Вони знали найважливіший закон
Майя створили найточніший у світі календар, вони оперували астрономічними числами, обчислили орбіти основних планет Сонячної системи – і разом з тим цей древній народ знав дуже важливий закон: треба вміти жити тут і тепер, жити, відчуваючи неповторну мить вічності… Так ми й намагалися проживати спілкування з культурою майя і з сучасним мексиканським світом. Місто Ек-Балам стало першим у нашому списку відвіданих майянських столиць, і наразі в ковідних умовах воно єдине, де можна підніматися на піраміду. Що ми й зробили. До слова, «піраміди» – не надто коректне визначення для цих ступінчастих споруд, які були швидше храмами, ніж гробницями.
А далі ми відвідали Ушмаль і Чічен-Іца, два чуда мезоамериканської цивілізації, занесені до списку культурної спадщини ЮНЕСКО. Одна з головних споруд Ушмаля, за легендою, була збудована за одну ніч чарівником-карликом, який і став правителем, і дух його досі живе в цих місцях. Кажуть, якщо заночувати в Ушмалі, то він може прийти уві сні і відкрити майбутнє. Ми ночували у готелі на території городища, з вікон наших номерів було видно храми під тропічним зоряним небом, усіяним світлячками далеких зірок, таємниці яких проглядали майя, але особисто до мене володар Ушмаля не прийшов. Чи то я була занадто втомлена, чи то духи майя вирішили, що я сама мушу розібратися зі своїм майбутнім.
Проте сам Ушмаль – його витончена мереживна архітектура, стрункі будівлі, ієрогліфи священних письмен, величний палац правителя і затаєна атмосфера напіврозкопаних споруд серед сплетіння ліан (тут досі тривають археологічні пошуки, як, втім, у більшості майянських міст) – вразив нас значно більше, ніж уславлена Чічен-Іца. По-перше, з тих пір, як остання стала новітнім «чудом світу», тут все огороджено, і охорона ретельно стежить, щоб до кладки будівель не торкалися руками, не кажучи вже про те, щоб підніматися до храмів і тим більше на піраміду Кукулькана-Кетцалькоатля. Зазначу, що на цей титул місто цілком заслуговує – хоча б через свої феномени, як, скажімо, неймовірна акустика на полі для гри в м’яч, яку гіди із задоволенням демонструють відвідувачам. А ще – астрономічний рік, майстерно вписаний у головну піраміду. Відомий також феномен, що його можна спостерігати у дні рівнодення: тіні падають на ребра споруди таким чином, що здається, буцімто по піраміді спускається сам Кетцалькоатль – Пір’ястий Змій, головне божество тольтеків і майя.
З тих пір як Чічен-Іца була знайдена у 80-х роках ХІХ століття, археологи зробили немало відкриттів у цьому найзнаменитішому з майянських міст. Але так само загадкою лишається головне питання – чому місто було покинуте своїми мешканцями? Коли на Юкатан прийшли конкістадори, тільки сельва пам’ятала, що тут було колись славетне і величне місто. Була то війна? Природний катаклізм? Чи якась глибша і сакральніша причина? Це, до речі, одна із загадок культури майя в цілому – покинуті міста. Існують кілька версій, і в кожної з них є свої недоліки…
Місто, з якого пішли на язичників
Окрема сторінка історії Мексики – колоніальні міста, збудовані іспанцями. Найбільше місто Юкатану і його столиця Меріда заснована конкістадором Франциско де Монтехо на місці одного з майянських культурних центрів. Тут зберіглося чимало старовинних особняків, серед них і будинок родини де Монтехо (зараз, до речі, він виставлений на аукціон, але ціну питання ми так і не дізналися). Хоча для нашої групи у Меріді більший інтерес становив пам’ятник Юрію Кнорозову, радянському вченому, який народився поблизу Харкова. У 50-х роках ХХ століття він знайшов ключ до майянської писемності, завдяки чому вчені змогли прочитати історію народу майя і його священні перекази.
