До неї батьки вдаються з найкращих намірів, проте ними вимощена дорога до пекла. Намагаючись захистити свою дитину від справжніх та вигаданих загроз, полегшити її долю, огородити від болю та розчарувань, вони позбавляють її повноцінного життя.
Під прикриттям з повітря
«Мати кружляє наді мною, мов гелікоптер» – саме із цього зізнання одного підлітка, наведеного у книзі дитячого психолога Хаїма Гінота, взяв свій початок термін «батьки-вертольоти», який пізніше був визначений, як надмірне втручання в життя дитини, в її конфлікти (зокрема і з однолітками), тотальний контроль, намагання спрямувати дитину, вирішити її проблеми.
Психологи вважають, що поширення такого явища, як «батьки-вертольоти, значною мірою спричинене ЗМІ та Інтернетом. З одного боку, вони завжди привертають увагу читачів до трагічних випадків або ж злочинів, пов’язаних із дітьми, а з іншого – надмірно «психологізують» усі питання виховання дітей. Нагромадження подібної інформації породжує у батьків занепокоєння, страх, пригнічення, невпевненість у своїх компетенціях. Чим глибше вони занурюються у цей стан, тим сильнішою стає їхня потреба в контролі над дитиною.
Отже, ставати «вертольотчиками» батьків спонукає власна тривожність. Вони хочуть найкращого для своєї дитини, але завжди очікують найгіршого, адже самі побоюються зовнішнього світу. Тому намагаються передбачити усі небезпеки, все перевіряють та ніколи не довіряють ані оточуючим, ані власній дитині.
Ще до народження малюка «вертольоти» ставлять заглушки на усі розетки, загратовують вікна, обмотують гострі кути меблів ватою, адже дитинка неодмінно заб’ється, випаде з третього поверху чи отримає електричний удар. Гуляючи з малюком на майданчику, вони завжди стежать не лише за тим, щоб малюк не травмувався, а й за тим, щоб ніхто не скривдив його, роблять зауваження іншим дітям, коли ті, на їхню думку, погано поводяться.
Згодом такі батьки дуже переживають за адаптацію до садочку, зазирають туди у вікна. У початковій школі вони знають усіх друзів своєї дитини, мають телефони їхніх батьків, регулярно спілкуються зі вчителькою. «Вертольотчики» використовують спеціальні застосунки для відслідковування переміщень дитини, а коли вона переходить до підліткового віку без жодних вагань перевіряють її телефон чи комп’ютер, щоб тримати під контролем коло спілкування, бо упевнені, що без цього вона стане жертвою педофілів чи шахраїв.
Бажання розчистити шлях
Настирливе кружляння «батьків-вертольотів» спричинене тривогою, проте якщо до неї додати амбіції та агресію мами і тата, то елегантна крилата машина перетвориться на бульдозер. Цей термін уперше застосували у газеті New York Times через скандал щодо масового хабарництва. П’ятдесятьох батьків звинуватили у сплаті понад 500 тис. доларів за підробку результатів тестів своїх дітей, які мали допомогти їм вступити до елітних навчальних закладів.
Батьки, яких називають «бульдозерами», або ж «снігоочисниками» чи «газонокосарками», намагаються знищити усі перешкоди на шляху своїх дітей, щоб полегшити їм життя і допомогти досягти успіху.
Для досягнення мети «батьки-бульдозери» не зупиняються ні перед чим. Вони користуються власними зв’язками, сперечаються зі вчителями та навіть лаються із роботодавцями своїх дорослих діточок. Згідно з опитуванням, проведеним New York Times та Morning Consult, три чверті батьків неодноразово записували своїх дорослих дітей (у віці від 18 до 28 років) до перукаря чи лікаря, а 16% зізналися, що зранку телефонували дітям, які навчаються у коледжі, щоб ті не проспали важливий іспит…
А чим вища гіперопіка батьків, тим важче їм вчасно відпустити власну «кровиночку», визнати її дорослою, гідною самостійного та незалежного життя.
Захищені діти – крихкі дорослі
Деструктивність виховання батьків, яких можна назвати «вертольотами» чи «бульдозерами», не завжди є очевидною. Багато кому здається, що мама й тато, які готові на все заради своєї дитини, варті не осуду, а похвали. Проте психологи упевнені, що вони псують своїх дітей. Нестача автономії змушує дитину брехати та ставати скритною або робить її надто залежною від батьківської опіки. Такі діти просто не мають змоги навчитися самостійно вирішувати проблеми, виходити із конфліктних ситуацій, виправляти помилки.
Дослідження, проведене в університеті Західної Вірджинії, виявило чіткий зв’язок між «вертолітним» і «бульдозерним» вихованням та депресивними симптомами й поганими соціальними навичками дітей. Ставши молодими дорослими, вони часто страждають від тривожності, депресії, невпевненості у собі, відсутності відчуття власної гідності. До того ж вони не вміють налагоджувати особисті стосунки без зовнішнього посередництва, не мають навичок для керування своїм професійним та особистим життям. Діти «вертольотів» та «бульдозерів» демонструють психологічну крихкість, лякаються та усіляко уникають невдач, не мають стратегій подолання життєвих труднощів.
Вежа, що випромінює світло
Щоб уникнути усіх цих психологічних проблем і зрештою виховати повноцінну дорослу людину, слід дозволити дитині розвинути власну автономію. Найкраще із цим, на думку психологів, можуть упоратися «батьки-маяки» – термін, вигаданий американським педіатром Кенетом Гінзбургом для позначення стилю помірно авторитарного, підтримувального та збалансованого батьківства.
Образ маяка створює чітко визначену картину ролі батьків, які випромінюють світло, тепло та силу і навіть у неспокійному морі вказують на затишну гавань. Ключові особливості виховання, які притаманні «батькам-маякам», це безумовна любов, встановлення обмежень з чіткими кордонами та стандартами, бесіди із дітьми, підтримка та чуйність до їхніх емоційних потреб.
«Батьки-маяки» люблять своїх дітей незалежно від їхньої поведінки, академічної успішності чи слухняності. Проте це зовсім не означає, що такі речі не мають значення. У разі виникнення проблем батьки пояснюють дитині, в чому саме вона неправа, проте вислуховують і її аргументи, намагаючись краще зрозуміти мотиви. Вони вважають бесіду кращим способом виправити поведінку дитини і зосереджуються на досягненні справжнього порозуміння, а не сліпого послуху.
Багато уваги оцінкам «батьки-маяки» не приділяють, проте заохочують дитину продовжувати спроби досягти успіху. Процес для них важливіший, ніж результат. А спокійне ставлення до злетів та падінь значно знижує рівень стресу у дитини. У той же час світловий промінь «маяків» завжди спрямований на дитину, що дає змогу краще розгледити її здібності та захоплення.
«Батьки-маяки» ніколи не залякують дитину, дозволяючи їй вільно пізнавати все довкола. Проте вони не кидають дітей напризволяще, а стоять на сторожі, направляють їх та «підсвічують» шлях у разі потреби. Недарма у давнину маяки називали сторожинцями.
Насамкінець, вони завжди відкриті для підтримки та спілкування. «Батьки-маяки» ніколи не уникають складних та незручних питань, не засуджують, не насміхаються. Вони вірять, що саме теплі і довірчі розмови є ключем до підготовки дитини до дорослого життя. Зі своєї висоти «маяки» можуть зазирнути за обрій, щоб зосередитись на тому, якою людиною стане дитина, коли виросте.
