Бажання пульмонологів «зазирнути всередину» пацієнтів цілком зрозуміле, особливо якщо згадати, що ще в першій половині ХХ століття пневмонія, туберкульоз, а часом просто гострий бронхіт часто ставали причиною смерті. Сьогодні для лікування цих хвороб спеціаліст повинен детально досліджувати органи грудної клітки, щоб поставити хворому точний діагноз.
Функціональна діагностика
При діагностиці захворювань нижніх дихальних шляхів важливо отримати об’єктивну оцінку функції зовнішнього дихання за допомогою спірометрії. Під час проведення цієї процедури пацієнт дихає у спеціальний прилад, дотримуючись вказівок лікаря. Як правило, тест проводиться при спокійному диханні, форсованому видиху та глибокому вдиху. Іноді додатково проводять проби з фізичним навантаженням чи лікарськими засобами. Отримані результати дають змогу розрахувати об’ємні та швидкісні показники легеневої вентиляції.
Спірометрія дозволяє виявити дихальну недостатність ще до появи перших клінічних симптомів, а значить, пацієнтам надається шанс призупинити або запобігти розвитку таких серйозних захворювань, як бронхіальна астма, пневмосклероз, емфізема.
Це дослідження рекомендується робити людям, які страждають на задишку. Якщо результати будуть у межах норми, причина утрудненого дихання криється, швидше за все, не в бронхах або легенях, а в захворюванні серцево-судинної системи.
Хоча результати функціональних тестів не мають чітких критеріїв оцінки, а лише порівнюються з так званими належними величинами, розрахованими для різних людей залежно від їхнього зросту, ваги, статі та віку тощо, спірометрія вважається досить точним методом діагностики. Пацієнтам, які страждають на бронхіальну астму або хронічну обструктивну хворобу легень, бажано проходити цю процедуру хоча б раз на рік.
Решту часу вони можуть контролювати свої дихальні показники у домашніх умовах за допомогою портативного приладу – пікфлоуметра. Він вимірює швидкість видиху, тобто дає уявлення про рівень звуження бронхів. Пікфлоуметрію слід виконувати регулярно, двічі на день: вранці та ввечері. Це не забирає багато часу (потрібно лише кілька разів видихнути повітря в прилад), проте дозволяє відстежити навіть незначні погіршення дихальних функцій. Маючи цю інформацію, пацієнт може вчасно звернутися до лікаря та запобігти загостренню хвороби.
Також дуже корисно періодично відстежувати, як змінюються результати пікфлоуметрії після прийому призначених препаратів. Якщо бронхіальна прохідність не відновлюється до належного рівня, це сигнал того, що потрібно скоригувати дозу або замінити ліки.
Верхні та нижні
Головними органами дихальної системи є легені. Атмосферне повітря надходить у них дихальними шляхами, які діляться на верхні і нижні. Кордон цього розділу проходить у місці перетину травної та дихальної систем, тобто у верхній частині гортані.
Флюорографія та рентген
Найвідоміший метод рентгенографії легень – флюорографія. Вона проводиться за допомогою спеціального апарату, що дозволяє зробити рентгенівський знімок на малоформатну фотоплівку, що є зручним для масових профілактичних обстежень. Флюорографія своєчасно виявляє такі тяжкі захворювання, як рак легень та туберкульоз. Це дослідження бажано проходити щорічно. Крім того, воно потрібне в тому випадку, якщо турбує кашель, задишка, слабкість, підвищення температури.
При змінах на флюорограмі, а також за підозри на серйозне захворювання легень призначається оглядова рентгенографія. За повнорозмірними знімками, зробленими у двох проекціях, лікар візуально виявляє осередки ущільнення легеневої тканини (зображення цих областей буде блідим); порожнини в легені (темні плями на знімку); наявність рідини в плевральній порожнині (тінь на рентгенівській плівці) і навіть робить припущення щодо її характеру.
Більш детально досліджувати невеликі інфільтрати, порожнини та каверни, що залягають на різній глибині легень, можна за допомогою комп’ютерної томографії, що дає пошарове рентгенівське зображення. Вона застосовується і для діагностики пухлин бронхів та легень.
Ще один рентгенологічний метод – сцинтиграфія, що дозволяє оцінити стан легеневого кровотоку. Перед дослідженням у вену ліктьового згину вводиться радіоізотопний препарат, який поширився по судинах і капілярах легень, його добре видно на рентгенівських знімках.
Приблизно такий принцип використовується і при бронхографії, коли в просвіт бронхів вводять контрастну речовину. Вона затримує рентгенівське проміння, тому на знімках чітко проглядається все бронхіальне дерево.
Ендоскопічні дослідження
У пульмонології для візуального огляду слизових оболонок застосовуються ендоскопічні процедури: бронхо- та торакоскопія. Основна різниця між ними полягає у тому, який саме орган досліджується. Наприклад, бронхоскопія дозволяє лікарю провести огляд слизової оболонки трахеї та бронхів. У діагностичних цілях цю процедуру проводять за допомогою тонкого та гнучкого бронхоскопа, оснащеного джерелом світла. У його моделях є маленька відеокамера, зображення з якої виводиться на екран монітора. Крім огляду, що дозволяє побачити анатомічні аномалії, пухлини, запалення слизової оболонки, під час бронхоскопії лікар має можливість взяти зразок тканини для гістологічного та цитологічного дослідження, витягти стороннє тіло, що потрапило в дихальні шляхи, ввести ліки, а також виконати низку лікувальних процедур, наприклад, видалити поліпи бронхів
Крім забезпечення основної функції, дихальна система відіграє важливу роль у терморегуляції, зволоженні повітря, механічному та імунному захисті від факторів зовнішнього середовища. Легенева тканина бере участь у синтезі гормонів, водно-сольовому та ліпідному обміні.
Морфологічний аналіз
Хоч би який діагноз не встановив лікар на підставі рентгенологічних, ендоскопічних та функціональних досліджень, він вважається попереднім до того, як не підтвердиться даними морфологічного аналізу.
При захворюваннях бронхів головний матеріал дослідження – мокротиння, що виділяється при кашлі та відхаркуванні. До його складу можуть входити слиз, серозна рідина, клітини крові та дихальних шляхів, елементи розпаду тканин, мікроорганізми, найпростіші, гельмінти та ін. Аналіз мокротиння допомагає встановити характер патологічного процесу в органах дихання, а іноді – визначити його етіологію.
Плевральну пункцію проводять, коли для уточнення діагнозу потрібен аналіз рідини, що накопичується в плевральних порожнинах. Її витягають за допомогою спеціального шприца під місцевою анестезією. Отримана рідина може мати запальне чи незапальне походження. Щоб це встановити, в лабораторії визначають її питому вагу, кількість білка, що міститься в ній, еритроцитів, лейкоцитів і атипових клітин. Пункція також буває необхідною як лікувальна процедура, наприклад, для видалення рідини з плевральної порожнини або введення в неї лікарських речовин.
Використані фото Shutterstock/FOTODOM UKRAINE
