Плоскостопість: успадкувати, заробити, подолати 

стопа

У дітей та дорослих

Плоскостопість (pes planus – впала дуга) – це доволі поширений і зазвичай безпечний стан, при якому зв’язки та м’язи склепіння стопи не працюють належним чином. Як наслідок стопи стають сплощеними і підошви ніг торкаються підлоги майже усією поверхнею, коли людина стоїть.

У немовлят та малюків плоскостопість є нормою, оскільки склепіння стопи ще не розвинене. Саме тому діагнози, які деякі лікарі ставлять під час планових оглядів діткам першого року життя, безпідставні. Встановити, чи є у малюка плоскостопість, можна лише після трьох років, звернувшись до ортопеда. Зазвичай до цього віку дуги стоп вже нормально розвинені, проте у деяких випадках це не так. Тоді-то і є підстави говорити про плоскостопість, а точніше – вроджену пласку стопу.

Причиною плоскостопості вважають генетику. Проте її можна не лише успадкувати, а й набути. Як правило, це відбувається вже у дорослому віці через зношення та послаблення сухожилля, яке проходить вздовж внутрішнього боку щиколотки та допомагає підтримувати склепіння стопи. Підвищити ризик вікової плоскостопості можуть надмірні навантаження або ж, навпаки, гіподинамія, постійне носіння незручного взуття, вагітність, зайва вага та ожиріння, травми стопи або щиколотки, цукровий діабет, артрит тощо. Утім, частіше причиною набутої плоскостопості стає поєднання 2–3 факторів.

Оскільки стопа розвивається протягом усього дитинства, у дітей часто спостерігається так звана гнучка плоскостопість, при якій склепіння добре видно, коли дитина сидить або підіймається навшпиньки, але воно зникає, коли дитина стоїть. Фізіологічно це означає, що функція медіальної поздовжньої дуги збережена. У дорослому віці розвивається жорстка, або ригідна, плоскостопість, при якій підошва залишається пласкою у будь-якому положенні.

Симптоми та наслідки

Люди із сплощеним склепінням стопи, яких за приблизними оцінками нараховується 20–30% від усього світового населення, можуть мати або не мати проблем. Більшість людей із гнучкою плоскостопістю не відчувають жодного дискомфорту, проте деякі все ж таки скаржаться на біль у зоні п’яти або склепіння стопи, який посилюється під час активності. Деякі експерти також вважають, що саме плоскостопість часто є прихованою причиною інших хронічних болів, наприклад у спині, стегнах чи колінах.

З часом плоскостопість може призвести до тендиніту, тобто запалення сухожилля стопи, молоткоподібної деформації пальців, остеоартрозу тощо. Жорстка набута плоскостопість значно частіше спричиняє болісні відчуття і стає причиною серйозних проблем, зокрема обмеження рухливості та інвалідізації.

Раніше вважалося, що плоска стопа збільшує ризик травм і, зокрема, стресових  переломів, саме тому вона була причиною відмови від військової служби за станом здоров’я. Проте численні дослідження, проведені у різних арміях світу, продемонстрували, що люди з безсимптомною плоскостопістю принаймні так само толерантні до стресу та фізичних навантажень, як і люди з нормальним склепінням стопи. У 2005 році дослідження новобранців Військово-повітряних сил Австралії виявило, що плоска стопа не впливала на фізичну діяльність, рівень травматизму та здоров’я стоп. Інше дослідження 295 військових  Ізраїлю показало, що ті, у кого високі дуги, зазнали майже в чотири рази більше стресових переломів, ніж люди із плоскостопістю.

Останніми роками змінила своє ставлення до цієї проблеми і спортивна медицина. Сьогодні вважається, що гнучка плоскостопість аж ніяк не заважає спортивним результатам. Професіонали з бігу припускають, що людина з плоскостопістю схильна до надмірної чи, навпаки, недостатньої пронації стопи (тобто перекочування її всередину) під час бігу. Однак використання спортивного взуття із додатковою медіальною підтримкою або спеціальних устілок повністю усуває цей недолік.

Лікувати чи не треба?

