Останні десятиліття кількість алергічних захворювань стрімко зростає. Всесвітня організація охорони здоров’я відносить їх до шести найпоширеніших патологічних станів. За її оцінками, з 2001 по 2010 рік кількість хворих на алергію збільшилася на 20%, а вже до 2025 року їх кількість може досягти 50% населення планети. Ці захворювання погано піддаються лікуванню, але правильна та своєчасна діагностика допомагає впоратися із симптомами, зменшити потребу у ліках та покращити якість життя.
Загальні дослідження
Першим кроком на шляху виявлення алергії є визначення лейкоцитарної формули крові, точніше, кількості еозинофілів. У нормі воно не перевищує 5% від загальної кількості лейкоцитів у крові, а за алергії значно зростає. Втім, вміст еозинофілів може підвищуватися при деяких інших захворюваннях, наприклад, при туберкульозі, ревматоїдному артриті, лямбліозі, гельмінтозі, амебіазі та ін. Тому для уточнення діагнозу необхідні додаткові аналізи.
Ще одним маркером алергії є імуноглобулін Е. У нормі його вміст у сироватці крові мізерно мало (менше 0,001% від усіх імуноглобулінів). Якщо ж рівень Ig Е високий, у тілі йде алергічна реакція, причому що він вище, то тісніший контакт із алергеном. Це також допомагає встановити ефективність терапії. Якщо після прийому антигістамінних засобів зменшується, то лікування дає результати. Слід зазначити, що з деяких видах алергії загальний IgЕ може у межах норми.
У прямому контакті
Найпростіший і наочний спосіб виявити речовини, що викликають алергію, – шкірні алергологічні тести (скарифікаційні, внутрішньошкірні та аплікаційні). Найбільшого поширення набув прик-тест, під час якого шкіру не проколюють, а роблять у ньому невелику подряпину. На неї наносять спеціально виготовлені та сертифіковані розчини пилкових, харчових, побутових, лікарських алергенів, а через 15-20 хвилин оцінюють результат проби. Якщо почервоніння чи набряку немає, реакцію вважають негативною, якщо вона не більше 1-2 мм – сумнівною, 3-7 мм – позитивною, 8-12 мм – явно позитивною, а 13 мм і більше – гіперергічною.
Прик-тест зручний, дешевий і точний, але має ряд обмежень. По-перше, його проводять лише у спеціалізованих центрах, де можуть надати першу допомогу у разі анафілактичного шоку, ризик розвитку якого через безпосередній контакт з алергеном досить високий. По-друге, за один раз можна досліджувати обмежену кількість речовин. Дорослим роблять трохи більше 10—15 проб, а дітям до п’яти — трохи більше двох. У дітей найчастіше прик-тест проводять перед тим, як запровадити анестезію чи лікарський препарат, здатний викликати алергічну реакцію.
Для отримання достовірних результатів за два тижні до аналізу рекомендується припинити прийом антигістамінних засобів. Прик-тест може давати хибнопозитивні реакції, для грамотної інтерпретації результатів потрібно зіставити різні дані: симптоми, історію хвороби, результати додаткових обстежень тощо. Він добре виявляє алергічні реакції негайного типу, проте дуже інформативний при реакції гіперчутливості уповільненого типу. У цьому випадку його може замінити аплікаційний тест (патч-тест), в ході якого пластир із зразками алергенів наклеюють на шкіру і тримають 2-4 дні, іноді перевіряючи реакцію. Такий спосіб діагностики найчастіше застосовується при підозрі на алергічний дерматит контактний, атопічний дерматит або контактну алергічну екзему.
Пошук специфічних антитіл
У кожному разі шкірні проби має сенс проводити, якщо є «вузьке коло підозрюваних», тобто. невеликий список потенційних винуватців алергії. В інших випадках доречніше зробити алергоскринінг – аналіз крові на виявлення специфічних імуноглобулінів класу E. На відміну від загального, специфічний IgE чітко прив’язаний до того чи іншого алергену.
Для цього аналізу беруть венозну (рідше капілярну) кров. Кількість специфічних IgE, що містяться в ній, визначається за допомогою радіометричного, колориметричного або флуоресцентного методу. Так, першою комерційною системою для алергоскринінгу, розробленою в 1974 році шведською компанією Pharmacia Diagnostics AB, був радіоаллергосорбентний тест (RAST). При його проведенні до підозрілого алергену, попередньо нанесеного на тверду основу, додавали сироватку крові пацієнта та радіоактивну речовину, здатну приєднуватися до IgE. Якщо в крові були антитіла до цього алергену, у зразку з’являлися пари «антиген-антитіло». Зайві, незв’язані антитіла змивалися, а кількість пар, що залишилися, підраховував маркери.
Як і шкірні проби, такі скринінги проводять на обмеженому переліку алергенів, що входять до тестових наборів, однак одного забору крові достатньо, щоб перевірити кілька сотень речовин. Втім, оскільки тести досить дорогі, в лабораторній діагностиці алергени попередньо ділять на панелі, кожна з яких включає найбільш поширені алергени свого класу, поширені в конкретному регіоні або в країні. Наприклад, просто неможливо пов’язати дерматит жителя України, який ніколи не виїжджав за кордон, з урушіолом – токсином, що міститься в смолі отруйного плюща, що росте в Азії та Північній Америці.
Зазвичай в панелі для досліджень алергени групують або за типом або за способом впливу на організм. В українських лабораторіях можна знайти інгаляційні (респіраторні), епідермальні (шкірні), харчові, пилкові, грибкові, побутові, лікарські, промислові, змішані панелі. Існує також педіатрична панель, що включає ті потенційно небезпечні речовини, з якими зазвичай стикаються діти. Кожна така панель дає результат по 20-60 поширених алергенів.
На відміну від шкірних проб, алергоскринінг вважається безпечною процедурою, оскільки організм пацієнта не контактує з алергенами та не отримує додаткової сенсибілізації. Єдиний неприємний момент – забір крові, проте навіть для маленької дитини він може виявитися більш щадною процедурою, ніж кілька тестів. Більш того, для дітей до трьох років, вагітних і жінок, які годують це, мабуть, єдиний доступний спосіб виявити алергію. Крім того, до переваг цього аналізу відносять і те, що його можна провести навіть на фоні прийому антигістамінних препаратів, у будь-яку пору року та у будь-який період захворювання.
У всьому винна гігієна
Існує кілька гіпотез, що пояснюють зростаючу алергізацію населення. Чільне місце серед них займає «Теорія впливу гігієни», висунута 1989 року професором Девідом Стрейченом. Вона свідчить, що дотримання норм гігієни запобігає контакту організму з багатьма антигенами, через що спостерігається недостатнє завантаження імунної системи, особливо у дітей. Оскільки імунна система повинна постійно протистояти певному рівню загроз, за їх відсутності вона починає реагувати на нешкідливі речовини.
Епідеміологічні дані підтверджують цю теорію.
Зокрема, доведено, що:
- Діти з багатодітних сімей набагато рідше страждають на алергічний риніт і екзему, ніж єдині діти в сім’ї.
- Імунологічні та аутоімунні захворювання набагато рідше зустрічаються в країнах третього світу, ніж у розвинених країнах, а іммігранти страждають на них тим частіше, чим більше часу минуло з моменту переїзду.
- Багато хімічні продукти, зокрема миючі засоби, можуть лише виступати у ролі алергенів, а й створювати передумови у розвиток алергічних реакцій у вигляді порушення функції нервової та ендокринної системи.
Використані фото Shutterstock/FOTODOM UKRAINE
