Головний мозок
Найкращим методом інтроскопії (внутрішнього дослідження) мозку вважається магнітно-резонансна томографія (МРТ). Заснований він на досить складному фізичному явищі ядерно-магнітного резонансу, але, незважаючи на страшну назву, абсолютно нешкідливий. Замість проникаючого випромінювання використовуються радіоімпульси, відгуки на які дають уявлення про будову та просторову структуру мозку.
МРТ дозволяє отримувати зображення окремих зрізів мозку, а потім складати з них тривимірне зображення. При цьому різні зони (наприклад, сіра та біла речовини, пухлинні та здорові клітини тощо) відрізняються або за контрастом (на монохромному зображенні), або за кольором.
Дослідити будову мозку можна за допомогою рентгенівської комп’ютерної томографії (РКТ). При цьому для побудови зображень використовується властивість тканин різною мірою поглинати рентгенівські промені. Головний недолік цього методу полягає в небезпеці проникаючого випромінювання для організму, тому його застосовують тільки коли протипоказано МРТ, наприклад, у пацієнтів з кардіостимуляторами та металевими імплантатами.
Функціональна діяльність мозку
Щоб побачити, які процеси відбуваються у мозку, коли людина говорить, думає, згадує, читає тощо, роблять позитронно-емісійну томографію (ПЕТ). Для цього в організм вводять радіофармпрепарати – речовини, що беруть участь у метаболічних процесах кори та підкіркових структур головного мозку, в яких деякі атоми замінюються радіоактивними ізотопами, що короткоживуть (наприклад, глюкозою, в молекулу якої введено ізотоп вуглецю або фтору). Потрапляючи в людський організм і зіштовхуючись з електронами, вони виділяють випромінювання датчиків томографа. Радіофармпрепарати мають невеликий період напіврозпаду, а також низьку сумарну радіоактивність, що робить їх безпечними.
ПЕТ дає можливість отримати уявлення про біохімічні процеси, що протікають у головному мозку. Цей метод широко застосовується у наукових дослідженнях, у діагностиці розладів та захворювань психіки, пухлин. Наприклад, за допомогою ПЕТ можна помітити підвищений гліколіз у злоякісних клітинах та метастазах – на тлі здорових тканин вони виглядають як «гарячі» вогнища. Крім того, ПЕТ дає змогу оцінити ефективність хіміотерапії на ранніх стадіях. Уповільнення гліколізу свідчить про успіх лікування, тоді як решта методів підтвердить цей висновок, лише коли зменшиться розмір пухлини, що відбувається не скоро.
Кістки черепа
Для дослідження кісток черепа, а також зубощелепної області найбільше підходить найвідоміший метод діагностики – рентгенографія. Вона дозволяє отримати знімки на чутливому матеріалі (фотоплівці або фотопластинах). Зазвичай призначають два знімки черепа – у прямій та бічній проекціях. За ними можна визначити положення, величину, форму та структуру всіх кісток.
Рентгенографія є основним методом діагностики та в стоматології. До її допомоги вдаються при стоматологічних травмах, ортодонтичному протезуванні, а також для вивчення стану зачатків зубів, дослідження запальних процесів усередині них або в щелепах (наприклад, пульпіт, карієс та ін.).
Разом з тим, деяку інформацію про кістки черепа та зубощелепну ділянку можна отримати за допомогою томографії. Коли лікареві потрібно одночасно досліджувати, наприклад, череп і мозок, він призначає саме цей метод. І якщо інформації, отриманої під час томографії, буде достатньо, пацієнту не доведеться зайвий раз піддаватися рентгенівському опроміненню.
Навколоносові пазухи та скроневі кістки
Навколоносові пазухи та скроневі кістки можна досліджувати за допомогою практично будь-якого методу інтроскопії. Найкращі результати дає РКТ, оскільки вона дозволяє отримувати зображення у різних площинах (під різними кутами). Непогану інформативність забезпечує і МРТ, проте вона не завжди достатня для дослідження кісткової тканини. А ось традиційна рентгенографія, яку наші отоларингологи призначають найчастіше, дає найменшу кількість інформації через те, що деякі деталі анатомічної будови або патологічного процесу виявляються прихованими внаслідок суперпозиції тіньових утворень.
Щитовидна залоза
Для того, щоб оцінити стан щитовидної залози, а також паращитовидних залоз, використовується ультразвукове дослідження (УЗД). Датчики УЗД-апаратів вловлюють відлуння, тобто. Відображення ультразвукових хвиль від внутрішніх органів. Ця інформація в режимі реального часу передається на комп’ютер. Він аналізує її залежно від швидкості отримання сигналів із різних точок, а потім виводить на монітор точне зображення органа.
Гортань
Для діагностики патологій гортані використовуються різні методи інтроскопії. Для первинного обстеження – ларингоскопію. При непрямій лікар оглядає горло за допомогою маленького дзеркальця на довгій ручці, яке освітлюється світлом, відбитим від рефлектора на його голові. Пряма ларингоскопія, або фіброларингоскопія, виробляється тонким гнучким ларингоскопом, який вводиться в горло через носовий хід. При цьому лікар може побачити стінки гортані та голосові зв’язки.
Рентгенографію гортані та голосових свят проводять, щоб переконатися в наявності та встановити поширення патологічних змін. Зазвичай роблять два знімки: у профільній та фронтальній проекціях. Для деталізації рельєфу слизової оболонки гортані використовують контрастну рентгенографію (у гортані розпорошують контрастну речовину) або метод подвійного контрастування (розпорошують контрастну речовину та нагнітають повітря під тиском).
Точне уявлення про стан та роботу голосових зв’язок можна отримати за допомогою РКТ чи МРТ. Ці методи також дозволяють визначити щільність тканин гортані, щоб диференціювати, наприклад, рубці та папіломи. За наявності пухлини з їх допомогою можна дізнатися її розміри та поширення по лімфатичних вузлах та навколишніх тканинах.
Вуха
Діагностика стану слухового апарату починається з візуального огляду та отоскопії. Лікар оглядає зовнішнє вухо та барабанну перетинку за допомогою вушних лійок або відеоотоскопа, що виводить зображення на монітор.
Найпростішим способом оцінки гостроти слуху вважається аудіометрія. Спеціальний прилад видає звуки різної гучності та частоти, а пацієнт сам зазначає ті, які чує. Найдосконаліший спосіб – імпедансометрія (тимпанометрія), тобто. вимір акустичного опору звукопровідного апарату. З його допомогою можна виявити не тільки зниження слуху, а й порушення в середньому вусі, визначити рухливість та еластичність барабанної перетинки.
Для діагностики патологій слухового апарату застосовуються інші дослідження. Так було за результатами вушної манометрії, тобто. Вимірюючи тиск у слуховій трубі, лікар може судити про ступінь її прохідності. Отоакустична емісія дозволяє оцінити стан волоскових клітин та діагностувати функцію равлика внутрішнього вуха. Ендоскопічне дослідження слухової труби дає уявлення про її протилежний кінець – глоткове гирло. Нарешті вимірювання електричної активності головного мозку у відповідь на звукові сигнали визначає наявність уражень слухового нерва.
