Складну задачку Наталя Курінна, експерт зі створення та ведення аптечного бізнесу, вирішувала по ходу справи. Провідний фахівець з 17-річним досвідом, яка посприяла появі трьох десятків торгових точок по всій Україні, в один день стала волонтеркою та доєдналася до Благодійного фонду «Ветерани за сильну Україну».
– У перші дні люди зривалися зі своїх місць, їхали якнайдалі від тих населених пунктів, де пролунали перші вибухи. А ви без роздумів залишилися у столиці…
– Роздуми були, як і у всіх. Але вже з перших днів у паніці наші співгромадяни почали буквально вимітати з аптек все підряд. Про запас. Утворилася страшенна дефектура на велику кількість найменувань. Зважаючи на те, що ліки одразу знадобилися й у госпіталях, на передовій, мене засипали питаннями, чи не могла б я допомогти знайти й доставити той чи інший препарат. Звісно, могла б! Це був найважчий період, коли тисячі громадян за покликом серця зайняли свої ніші в загальній системі оборони країни від агресора. Кожен там, де може. Ми почали співпрацю з гуманітарним штабом добровольчого формування «Загін №9 ТрО міста Києва при Президентові України» і допомагали із забезпеченням тероборони і добровольчих формувань, які дислокувалися біля столиці, з перспективою забезпечення таких підрозділів по всій Україні.
– Що найчастіше запитували у перші дні війни?
– У дефіциті був йод, перев’язка, кровоспинні засоби, такі як транексамова кислота – це щодо військових. А цивільні найчастіше питали про ліки для хронічно хворих на цукровий діабет, для тих, хто має негаразди зі щитоподібною залозою тощо.
– Необхідне знаходили в Україні чи завозили з-за кордону?
– Спочатку знаходили препарати, які були в наявності в регіонах, не окупованих країною-агресором. А згодом підтягнулась гуманітарна допомога з-за кордону: там волонтери працювали, не покладаючи рук, бо розуміли, що від них залежить життя наших захисників і мирного населення.
– Які організації за кордоном та в Україні допомагали вам?
– Наш гуманітарний штаб налагодив співпрацю з десятками організацій, компаній та фондів, серед яких бренд Bobkova, БФ «Життєлюб», мережа АЗС ОККО, МХП «Наша Ряба», БО SOS MONTPELLIER-UKRAINE, активна група благодійників з Далласа (США), БО «Коло», «Ротарі клуб Україна Інтернешнл», словацький благодійний фонд Integra, Fozzy Group, «Київстар», «Водафон Україна», «ПФ Україна», благодійний Фонд «СТАРЛАЙФ БЛАГОДІЙНІСТЬ», «Реаліс», ТМ «Верес», Український Червоний Хрест та багато інших. Завдяки співпраці з мобільними операторами ми отримали 100 мобільних телефонів та 300 пакетів сім-карт, які роздали мешканцям деокупованих Бучі, Ірпеня, Ворзеля, Бородянки та біженцям, які прямували транзитом через залізничний вокзал Києва. Також розпочали співпрацю з транзитним хабом на Центральному пасажирському вокзалі Києва й організовуємо туди доставку дитячих іграшок для дітей біженців. Так, це й досі на часі. Один щирий українець з Лондона волонтер Антон Табас в розпорядження нашого штабу спрямував реанімобіль. Ми його передали у користування Центральному військовому шпиталю.
– Робота фармацевтичного волонтера полягає ще й у тому, щоби підбирати аналоги життєво необхідних ліків пацієнтам. Дефіцит чого був найгострішим? Де віднаходили заміну, і як реагували на це люди?
– Аналоги знаходили у гуманітарних вантажах з медикаментами, що прибували з-за кордону. Люди з розумінням і подякою ставилися до цього, знаючи складність ситуації і умови, в яких живе країна під час війни.
– Чому, на вашу думку, потреби, наприклад, у протизастудних та жарознижувальних препаратах не змогли закрити за рахунок вітчизняних виробників, і ці препарати нам почали слати з-за кордону?
