Мобільні шпиталі для COVID-19: рішення без рішення

У міру зростання числа нових випадків COVID-19, з вуст чиновників все частіше звучать пропозиції розгорнути мобільні госпіталі для лікування пацієнтів з коронавирусной інфекцією. Але чи є сенс в цьому задумі? Чи можливо в Україні, де насилу вдається налагодити лікування COVID-19 на базі діючих лікарень, організувати мобільні госпіталі, які дійсно будуть надавати допомогу хворим?

0
36
мобільний шпиталь

Як це було в Китаї

Перші мобільні госпіталі для лікування пацієнтів з COVID-19 з’явилися в січні 2020 року в Китаї. Коли кількість пацієнтів почала наростати, уряд вирішив перетворити громадські місця в стаціонарні лікарні для лікування пацієнтів з коронавирусною інфекцією легкого та середнього ступеня тяжкості.

Протягом місяця в Ухані і деяких інших містах провінції Хубей, яка була зачеплена епідемією, було розгорнуто 15 таких установ, в яких пройшли лікування понад 12000 пацієнтів з підтвердженим COVID-19, кожен з яких провів у госпіталі 10-14 днів. Більшість пацієнтів вилікувалися безпосередньо в мобільних госпіталях, але приблизно 35% були переведені в штатні медичні установи для подальшого лікування через погіршення симптомів.[1]

Тимчасові шпиталі швидко вирішили проблему нестачі ліжок в існуючих лікарнях, а також значно прискорили прийом і тестування пацієнтів. Це дозволило знизити кількість переходів легких і помірних випадків COVID-19 в важкі і критичні.

Мобільні шпиталі в Китаї виконували ще одну важливу функцію. По суті вони слугували ізоляторами для пацієнтів з COVID-19, які не могли залишати їх за власним бажанням до одужання. Без централізованого управління люди з легкими симптомами продовжували б поширювати інфекцію в суспільстві. Тут же вони перебували в ізоляції під наглядом медичного персоналу, що в значній мірі допомогло контролювати епідемію. В результаті спалах коронавируса в Ухані вдалося «загасити», і цей досвід поки не змогла повторити жодна інша країна світу.

мобільні шпиталі
Польовий шпиталь для лікування коронавируса на 90 ліжок, розташований на колишньому промисловому підприємстві. Турин, Італія

Досвід інших країн

Керуючись досвідом Китаю, мобільні шпиталі стали розгортати і інші країни. Однак їхній досвід вже не був настільки успішним. Так, тимчасові лікувальні установи в Італії, яка стала першою європейською країною, яку захлеснула хвиля коронавірусної інфекції, з’явилися занадто пізно. Їх відкривали в основному уряди інших країн і благодійні організації, надаючи гуманітарну допомогу італійської системі охорони здоров’я, яка захлинулася.

А ось США, навпаки, перейшли до підготовки занадто рано. Уже в березні місяці інженерний корпус армії США був мобілізований для будівництва більше 30 шпиталів швидкої допомоги по всій країні. Посадові особи наполягали на тому, щоб ці об’єкти були завершені швидко, відмовляючись від тендерів і безпосередньо ведучи переговори з перевіреними підрядниками, які точно могли виконати роботи в строк. В кінцевому підсумку за даними аналізу федеральних витрат це обійшлося в більш ніж 660 мільйонів доларів.[1] Але через майже чотири місяці після початку пандемії в більшості цих установ не було надано лікування жодному пацієнтові.

Так, госпіталь McCormick Place, обладнання якого у великому конференц-центрі Чикаго коштувало $ 65 526 533, спочатку був розрахований на 3000 ліжок (більше, ніж найбільша лікарня штату Іллінойс). Однак відкрився він тільки з третиною запланованих місць і пропрацював кілька тижнів, пролікувавши всього-на-всього 37 пацієнтів.

Та ж історія повторювалася по всій країні. Фактично, більшість польових шпиталів армійського корпусу не прийняли жодного пацієнта. Навіть в Нью-Йорку, де лікарні дійсно були переповнені, з п’яти побудованих мобільних шпиталів, працював тільки один, та й то не на повну потужність. Польовий госпіталь Джавітса на 1900 ліжок надав допомогу 1100 пацієнтам, пропрацювавши всього три тижні.

Таким чином, реалізувати на практиці план переведення пацієнтів з переповнених лікарень в мобільні госпіталі виявилося не просто. Багато лікарів скаржилися, що цей процес був занадто складним з організаційної точки зору. Не виключено, втім, що мав місце і фінансовий інтерес лікувальних установ. У будь-якому випадку, вони не відправили своїх пацієнтів в мобільні шпиталі, навіть коли тим доводилося лежати у коридорах.

мобільні шпиталі
Мобільний шпиталь, побудований на стадіоні Пакаембу для лікування пацієнтів з Covid19. Сан-Паулу, Бразилія.

Обладнання мобільних госпіталів: дорого і складно

Щоб мобільні шпиталі під час пандемії дійсно принесли користь, необхідно ретельно і своєчасно спланувати і грамотно організувати їхню роботу. Це важливо ще й тому, що розгортання тимчасового лікувального закладу справа непроста й недешева.

