Насильство та жорстоке поводження: алгоритм взаємодії лікаря та пацієнта, допомога та чого не можна робити

Насильство та жорстоке поводження – це серйозний психосоціальний стресовий чинник, який може мати значний вплив на психічне здоров’я не тільки тих, над ким було вчинене насильство, але і тих, хто спостерігав.

За данними НСЗУ, у світі кожна третя жінка (35%) стикається із фізичним або сексуальним насильством. Лікарю важливо розуміти, що є різні типи насильства:

  • насильство між чоловіками,
  • насильство над жінками,
  • насильство між жінками,
  • жорстоке поводження з дітьми,
  • насильство над чоловіками, вчинене жінкою.

Наслідки

Насильство може призводити до розвитку депресії, посттравматичного стресового розладу, проблем зі сном, спроб самоушкодження або суїциду, тривожних розладів. Багато людей, які пережили насильство та жорстоке поводження, матимуть виражені негативні емоційні реакції, такі як страх, сором, сум і провина.

У деяких людей ці переживання залишаться надовго і їм буде потрібна кваліфікована допомога. Важливо оцінювати у таких людей ознаки депресії, вживання психоактивних речовин, ризик самоушкоджень,суїцидів та інших тривожних станів.

Поширеними симптомами насильства є:

  • стрес,
  • тривога,
  • ознаки депресії,
  • розлади, пов’язані із вживанням психоактивних речовин,
  • думки про самоушкодження або суїцид,
  • повторювані травми, які важко пояснити,
  • повторювані випадки інфекцій, що передаються статевим шляхом,
  • небажані вагітності,
  • хронічний біль або стани, які важко пояснити (тазовий біль, гастроінтестинальні проблеми, інфекції сечовивідних шляхів).

Дії лікаря

Якщо у лікаря є підозра насильства та жорстокого поводження, він має:

  • Намагатися проявляти емпатію та не засуджувати.
  • Намагатися слухати та зрозуміти людину. Оцінити її потреби та побоювання і за можливості відреагувати на них.
  • Продемонструвати, що розуміє та вірить їй, запевнити, що людина не винна.
  • Обговорити план дій захисту людини від подальшої шкоди, якщо насильство чинитеметься знову.
  • Підтримати людину, допомагаючи отримати інформацію та встановити зв’язок з іншими послугами та службами соціальної підтримки.

Не можна ТАК

Лікарю не варто під час комунікації з людьми, які пережили насильство чи жорстоке поводження:

  • НЕ піднімати тему ймовірного насильства з боку партнера, поки не залишиться з людиною наодинці.
  • НЕ змушувати розмовляти з вами;
  • НЕ задавати питання для уточнення деталей;
  • НЕ просити проаналізувати болючю ситуацію;
  • НЕ намагатися вирішити проблеми пацієнта;
  • НЕ переконувати або змушувати звернутися до поліції;
  • НЕ переконувати або примушувати покинути партнера або родину.

Людина буде розмовляти тоді, коли сама вирішить та буде до цього готова.

Примушуючи її розмовляти можна ще більше травмувати. Задаючи питання на уточнення деталей, ви можете призвести до повторного переживання цієї ситуації та ще більшої травматизації людини.

Так само не потрібно просити людину проаналізувати, те що з нею сталося та чому це сталося. У неї може виникнути відчуття, що саме вона щось не так зробила, що насилля можна було уникнути. А це в свою чергу призведе до відчуття сорому та вини, внаслідок чого людина буде несвоєчасно звертається за медичною допомогою та допомогою у сфері психічного здоровʼя.

Коли насильство відбувається щодо дитини, то медичний працівник має обовʼязково повідомляти поліцію або службу захисту дітей.

За матеріалами курсу Академії НСЗУ курсу «Ведення поширених психічних розладів на первинному рівні медичної допомоги із використанням керівництва mhGAP».

Як Стамбульська конвенція захистить фармацевтів від набридливих чи небезпечних покупців?

Прокрутка до верху