– Гадаю, це зв’язано з багатьма факторами. По-перше, погодні умови позначилися, березень був прохолодним, постійні температурні коливання, вночі трималась мінусові показники тощо. По-друге, волонтери намагалися забезпечити цими препаратами бійців на передовій, ТРО… По-третє, багато аптек зачинилися ще в перший день війни. А ще один з факторів, який на це вплинув, – знищення та пошкодження складів національних дистриб’юторів фармацевтичного ринку України, які мали стратегічний запас.
– Чи були якісь дивні чи незвичні замовлення?
– В умовах війни на кожен запит відгукуємося усією душею. Тому кожне замовлення сприймається як життєва необхідність.
– Як визначали пріоритетність – що і кому в якій черговості закуповувати та доставляти?
– Гуманітарний штаб розподіляв завдання щодо черговості забезпечення тих чи інших формувань та активно координував дії волонтерів, благодійних фондів з одного боку та отримувачів допомоги з іншого. «Загін №9» має представників у Закарпатській, Івано-Франківській, Тернопільській та Львівській областях, які взаємодіють із місцевими волонтерськими та громадськими організаціями, а також координують прийом гуманітарних вантажів з-за кордону. На волонтерських засадах задіяні особи для координації роботи у країнах Євросоюзу та США. «Благодійний фонд «Ветерани за сильну Україну» наразі – лише посередник між жертводавцями і тими, хто потребує допомоги. Ми просто отримували від них певні заявки та виконували їх. І завдяки нашим спільним зусиллям змогли фактично щодня передавати медикаменти, вироби медичного призначення, перев’язувальний та шовний матеріал.
– Можете назвати, кого ви забезпечуєте?
– Ми постачали і постачаємо медикаменти до Центрального військового шпиталю, першого добровольчого медичного шпиталю імені Пирогова, зокрема, передали туди медичні препарати хірургічного спрямування та два термомодулі ЗМ-775. У зоні нашої уваги – військовий мобільний шпиталь 71, клінічна лікарня №17, підрозділ «Корд», військові частини ЗСУ, номери та дислокацію яких ми не розголошуємо. Окрім цього ми допомогли забезпечити функціонування медичного напряму роботи загону, отримали та передали добровольчим формуванням, підрозділам УДО, ЗСУ понад 20 тонн медикаментів, аптечок та медичного обладнання, отриманих від благодійників. Гуманітарну допомогу – рації, генератори, амуніцію та приціли для снайперів, засоби гігієни, продукти тривалого зберігання – передали підрозділам ЗСУ, що дислокуються під Києвом та Миколаєвом. Ми підрахували якось, що загалом за сприяння бійців нашого загону було придбано та передано до зони бойових дій 20 автомобілів джип, бус та броньований бус. Від кінця лютого наш штаб організував постачання гарячого харчування – а це до 1500 порцій щодня, разом близько 50 тисяч порцій за увесь час – для загону №9, добровольчих формувань міста Києва, підрозділів ЗСУ, біженців, інших категорій цивільних осіб, у тому числі для лікарні Охматдит. Окрім цього, ми забезпечили функціонування медичного напряму роботи загону, отримали та передали добровольчим формуванням, підрозділам УДО, ЗСУ понад 20 тонн медикаментів, аптечок та медичного обладнання, які отримали від благодійників
– Цивільних, наскільки я знаю, теж без уваги не залишили?
– Так. Днями надали гуманітарну допомогу Товариству інвалідів із порушеннями опорно-рухового апарату Святошинського району Києва. Ця організація допомагає людям з інвалідністю, перевезеним до Києва з міст, де проходять бойові дії. І наразі у них гостра потреба у спальних мішках, матрацах, постелях тощо, оскільки багато людей з інвалідністю сплять на підлозі, у квартирах, де їх прихистили як біженців. Ми закрили левову частину потреб, але допомога там і далі потрібна. Тож фронт робіт у нас не звужується, а, навпаки, – розширюється.
– Ви рахували, скільки загалом тонн вантажів довелося пересортувати та розподілити?
– Усього прийнято десятки заявок, більша половина з них задоволена, решта очікує забезпечення. Гуманітарна допомога, отримана за запитами, акумулюється і базується на складах, які надають нам наші партнери також на безоплатній основі. Відтак за приблизними підрахунками ми прийняли, опрацювали й передали для потреб добровольчих формувань та біженців понад 180 тонн вантажів. Для перевезення задіяли понад 20 автомобілів різної вантажопідйомності – від фур до мікроавтобусів. На їх заправку пішли тонни палива! З нами співпрацюють десятки водіїв. І все це завдяки координації між волонтерами та благодійниками винятково на безоплатній основі.
