Спелео- і галотерапія – це два споріднені методи кліматолікування. Обидва вони припускають використання солі, але мають відмінності у характері лікувального середовища. Спочатку термін “спелеотерапія” описував процес оздоровлення в природних умовах на базі соляних копалень або печер. Його ефективність виявилася високою, але дістатися таких місць могли не всі. Тоді й виникла ідея штучно відтворювати їх мікроклімат, щоб будь-хто міг скористатися перевагами галотерапії, тобто, лікування сіллю.
Від спелео-до галотерапії
Про користь відвідин соляних печер люди знали з давніх-давен. Наприклад, в індійських легендах розповідається, як місцеві воїни відновлювали сили у підземних соляних печерах. Цей метод оздоровлення застосовували також давні греки та середньовічні ченці. На наукову основу його вперше поставив польський терапевт Фелікс Бочковський. Ще в середині XIX століття він зазначив, що шахтарі соляної шахти «Величко» поблизу Кракова ніколи не хворіють на бронхіальну астму. У 1959 році в цій шахті була відкрита перша «легенева соляна лікарня».
Велику роль розвитку спелеотерапії відіграв угорський учений Хуберт Кесслер. Він вивчив склад повітря соляних шахт, обґрунтував його ефективність, довів спроможність наукового терміна “Лікувальна печера”. Кесслер встановив, що цілющі властивості таких приміщень обумовлені постійною температурою, повною відсутністю пилу, бактеріальної флори та пилку рослин, а також насиченням повітря аерозольними частинками кам’яної солі та негативними аероіонами. Додаткові лікувальні фактори, характерні для карстових печер, включають підвищену концентрацію вуглекислого газу та трохи збільшену радіоактивність повітря.
Після публікації робіт Кесслера та перших успіхів «легеневої лікарні» у Польщі курорти при соляних печерах та шахтах почали відкриватися по всьому світу. Сьогодні вони діють у Сольцбаді (Австрія), Сігеті (Румунія), Березниках (Росія), Нахічевані (Азербайджан), Чон-Тузі (Киргизстан). В Україні одну із найстаріших у світі спелеотерапевтичних клінік створили в Солотвино (Закарпатська область) ще 1968 року, проте 2008-го існуюча там соляна печера була затоплена. З лікувальною метою використовується також сольова шахта в місті Соледарі, розташованому неподалік Артемівська.
Однак поїздка на курорт – справа клопітна і дорога. До того ж місткості природних (карстових) соляних печер або вибоїв соляних шахт ніяк не вистачає на всіх хворих на бронхіальну астму та інші хронічні легеневі хвороби, кількість яких з кожним роком зростає. Саме тому ще у 80-х роках ХХ століття вчені замислилися над створенням штучних.
Звичайно, повністю скопіювати мікроклімат печер було неможливо хоча б тому, що в них циркулює великий обсяг повітря, за рахунок чого підтримується постійний мікроклімат з певною вологістю та температурним режимом. Проте відтворити основний лікувальний чинник – наявність у повітрі виважених найдрібніших частинок кам’яної солі, вченим вдалося. У 1985 році у Всесоюзному науково-дослідному інституті пульмонології Міністерства охорони здоров’я СРСР була побудована перша у світі лікувальна галокамера, яка відтворювала мікроклімат підземного відділення республіканської алергологічної лікарні у селищі Солотвине. Так народилася галотерапія (від грец. Hals – сіль).