Для мене серед колоніальних міст на першому місці Ісамаль – «жовте місто». Тут єпископ завойованих зе-мель Дієго де Ланда почав свій хрестовий похід проти «язичників» Нового світу. Але тут він і написав свою книгу «Повідомлення про справи в Юкатані», яка дозволила вченим почати розшифровку майянської писемності. А в 1993 році сюди приїхав Папа Римський Іван Павло ІІ просити прощення за злочини католицької церкви проти народу майя.
Зараз це яскраве колоритне місто, де на вулицях досі можна зустріти жінок у національному вбранні, дуже схожому на українські вишиванки. Наші вишиванки також викликали у Мексиці немало захоплених і здивова-них поглядів. І ще тут зберіглася піраміда, на яку також можна піднятися!
Дім розпечених каменів
Мандруючи Мексикою, не можна не надихатися сакральністю і ритуалами цієї землі. У свідомості наших мандрівників вона асоціюється з книгами Карлоса Кастанеди. До речі, плем’я, до якого належав учитель Ка-станеди дон Хуан, вважається спорідненим з народом майя. Але у Мексиці багато етнічних груп, і кожна має власні священні обряди, закорінені в глибокій давнині (хоча офіційно всі мексиканці римо-католики, звісно). Проте є дещо, притаманне всім без винятку корінним мезоамериканським народам. Наприклад, темаскаль – ритуальна лазня: в старі часи в ній жінки народжували дітей, а воїни очищалися після бою. Назва перекла-дається як «дім розпечених каменів», але дехто каже, що правильніше – «спогад про перший вдих». Правиль-но, втім, як одне, так і інше. Бо розпечені лавові камені, политі відваром цілющих трав – це частина ритуалу, а друге значення – це суть обряду, бо, заходячи в темаскаль, ми повертаємося в лоно матері-землі, яка народила нас усіх в глобальному сенсі, але водночас і в лоно своєї рідної матері, яка дала нам фізичне життя.
Перша частина ритуалу – очищення тіла й духу, звільнення від того, що заважає жити або завдає страждання, від проблем зі здоров’ям до шкідливих звичок, рис характеру і психологічних проблем; друга частина – подяка всім жінкам, які були, є і будуть, за те, що вони дають життя людям на землі; третя частина – контакт з матір’ю-землею і водночас із предками, які дали життя, – вдячність за те, що ти живеш і можеш продовжувати іти вперед; четверта частина – символічне народження заново.
Після ритуалу обов’язково належить облитися водою або зануритися в басейн, щоб охолодити тіло… Коли ми вийшли з лазні, раптово почалася тропічна злива з грозою – сама природа Мексики благословила нас небесною водою. Це був якийсь дивовижний момент, те, що залишається назавжди як дорогоцінний подарунок для серця і життєвого досвіду…
Щедрування у сенотах
І ще одне особливе враження в мандрівці – купання в сенотах. Це природні феномени, карстові колодязі-озера. У древності це були водночас резервуари прісної води і священні місця, житла духів, які посилали життєдайні дощі. До них зверталися, як до живих істот, і приносили жертви. Зараз це вельми популярна атракція, що притягує туристів, немов магнітом, але завдяки нашому неперевершеному провідникові Артему (не інакше, самі боги майя спрямували його до нас!) ми змогли насолодитися сенотами практично на самоті. Нам навіть пощастило плавати в одному під зоряним небом. В Україні якраз святкували щедрий вечір, і ми, плаваючи, заспівали щедрівки. Наші голоси відлунювали у воді. За віки існування сенот чув багато голосів, але навряд чи він чув раніше українські сакральні пісні.
…І от я стою на мисі Острова Жінок (іспанською – Ісла Мухерес), ще одного священного місця древніх майя. Колись давно тут був храм місячної богині Іш-Чель, яка вважалася покровителькою рукоділля, пологів і медицини. Зараз тут заповідник, а спеціальна табличка вказує, що в цьому місці можна побачити найперший світанок у Мексиці, тут потужним прибоєм зустрічаються хвилі Мексиканської затоки і Карибського моря. Я кидаю в бурхливі хвилі монетку, щоб повернутися в цю країну, яку за два тижні полюбила всім серцем. Бо ж я так і не доїхала до Паленке, до гробниці правителя Пакаля. А юнацькі мрії мають здійснюватися…
