Записка та повчання
Словникові визначення терміну «рецепт» дещо відрізняються один від одного. У деяких із них можна знайти сліди історичної еволюції медичних рецептів. Приміром, у Володимира Даля читаємо: «Рецепт м. лат. припис, ярлик лікаря, на склад та відпустку зілля з аптеки; || взагалі, будь-яка записка, повчання, з чого і як скласти якусь суміш. Не лікують рецепти, а калічать. Прописали рецепт – начебто і справу зробили! Вона така зграя, що і білизну за рецептами стирає. Пивоварний рецепт. Рецептура ж. аптечні. приготування та відпуск ліків за ярликами лікарів».
У більш сучасних словниках можна знайти таке визначення: «Рецепт (лат. receptum – взяте, прийняте, від recipio – приймаю, отримую) письмове звернення лікаря, що містить розпорядження аптеці про приготування та відпуск ліків, а також вказівки, як ними користуватися. Рецепт складають за певною формою та правилами. Рецепт називають простим, якщо він виписаний на одну лікарську речовину, і складним, якщо ліки складаються з двох і більше інгредієнтів. Рецепт – юридичний документ, оскільки дозволяє перевірити правильність виготовлення ліків. Сигнатура – копія рецепта, на якій вказано спосіб вживання ліків».
Отже, у Даля рецепт – це «будь-яка записка, настанова, з чого і як скласти якусь суміш». Це визначення зберігає сліди багатовікової історії рецептів. Справа в тому, що, починаючи з XVI століття, рецепти нагадували медичні та алхімічні трактати і не страждали на лаконізм.
«Записка» могла мати які завгодно розміри та рясніти найдовшими вказівками та рекомендаціями лікарів, призначеними безпосередньо для аптекарів. Лікарі побоювалися малоосвіченості тодішніх аптекарів і спілкувалися з ними, як із малими дітьми, розкладаючи все по поличках і вникаючи в найдрібніші деталі приготування ліків.
Лікарі та аптекарі середньовіччя: майстри та підмайстри
Втім, до XVI століття в Європі лікарі взагалі не писали рецептів, а самі відвідували аптекарів і давали їм цінні рекомендації щодо приготування ліків.
Такі відвідування та розмови могли тривати дуже довго, і нерідко лікарі особисто спостерігали над процесом приготування того чи іншого зілля та навіть керували. При цьому, хоча аптекарі й могли надавати медичну допомогу, офіційну медичну практику було їм заборонено.
Як стверджують історики, у період раннього середньовіччя в Європі (крім, звичайно, арабської Іспанії) взагалі не було аптекарів, і лікарі самі готували необхідні ліки. Відповідно, і виписувати рецепти їм не було кому – хіба що самим собі. Перші ж аптеки з’явилися в Італії на початку XI століття – в 1016 в Римі і в 1022 в Монте-Кассіно.
У Парижі та Лондоні аптеки виникли лише на початку XIV століття. А разом із аптеками на світ Божий з’явилися і рецепти. Щоправда, вони були довгими, багатослівними: кожен компонент ліки докладно описувався, щоб аптекарі нічого не переплутали і, головне, точно виконували вказівки лікарів.
Вважається, що в середні віки європейські аптеки створювалися за арабським типом. Арабська ж фармакопея широко використовувала складні та докладні рецепти ліків. При цьому до складу середньовічних європейських лікарських засобів входило безліч трав. А ускладнення рецептури призвело до появи аптекарів-професіоналів.
Аптекарі поступово ставали найосвіченішими представниками європейського суспільства.
У 1581 році з метою організації збору лікарських трав по всій Русі була заснована Аптекарська хата. Потім Аптекарську хату перетворили на “Обтікарський наказ” із сушильними складами та кількома аптеками.
У цей час на Русі з’явилися переведені трав’яні переписані – “вертограды”. Вони містилися відомості про рецептуру багатьох трав’яних зілля та описи властивостей тих чи інших ліків. Наприклад, у “вертограді” 1614 року про корені валеріани можна було прочитати: “Корінь то трави в зелія гадаємо. Сама та трава і корінь дуже тяжкий дух має. Кішки труться біля тієї трави… Лікареві кажуть, що ті трави коріння висушено, дотримуємося його на три роки без применшення сили його. Той корінь збираємо у місяці серпні”.
Аптекарі стають елітою
Відомо, що на початку 18 сторіччя аптекарське справа значно просунулося і в Україні було засновано вісім приватних аптек. Фармацію перетворювали на самостійну науку, що невдовзі й сталося.
Лікарі перестали особисто спостерігати за процесом приготування ліків та не нехтували виписуванням рецептів. Рецепти ставали лаконічними – короткі та чіткі, без докладних, докладних коментарів, які так любили в середні віки та епоху Просвітництва.
Рецепти поступово почали набувати сучасної форми. Коли ж фармація стала орієнтуватися на хімічно чисті лікарські препарати, у тому числі й отримані з рослин, рецепти остаточно трансформувалися та набули форми, наближеної до сучасної.
Щоправда, ще у ХІХ столітті до них додавалися сигнатури – копії рецептів, у яких було зазначено спосіб вживання ліки.
Нині, щоправда, сигнатури та рецепти злилися воєдино. У наш короткий вік ніхто не любить довгих коментарів. І навіть лікарі. Вони говорять коротко та вагомо. І пишуть так само. А працівники аптек цьому лише раді. Професіонали не потребують підказок.
Далі буде
Олена Раскіна для “Містера Блістера”
