Лімфаденопатія у дітей: симптоми, лікування, ускладнення хвороби

Біологічні міні-фільтри

У людини кількість лімфатичних вузлів сягає кількох сотень. Вони розташовуються по ходу лімфатичних судин і в нормі є невеликими округлими утвореннями від трьох до десяти міліметрів у діаметрі. Лімфовузли, які збирають лімфу від певної ділянки голови, тіла та кінцівок, називають периферичними. Вони знаходяться в підшкірній жировій клітковині та міжм’язовому просторі. Лімфа від внутрішніх органів проходить через іншу групу лімфовузлів – вісцеральні. Пристінкові, або парієтальні, лімфатичні вузли локалізуються на внутрішній поверхні тазу, черевної та грудної порожнин.

Розрізняють кілька основних груп периферичних регіонарних вузлів: потиличні, шийні, підщелепні, пахвові, ліктьові, пахвинні і т.п. У нормі вони не виступають над поверхнею шкіри, не болять, а при пальпації відчуваються як м’які, еластичні, рухливі горошинки.

Лімфатичні вузли поряд із скупченням лімфоїдних клітин у слизових оболонках – це найважливіша лінія захисту організму від проникнення чужорідних агентів. З їхнього розпізнавання всередині вузла починається робота імунної системи з ліквідації «прибульців»: відбувається посилене вироблення лімфоцитів і запускається синтез специфічних антитіл. Крім боротьби з мікроорганізмами та іншими антигенами, лімфатичні вузли відіграють велику роль у звільненні організму від продуктів розпаду клітин і тканин, а також у транспорті води, білків, жирів та вітамінів.

Симптом один, різні хвороби

Збільшення однієї чи кількох груп лімфатичних вузлів називають лімфаденопатією (від грец. lympha + aden – заліза, оскільки раніше лімфовузли помилково вважали залозами). Найчастіше ця патологія зустрічається у дітей віком від трьох до десяти років.

У структурі лімфаденопатій лідирують лімфаденіти – запалення лімфатичних вузлів. Як правило, ця патологія розвивається при масивному проникненні в лімфовузол мікроорганізмів з осередку інфекції при ангіні, отиті, стоматиті, гнійничкових ураженнях шкіри, ранах та ін. Тому найчастіші винуватці лімфаденітів – патогенні стрептококи та стафілококи.

При лімфаденіті вузол збільшується в розмірах, стає болючим, набряклим, гарячим на дотик, шкіра над ним червоніє. У важких випадках відбувається нагноєння із залученням до процесу прилеглих тканин та формуванням абсцесу. Лімфаденіти при грибкових інфекціях відрізняються повільнішим розвитком.

У диференціальній діагностиці лімфаденітів та інших лімфаденопатій велике значення мають дані анамнезу та результати огляду дитини. Так, збільшення і болючість потиличних лімфовузлів у дітей з дрібноп’ятнистим висипом на шкірі може свідчити про наявність у них краснухи. Пакети спаяних між собою збільшених лімфатичних вузлів у поєднанні з малиновим кольором язика та дрібноточковими висипаннями типові для важкого перебігу скарлатини. Запалення та виражений набряк шийних лімфовузлів характерні для дифтерії.

Множинна лімфаденопатія, при якій виявляються ущільнені лімфовузли в кількох групах, часто зустрічається при інфекційному мононуклеозі, токсоплазмозі, паразитарних інфекціях, туберкульозі. Рідше помітне збільшення лімфовузлів розвивається при ревматичних захворюваннях, колагенозах, тяжких алергічних реакціях, доброякісному лімфоретикулезі (хвороби «котячої подряпини»), вираженому імунодефіциті, поствакцинальних реакціях, у тому числі після БЦЖ.

Лімфаденопатія – один із перших симптомів пухлин лімфатичної системи (лімфома, лімфогранулематоз), інших злоякісних новоутворень та метастазів. Розвиток лімфаденопатії можливий також при прийомі цефалоспоринів, пеніцилінів, сульфаніламідів, протисудомних засобів, бета-блокаторів та інших медикаментів. Існують і генетично обумовлені лімфаденопатії.

