Перетворюючий процес
Горе – не просто душевне страждання. Це одне з переживань, яке відрізняє людину від тварини. Адже у дикій природі не ховають своїх родичів. А людина ховає, зберігає пам’ять про близьку людину. Тому горе – не руйнівний процес (якщо, звичайно, на ньому не зациклюватися, інакше він стає патологічним), а перетворюючий: поступово біль втрати стихає, і у свідомості виникає світлий образ, зітканий із дорогих серцю спогадів.
Зрозуміти, що в горі людина не самотня, допомагає притча. Колись давно в однієї жінки померла дитина. Вона не могла упокоритися з втратою: не випускаючи малюка з рук, просила всіх його зцілити. Свою останню надію невтішна мати поклала на мудреця. Той пообіцяв допомогти після того, як вона принесе три зерна пшениці із трьох будинків, мешканці яких не втрачали рідних. Жінка ходила від однієї оселі до іншої, і скрізь їй розповідали, як тут переживали втрату близьких. Нарешті жінка зрозуміла, що смерть – неминучий бік життя, і поховала дитину.
У кожного горе своє, проте психологи вважають, що це почуття має загальні симптоми і періоди. Найбільш популярна теорія втрати у трактуванні швейцарського психолога Елізабет Кублер-Росс, учениці Карла Густава Юнга. Вона описує п’ять стадій переживання: заперечення та шок; агресія; вина та нав’язливі думки; страждання та депресія; прийняття та реорганізація.
Заперечення та шок
“Цього не може бути!” – так реагує більшість із нас на звістку про смерть близької людини. Ми не хочемо вірити навіть очевидному тому, що трапилося у нас на очах. Подібний стан триває від кількох секунд до кількох тижнів. У цей період знижується чутливість до болю, і навіть на якийсь час відступають хвороби, що турбували. Відходить відчуття реальності, накочує емоційне оніміння, запізнюється реакція. Людина як би відсутня у теперішньому, подумки вона перебуває у минулому, де померлий ще був поруч, тому не сприймає те, що відбувається навколо, і часто не пам’ятає подій, що відбулися. Психологи називають цей феномен післяшоковою втратою пам’яті.
Так працює захисний механізм заперечення самого факту смерті, що оберігає від зіткнення з втратою одночасно і в повному обсязі. Деколи емоції настільки притуплюються, що людина навіть плакати не може. «Безчуття» – свідчення тяжкості та глибини переживання, хоча подібний стан часто сприймають як егоїзм та недостатній прояв любові.
Зовнішній спокій обманливий. У будь-яку хвилину апатія може змінитися агресією, у тому числі і по відношенню до себе – є ризик, що людина зведе рахунки з життям, тому оточуючим треба бути пильними. Важливо пам’ятати, що втішні бесіди на цьому етапі абсолютно безрезультатні. Найкраще, що можна зробити, – не залишати людину віч-на-віч із собою і просто помовчати з нею за компанію. Можна взяти її за руку, тобто дати зрозуміти, що поруч є хтось, готовий надати допомогу. Тактильний контакт дуже важливий у хвилини тяжких переживань, коли неможливо вимовити жодного слова. Погладжування, похитування допоможуть створити відчуття фізичного комфорту, як би перенести у дитинство. Людина в горі почувається маленькою, беззахисною, їй хочеться плакати, як тоді, коли вона була дитиною. Сльози – гарна ознака. Це означає, що шок уже позаду. Але якщо люди відмовляються від усіх форм фізичного контакту, не слід діяти проти їхнього бажання.
Стадія агресії
Зі стану шоку виводять будь-які сильні почуття. Так, прорвати пелену заціпеніння може злість. Ця емоційна реакція буває спрямована на себе (не допоміг померлому), на покійного (пішов передчасно), на долю (несправедлива!). Яким би деструктивним не виявилося подібне переживання, проте воно важливе для подолання горя. Особливо гостро проявляється агресивність у дітей: смерть рідних вони вважають зрадою. Про це дуже добре сказав Рей Бредбері у своєму оповіданні про електронну бабусю: «Діти вибачать вам будь-яку помилку, але пам’ятайте: вони ніколи не пробачать вам вашої смерті». Під час нападів гніву людину можна залишити одну. Але якщо в нього є потреба в слухачі, – не відмовте в люб’язності, навіть якщо він сотий раз розповідає одне й те саме.
Щойно йде злість, загострюється почуття провини: через те, що вижив, відчув полегшення після смерті близького (особливо, якщо той перед смертю тривалий час страждав), через те, що є приводи радіти життю. Подібне відчуття іноді стає тривалим, хронічним. Іноді воно спровоковане реальними помилками, коли людина дійсно зробила щось не так або не зробила чогось важливого для того, хто помер. У будь-якому разі треба пам’ятати, що вина – непродуктивне почуття. Найчастіше подолати цю стадію можна лише за сприяння кваліфікованого психолога.
Поминальні ритуали
Примітно, що поминальні ритуали відповідають стадіям горювання: завершення фази заперечення та шоку займає дев’ять днів; стадія депресії та страждання закінчується через 40 днів після смерті близького; фаза прийняття та реорганізації завершується приблизно за рік.
Від страждання до реорганізації
Якщо людину охопив гострий душевний біль, у неї може початися депресія: вона уникає спілкування з друзями та близькими, почувається розбитою, не може сконцентруватися на чомусь одному. Характерні також несподівані напади плачу, порушення сну та апетиту, втрата або збільшення ваги, зловживання алкоголем, проблеми зі здоров’ям (якщо на стадії першого шоку всі недуги відступають, то на цій додаються нові та нові, постійно щось болить). При цьому нерви у людини на межі, вона дратівлива, будь-якої миті готова розридатися.
Дозвольте горючому виплакатися, тоді він почуватиметься спокійніше. Якщо ми його заспокоюємо, то заважаємо завершенню природного процесу. Психологи кажуть, що заспокоєння – ознака егоїзму: мало хто може спокійно сприймати чужі сльози. Не потрібно ставитися до того, хто горює, як до хворого. Переживати велике лихо у супроводі жалісливих та співчувальних поглядів іноді навіть важче, ніж на самоті. Краще потроху повертати людину до рутинних обов’язків: доручити домашні справи, відправити на роботу. Зміна обстановки та діяльності допоможе переключитися на інші переживання, відверне від основної проблеми.
Поступово людина звільняється від болю, образи, почуття провини. У її свідомості відбувається ідеалізація померлого: з пам’яті стираються його негативні риси чи вчинки, а переваги гіперболізуються. У результаті залишаються лише добрі спогади. Життя потроху входить у своє звичайне русло. Відновлюються сон та апетит, повертається інтерес до своєї професії, спілкування з друзями, захоплень. Переживання горя тепер відбувається як окремі поштовхи, напади. Приводом для них можуть бути свята («перший Новий рік без нього»), якісь неприємні моменти («нікому втішити»), речі, пов’язані з померлим. Погляд з минулого спрямовується в майбутнє – людина все частіше замислюється над тим, як житиме далі. У цей час головне – підтримати нові починання, допомогти розбудовувати різноманітні плани. Так згодом горе перетворюється на смуток, і він назавжди залишається в серці того, хто втратив близьку людину.
Наталля ЯРОВА
Використані фото Shutterstock/FOTODOM UKRAINE