– Який спогад за 3 місяці воєнного часу у вас найяскравіший?
– Найемоційнішим переживанням була передача дитячого харчування та памперсів мамам, які сиділи тижнями в бомбосховищах. Їхні очі та бажання жити назавжди залишаться в моїй пам’яті.
– Доводилося виїжджати у гарячі точки?
– Особисто мені – ні. А от один наш екіпаж минулого тижня потрапив під артобстріл на Харківщині. Наша команда повезла допомогу – продукти харчування, предмети гігієни тощо у прифронтові села на прохання голови територіальної громади. У бусах доправили допомогу у перше село. Наша місія була винятково гуманітарною. Хлопці їхали в ці села, усвідомлюючи, що люди там гостро потребують найнеобхіднішого. Проте російські військові навели на них вогонь через безпілотник «Орлан». В результаті обидва волонтерські автомобілі були обстріляні спочатку російськими мінометами, а потім – системою залпового вогню «Ураган».
Перша машина була розбита, двох волонтерів тяжко поранено. Першу допомогу їм надав водій автомобіля, який, за відгуками лікарів, вправно наклав джгути та пов’язки і тим врятував життя волонтерів. Обох постраждалих було вивезено з поля транспортом Збройних сил України, що швидко прибув на допомогу. На жаль, один з них згодом помер. Інший втратив ступню внаслідок обстрілу – у нього попереду тривалий період реабілітації. Ще один наш автобус дістався до села, де волонтери сховалися від обстрілу і змогли евакуюватися лише за кілька годин.
Те, що сталося, – це кричущий приклад військового злочину, вчиненого російськими загарбниками, коли низка українських сіл не лише відрізана від решти країни, а й штучно позбавляється можливості отримувати допомогу від волонтерів. Люди живуть під постійними обстрілами і не мають критично необхідного. А будь-яка спроба допомогти їм призводить до того, що мішенями стають волонтери!
– Знаю, що до евакуації людей з окупованих міст та селищ ви також долучилися…
– Так, це були справжні спецоперації порятунку із зони бойових дій, небезпечних та деокупованих територій – Чернігова, Ніжина, населених пунктів Чернігівської області. До небезпечних зон доставили понад 7 тонн гуманітарних вантажів та медикаментів, натомість звідти евакуювали понад 300 осіб: переважно жінок, дітей, хворих. Уже на нашій території годували їх гарячим та відправляли далі, де не було обстрілів і де вони могли найти тимчасове житло. У квітні загін зробив 18 експедицій до деокупованих районів Київської та Чернігівської областей. Жителям цих територій було роздано понад 70 тонн гуманітарної допомоги: продуктів харчування, предметів гігієни, генераторів, одягу, ліхтарів, батарейок тощо.
На Київщині ми завітали до Олізарівки, Варівська, Кропивні, Підгайного, Жміївки, Макарівки, Обуховичів, Станішівки, Кухарів, Ворзеля, Бучі, Бузової, Гостомеля, Бородянки, Макарова. На Чернігівщині відвідали Михайло-Коцюбинське, Хотуничі, Петрівку, Нові Боровичі, Заріччя, Кучинівку, Великий Щимель.
Отже, наша команда, люди різних мирних професій та різного досвіду, об’єдналася з метою захисту України і за кілька місяців роботи виявила і реалізувала потужний потенціал, надзвичайно необхідний як для ЗСУ та добровольчих формувань, так і для цивільних громадян, які потребують цього. Ми маємо намір працювати на волонтерських засадах до того часу, поки буде потрібна наша допомога, і допоки ми не повернемося до своїх мирних професій після перемоги.
Російські окупанти визнані світом військовими злочинцями. Вони понесуть відповідальність за такі дії. Це закінчені садисти, які копіюють поведінку нацистів часів Другої світової війни. Ми ж не здамося і будемо з подвоєною енергією надавати допомогу тим, хто її потребує. До самої перемоги!