Через те, що значній частині людей плоскостопість абсолютно не заважає, єдиної думки щодо необхідності лікування цього стану у спеціалістів немає. Частина з них стверджує, що жодне втручання непотрібне, якщо, звісно, немає болю. Вони часто посилаються на рандомізоване контрольоване дослідження, проведене у 2007 році, яке не виявило доказів ефективності використання у дітей ані дорогих ортезів, виконаних на замовлення, ані відносно дешевих ортопедичних виробів, що продаються без рецепта.

Подеколи лікарі взагалі вважають, що дитина просто переросте плоскостопість. Це твердження ґрунтується на дослідженні 1957 року, в якому оцінювалося співвідношення ширини п’яти до склепіння у двох- і десятирічних дітей. Автори виявили, що ширина стопи зменшилася на 4% по відношенню до віку, і на цій підставі дійшли висновку, що плоскостопість зникає до десяти років. Проте сьогодні добре відомо, що у дворічних дітей пласке склепіння стопи є фізіологічною нормою, але якщо плоскостопість виявлена після трьох років, немає жодних гарантій, що вона щезне. Навпаки, симптоми, що супроводжують сплощення склепіння стопи, з часом не поліпшуються, а лише погіршуються. Діти зрідка скаржаться на біль у стопах, оскільки їхні кістки відносно м’які, а маса тіла мала. Проте вони можуть скаржитися на болі в ногах та колінах. Згодом вони починають уникати фізичної активності, нерідко набирають зайву вагу, втрачають правильну поставу тощо. Саме тому відмова від втручання при виявленні проблемної плоскостопості шкодить дитині. Хоча ортопедичні устілки або супінатори, які підтримують склепіння стопи, не виправлять і не вилікують плоскостопість, їх застосування зменшить несприятливий тиск на стопу, коліна та решту тіла, а також знизить ризик розвитку несприятливих структурних змін та появи хронічного болю у дорослому віці. Такі опори зменшують неприємні відчуття, а також дозволяють м’язам стопи та ніг рухатися більш фізіологічно.

Лікування плоскостопості також має включати вправи на розтяжку, спеціальні ортопедичні вправи, масаж, заняття деякими видами спорту або ж танцями.  Дітям допомагають і такі вправи, як ходіння на п’ятках та навшпиньки, на зовнішній та внутрішній поверхні стоп, рухливі ігри. Доволі корисним є ходіння босоніж по нерівній поверхні: гальці, піску, траві тощо.

Дорослим людям із плоскостопістю рекомендується часто давати відпочинок ногам та дозувати фізичні навантаження. Їм варто скинути зайву вагу та правильно вибирати взуття,  уникаючи як занадто високих підборів так і повністю пласкої підошви.

Лікарі також радять їм носити супінатори чи спеціальне взуття, яке підтримує склепіння. У випадках важкої плоскостопості ортези слід використовувати поступово, щоб зменшити дискомфорт. Протягом кількох тижнів слід носити супінатори чи устілки з мінімальною дугою, а потім переходити на іншу модель, яка має більшу дугу. Це дасть змогу поступово коригувати структуру стопи, а також допоможе пристосуватися до носіння ортезів.

У дуже важких випадках, зокрема при серйозних пошкодженнях сухожиль та кісток стопи, лікування плоскостопості може потребувати оперативного втручання. Сучасна хірургія може забезпечити стійке полегшення симптомів і навіть створити арку там, де її раніше не було. Проте вона вважається крайнім заходом, оскільки зазвичай такі операції доволі складні й травматичні.

акцент

Можлива мішень для ліків

Останні дослідження показали, що у тканинах сухожиль дорослих людей, які страждають на набуту плоскостопість, підвищена активність протеолітичних ферментів. Ймовірно, саме ці ферменти, розщеплюючи деякі складові сухожиль, і спричиняють їхнє «зношення» та падіння стопи. Якщо ця гіпотеза підтвердиться, саме ці ферменти у майбутньому стануть мішенями для нових лікарських засобів, і плоскостопість можна буде повністю вилікувати за допомогою звичайної ін’єкції чи таблетки.

Прокрутка до верху