Основні свідчення
Показань для галотерапії досить багато – оздоровлення органів дихання, серцево-судинної та нервової систем людини. Основним лікувальним компонентом сольового аерозолю є хлорид натрію (NaCl), який впливає на слизову оболонку дихальних шляхів та на гладком’язовий апарат бронхіол. Він сприяє розрідженню секрету та відновленню фізіологічних властивостей миготливого епітелію. Сеанси галотерапії мають протизапальну дію та покращують дренажну функцію дихальних шляхів, що сприяє зниженню гіперреактивності бронхів та зменшенню бронхоспастичного компонента обструкції. До того ж разом із мокротинням відходять патологічна мікрофлора та продукти її життєдіяльності, що допомагає значно зменшити інтенсивність сенсибілізації організму мікробними алергенами. Позитивні результати впливу аерозолю NaCl на стан дихальних шляхів відзначаються у 80% пацієнтів (95% дітей) з різними варіантами бронхіальної астми, хронічного бронхіту, гострого бронхіту з рецидивуючим та затяжним перебігом та іншими захворюваннями верхніх дихальних шляхів.
Крім хлориду натрію до складу сольового аерозолю входять калій та магній. Вони сприятливо впливають на серцево-судинну систему. Сеанси галотерапії особливо ефективні в період відновлення після інфаркту або інсульту, а також при ішемії серцевого м’яза та мозку, стенокардії, гіпертонії.
Під час сеансів галотерапії сольове повітря збільшує насиченість крові киснем та сприяє зміцненню імунної системи як у дітей, так і у дорослих. До того ж негативні іони мають бактерицидну дію, тому ця процедура корисна для профілактики та лікування застуд, а також різних хронічних ЛОР-захворювань: синуситів, гайморитів, фарингітів та ін.
Галотерапію по праву вважають чудовим косметологічним методом. Якісно змінюючи інтенсивність припливу крові до клітин шкіри, вона сприяє загоєнню ран і саден, покращує стан при акне, псоріазі та екземі, зменшує гіперсекрецію сальних залоз та прояви дерматиту різного походження. Частинки солі благотворно впливають на стан волосяних цибулин та зовнішнього вигляду волосся.
Чим природніше, тим краще
Галокамерою прийнято називати приміщення, в якому знаходиться галогенератор – прилад, який подрібнює сольові частки до стану аерозолю та розпорошує їх у повітрі. Стіни та підлога в таких приміщеннях зазвичай покривають з розпилювача тонким шаром харчової солі. Він має більш декоративний характер, але допомагає також поглинати вологу, яка виділяється в процесі дихання пацієнтів. Загалом осушення повітря як за рахунок сольового напилення, так і завдяки спеціальним вентиляторам має важливе значення. Надмірна вологість звела б нанівець знезаражувальні властивості негативно заряджених іонів солі.
Спелеокамера – це кімната, збудована з великих блоків натуральних калійних солей. У ній немає потреби встановлювати галогенератор. Тут стіни, справді, самі лікують. Для спелеокамер використовуються сучасні вентиляційні системи та обладнання для кондиціювання. Повітряні маси проходять по всій довжині соляної стінки, за рахунок чого виходить тонкодисперсний аерозоль. Головна перевага такої системи полягає в тому, що пацієнт вдихає не лише хлорид натрію, а й повний комплекс компонентів природного сольового аерозолю. До того ж мікроклімат спелеокамери гарантує вищі та стабільніші показники терапії.
Ефект галотерапії тим вищий, що більші умови лікування наближені до природних властивостей соляної печери. Але це означає, що у обстановці, дуже далекої від природного середовища, процедура не принесе користі. Останнім часом дедалі популярнішими стають соляні кімнати при саунах, спеціальні кафе та дитячі ігрові зони, обладнані галогенераторами. Користь від перебування в них, безумовно, є, хоча в цих випадках не йдеться про повноцінне лікування.
Певними перевагами галотерапії можна скористатися й у домашніх умовах. Для цього існують так звані соляні світильники, що являють собою брилу кам’яної солі з просвердленою лункою та встановленою в ній лампою розжарювання. При нагріванні лампи відбувається випаровування парів солі з поверхні кристала. Лампи вагою 2–3 кг буде достатньо для помешкання площею близько 12–15 квадратних метрів. При цьому терапевтична концентрація негативних іонів створюється в радіусі метра від світильника, а їхня кількість, достатня для профілактики, присутня в радіусі до трьох метрів.
