результат дослідження антитіла до ВГС буде позитивним. Тест на наявність РНК ВДС може бути виконаний у лабораторії або за допомогою простого апарату у клініці.
Лікування
Первинна інфекція ВГС який завжди потребує лікування, оскільки в частини пацієнтів імунна система сама успішно справляється з вірусом. Однак лікування показане тим пацієнтам, у яких гепатит переходить у хронічну форму. Метою терапії при гепатиті С є повне лікування.
ВООЗ рекомендує проводити терапію на основі пангенотипних противірусних препаратів прямої дії (ПППД) всім дорослим, підліткам та дітям віком до 3 років з хронічною інфекцією гепатиту C. ПППД дозволяють виліковувати більшість ВГС-інфікованих; при цьому курс лікування є коротким (зазвичай від 12 до 24 тижнів), і його тривалість залежить від відсутності або наявності цирозу печінки. У 2022 р. ВООЗ включила нові рекомендації щодо лікування підлітків та дітей з використанням тих самих пангенотипних препаратів, які використовуються для дорослих.
Факти про гепатит
- За оцінками експертів ВООЗ, віруси гепатиту В та С викликають близько 80% випадків раку печінки, при цьому, 90% людей, які мають гепатит В, та 80% – з гепатитом С не знають про своє захворювання.
- Більше 90% людей з гепатитом С можуть бути повністю позбавлені вірусу протягом 3-6 місяців.
- Всесвітній день боротьби з гепатитом має свій символ — «Три мудрі мавпи». І девіз – «Нічого не бачу, нічого не чую, нічого не скажу», як показник ставлення сучасного суспільства до проблеми гепатиту: її ігнорування.
- В даний час ефективної вакцини проти гепатиту С немає.
- Близько 2 000 000 000 людей по всьому світу колись у своєму житті були інфіковані гепатитом B, а понад 240 мільйонів людей страждають на хронічне захворювання печінки, викликане вірусом гепатиту В.
- Гепатит B у 100 разів заразніший, ніж ВІЛ.
При свтворенні статті використні матеріали ВООЗ