Зазвичай їх розгортають на базі існуючих приміщень, наприклад, в просторих спортивних залах, конференц-холах, виставкових павільйонах та ін. Мобільні або польові шпиталі також можуть являти собою наметові містечка, однак технічно це набагато складніше, оскільки ці намети мають бути оснащені обігрівачами, вентиляцією , переносними туалетами і душовими, водяними насосами і генераторами.

Існують жорсткі вимоги і до розміру приміщень, мобільні шпиталі повинні бути досить просторими для того, щоб розділити їх на чітко позначені і ізольовані зони: забруднену, де проходить лікування інфікованих пацієнтів, і чисту (роздягальні для персоналу, кабінети адміністраторів, кухня, склад, аптека та ін.).

Мобільні госпіталі, розгорнуті під час пандемії COVID-19 в різних країнах, крім технічних приміщень включали оглядові і процедурні кімнати, відділення інтенсивної допомоги, стерилізаційні, рентген-кабінети, лабораторії, а також аптеки. Якщо йшлося не просто про ізолятори, а про лікувальні заклади, вони були оснащені кисневим обладнанням, пульсотксіметрамі, кардіографами, апаратами для проведення комп’ютерної томографії та УЗД. А їхні лабораторії не тільки проводили тестування на COVID-19 метом ПЛР і ІФА, а й виконували стандартні лабораторні аналізи, наприклад, загальний або біохімічний аналіз крові, аналіз сечі, бакпосев мокротиння та ін. Крім того, щоб полегшити спілкування між пацієнтами і зовнішнім світом і зменшити їхню психологічну напругу в мобільних госпіталях були передбачені розетки для зарядки телефону і бездротовий інтернет.

мобільні шпиталі
Польовий госпіталь для лікування коронавірусу на 90 ліжок, розташований на колишньому промисловому підприємстві. Турин, Італія

У Китаї, де для роботи в провінції Ухань були мобілізовані лікарі і добровольці з усієї країни, кожен мобільний шпиталь на 1000-1500 місць обслуговувало приблизно 1000 чоловік персоналу.[1] За специфікою своєї роботи вони становили чотири команди.

  • Група управління інформацією несла відповідальність за розклад роботи персоналу, медичну документацію, координацію надходження, виписки або переведення пацієнтів тощо.
  • Медична бригада, що складається з лікарів і медсестер в співвідношенні 1: 3, розробляла індивідуальні плани терапії, контролювала стан пацієнтів, проводила діагностичні та лікувальні процедури та ін.
  • Група по боротьбі з внутрішньолікарняною інфекцією несла відповідальність за надання засобів індивідуального захисту, розробку внутрішніх правил безпеки, інфекційний контроль тощо.
  • Команда логістики відповідала за розподіл ресурсів: ліків, їжі, предметів першої необхідності, а також за підтримку належного санітарного стану об’єктів, управління медичними відходами та стічними водами.
мобільні шпиталі
Приймальний покій мобільного госпіталю для пацієнтів з коронавірусом. Флоренція, Італія.

А що у нас?

У міру зростання нових випадків COVID-19 в Україні все частіше звучать пропозиції розгорнути мобільні шпталі для лікування коронавірусної інфекції. Цю ідею озвучували як в Міністерстві охорони здоров’я, так і в Офісі Президента. Були названі і міста – Київ, Одеса, Маріуполь і Краматорськ, в яких передбачається реалізувати такі проекти в першу чергу, а керівникам цих міст вже доручили підібрати відповідні об’єкти.
Але чи є в цій затії сенс? Чи не краще скористатися існуючою інфраструктурою і перепрофілювати під COVID-19 ще кілька існуючих лікувальних установ? Адже в Україні досить великий ліжковий фонд. Згідно з постановою КМУ №1 024 від 25.11.15 року він становить 60 ліжок на 10 тис. населення. Це більше за середній показник у Європейському регіоні, який становить 55,3 ліжка і значно більше, ніж в Данії (25,3), Туреччині (26,4), Грузії (28,9), Іспанії (29,8), Італії ( 33,1) тощо. До того ж Офіс Президента повідомляє, що сьогодні 15,5 тис. лікарняних ліжок в нашій країні вже забезпечені киснем і поки майже 7,5 тис. з них – вільні.

При таких цифрах, організація декількох мобільних госпіталів на 500 або навіть на 1000 ліжок навряд чи кардинально змінить ситуацію, а ось вкладень потребує чималих. До того ж вона аж ніяк не допоможе прискорити тестування, усунути дефіцит медичного персоналу, лікувально-діагностичного обладнання та медикаментів. Адже якщо медсестер або, скажімо, апаратів для комп’ютерної томографії немає в стаціонарних лікарнях, чи варто очікувати, що вони з’являться в розгорнутих на швидкоруч мобільних госпіталях?

мобільні шпиталі
Найпростіший варіант мобільного пункту першої допомоги для пацієнтів з коронавірусом, Італія.

Використані фото Shutterstock/FOTODOM UKRAINE

  1. Chen Z, He S, Li F, Yin J, Chen X. Mobile field hospitals, an effective way of dealing with COVID-19 in China: sharing our experience. Biosci Trends. 2020 Jul 17;14(3):212-214. doi: 10.5582/bst.2020.01110. Epub 2020 Apr 1. PMID: 32238673.

НАПИШІТЬ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here