У дітей із вірусними та бактеріальними інфекціями часто розвивається гострий мезаденіт – запалення вісцеральних лімфатичних вузлів, розташованих у брижі (лат. mesenterium). Вона являє собою широку зв’язку, що утримує тонкий кишечник у черевній порожнині. При мезадзеніті дітей турбують болі в животі, нудота, блювання, порушення випорожнень. Температура тіла може збільшуватися до високих цифр. Болі нерідко настільки сильні, що вимагають виключення гострої хірургічної патології, насамперед гострого апендициту.

У зв’язку з великою різноманітністю причин і патологічних станів, що супроводжуються збільшенням лімфовузлів, всім пацієнтам призначають всебічне обстеження та консультації вузьких фахівців (ЛОР-лікаря, інфекціоніста, імунолога, гематолога та ін.). Обов’язковими є розгорнуті аналізи периферичної крові в динаміці, імунологічні дослідження та ПЛР для виявлення герпес-вірусних та інших інфекцій, у тому числі ВІЛ. Рекомендується проведення проби Манту, визначення маркерів системних захворювань сполучної тканини та пухлин лімфатичної системи. За показаннями проводять рентгенологічні дослідження, комп’ютерну томографію грудної та черевної порожнини. Високоінформативне ультразвукове дослідження з допплерівським скануванням, яке дозволяє вчасно розпізнати абсцедування лімфовузла та провести диференціальну діагностику лімфаденопатій з кістами та іншими утвореннями.

Тонкощі терапії

Як при запаленні лімфатичних вузлів, так і при лімфаденопатії нез’ясованої етіології терапію рекомендують починати із застосування бета-лактамних антибіотиків широкого спектра дії. Найчастіше препаратом першої лінії вибору стає амоксицилін/клавуланат. За його недостатньої ефективності застосовують цефалоспорини, монобактами, карбапенеми чи антибіотики інших груп. Підтвердження хвороби “котячої подряпини”, збудником якої є Bartonella (Rochalimaea) henselae – показання до призначення макролідів (азитроміцин, кларитроміцин) або фторхінолонів. При бореліоз (хвороби Лайма) після укусів кліщів застосовують цефалоспорини третього покоління або доксициклін. Тривалість курсу антибактеріальної терапії зазвичай становить п’ять-десять днів, але при тяжкому перебігу лімфаденіту може досягати кількох тижнів.

Залежно від основного захворювання, на тлі якого відбулася зміна стану лімфатичних вузлів, за показаннями застосовують противірусні засоби, індуктори інтерферону, нестероїдні протизапальні препарати, антипіретики та ін. У випадках абсцедування проводять розтин та видалення ураженого лімфовузла.

Незважаючи на те, що у дітей лімфаденопатії зазвичай доброякісні, потрібна певна онкологічна настороженість. У зв’язку з цим пацієнтам протипоказані фізіотерапевтичні процедури та інсоляція доти, доки не будуть виключені системні захворювання та пухлини. Допускається лише місцеве застосування сухого тепла у разі хворобливості лімфовузлів.

Вакцинація дітей з лімфаденопатіями повинна проводитися дуже обережно, з обов’язковим попереднім контролем стану лімфатичних вузлів, показників крові, УЗД органів черевної порожнини та нирок.

Показання до відкритої біопсії лімфатичного вузла

  • Діаметр лімфатичного вузла перевищує 2 див.
  • Лімфовузол продовжує збільшуватись протягом двох тижнів.
  • Розміри лімфовузла не зменшуються протягом 4-6 тижнів.
  • Розміри лімфовузла не зменшуються після одного-двох курсів антибактеріальної терапії.
  • Відсутність ознак інфекції ЛОР-органів та порожнини рота у пацієнта.
  • Є зміни на рентгенограмі органів грудної клітки.
  • Наявність наступних загальних симптомів: лихоманка або тривалий субфебрилітет, втрата ваги, біль у суглобах, збільшення печінки та селезінки.
Прокрутка до верху