Кому і навіщо потрібна мідь? Поради фахівців, як отримати користь та не нашкодити здоров’ю

Мідь в організмі

Добова потреба у міді для дорослих становить 1-2 мг. При цьому в організмі міститься всього 100–150 мг мікроелемента: половина – у м’язах та кістках, а 10% – у печінці. Мідь також накопичується в окремих ділянках головного мозку, нирках, надниркових залозах, вилочковій залозі.

У сироватці крові мідь знаходиться у комплексі з білками. Її іони входять до складу понад 20 білків-ферментів, що беруть участь у тканинному диханні. Найважливішим із них є церулоплазмін.

Поряд із залізом мідь необхідна для синтезу гемоглобіну та збереження нормальної форми еритроцитів, для формування кісткової та м’язової тканини, синтезу гормонів щитовидної залози (тироксину) та збереження активності яєчників. Цей мікроелемент входить до складу мієліну та колагену. Мідь бере участь у процесах утворення волосся та збереження його природного кольору. Під впливом міді нормалізуються вуглеводний обмін та окислення глюкози, зменшується вміст молочної кислоти у крові.

Ознаки дефіциту

Первинний дефіцит міді, більш характерний для дітей раннього віку, здебільшого виникає при недостатньому її надходженні з їжею. У дорослих розвивається вторинний дефіцит міді, зумовлений порушенням її всмоктування кишечнику.

Нестача міді у дітей пов’язана з нераціональним вигодовуванням і проявляється у вигляді трьох синдромів: анемії; нейтропенії, діареї та кісткових порушень; недоліків пігментації (на шкірі з’являються світлі ділянки, волосся нерівномірного кольору з більш світлими фрагментами).

Дефіцит міді відіграє істотну роль розвитку алергодерматозів, вітіліго, захворювань сполучної тканини, аневризм артерій. Одними з найбільш ранніх ознак її нестачі в організмі є загальна слабкість, випадання волосся, виразки на шкірі. Характерний дефіцит міді також для остеопорозута ішемії міокарда.

Спадковий недолік

Відомо кілька спадкових форм нестачі міді, наприклад, хвороба Менкеса, яку ще називають хворобою «кучерявого, або петлистого, волосся». Це захворювання пов’язане з генетично обумовленим порушенням всмоктування міді у кишечнику. Виявляється воно дистрофією волосся, прогресуючою розумовою відсталістю, депігментацією шкіри (білими ділянками через відсутність пігменту, як при вітіліго), ураженням судин.

Зміни структури колагенових та еластичних волокон на тлі дефіциту міді є причиною надмірної розтяжності шкіри, м’язів, зв’язок та патологічної рухливості суглобів. Спадкова дисплазія сполучної тканини, відома як синдром Елерса-Данлоса, зустрічається на даний час не так вже й рідко. Діти та дорослі з легкими проявами цього синдрому мають незвичайну гнучкість тіла, часто працюють у цирку. Тяжкі дефекти сполучної тканини при синдромі Елерса-Данлоса чреваті серйозними ускладненнями з боку серцево-судинної системи та опорно-рухового апарату.

Надлишок теж шкідливий

Надмірне накопичення міді в організмі називається гіперкупреозом. Такий стан розвивається внаслідок проникнення сполук міді в організм через шкіру, очі, дихальні шляхи та кишечник у людей, які працюють на підприємствах з видобутку мідної руди та хімічних виробництвах. Основні прояви професійного гіперкупреозу – лихоманка, гемолітична анемія та пневмосклероз. Відмічено багато випадків захворювань на рак легенів серед здобувачів мідної руди.

У побуті небажане накопичення міді в організмі можливе при тривалому користуванні керамічним посудом, розписаним фарбами з нею, або мідними ємностями. Часто відбуваються випадки отруєнь ядохімікатами, що містять мідь, особливо мідним купоросом, який використовують для приготування бордоської рідини, що застосовується для захисту плодових дерев і чагарників від хвороб і комах-шкідників. Летальна доза розчину мідного купоросу при випадковому прийомі внутрішньо становить лише 30-50 мл. У дитини незворотні зміни внутрішніх органів настають, якщо в організм потрапить 0,7-1 г кристалів мідного купоросу. Потрібно бути надзвичайно обережними при роботі з цією речовиною, зберігати її в місці, недоступному для дітей. Важливо також стежити, щоб діти не їли немите плоди, особливо виноград, оброблений напередодні бордоською рідиною або хлорокисом міді.

Відомий спадковий недуга – хвороба Коновалова-Вільсона, коли мідь міститься в організмі в надлишку. У таких пацієнтів розвиваються гемолітична анемія, сечокам’яна хвороба, артропатія, цироз печінки, неврологічні порушення, зміни райдужної оболонки (на її периферії з’являється зеленуватий обідок).

Для зовнішнього застосування

Солі міді мають протизапальну дію. Сульфат міді у вигляді 0,25% розчину використовують місцево при кон’юнктивітах, уретритах, вагінітах. Мазі та креми з 0,2% сульфатом міді застосовують при алергодерматозах та грибкових ураженнях шкіри. Комбінації екстракту вівса, солей цинку, гліцерину та сульфату міді у вигляді кремів можуть застосовуватись навіть у новонароджених. Ефективним зовнішнім протигрибковим засобом є мазь із ундециленатом міді.

В аптеках України сьогодні є розчини для зовнішнього застосування, зубні пасти, крем-гель, лікувальні шампуні та маски для волосся на основі малахіту – водної вуглекислої солі (карбонату) міді. Всі вони мають протизапальну та антисептичну дію. За кордоном розробляють косметичні засоби зі спеціальними пептидами, які містять мідь. Отримано дані про їхню важливу роль у попередженні передчасного старіння шкіри, зменшенні запалення та рубцевих змін на шкірі. Створені косметичні засоби зі збагаченими міддю похідними хлорофілу з ламінарії.

Комплекси з міддю

Органічні солі міді засвоюються організмом значно краще, ніж неорганічні, тому при виборі вітамінно-мінерального комплексу перевагу слід надавати препаратам, які містять аспартат, глюконат, цитрат або хелатні форми мінералу. При дефіцитних та постгеморагічних анеміях ефективний препарат, що складається з трьох компонентів – глюконатів заліза, міді та марганцю.

Читайте також: Кому і навіщо потрібний магній? Поради фахівців, як отримати користь та не нашкодити здоров’ю

Використані фото Shutterstock/FOTODOM UKRAINE