Поліомієліт повертається в Україну
У середині минулого століття щороку поліомієліт забирав десятки тисяч дитячих життів. Але й на багатьох тих, кому пощастило вижити, чекала тяжка доля – підступне захворювання часто залишало про себе нагадування у вигляді важких каліцтв. Через цю недугу лише в США щороку 10–15 тис. дітей залишалися каліками. Наблизитись до повної перемоги над ним людству вдалося завдяки масовим щепленням.
Сьогодні залишилося лише дві країни світу, у яких регулярно циркулює вірус дикого поліомієліту – Афганістан та Пакистан. Але через зрив програм вакцинації спалахи цієї хвороби час від часу відбуваються і в інших країнах світу.
Так, восени минулого року в Україні поліомієліт, викликаний циркулюючим поліовірусом вакцинного походження 2-го типу (цПВВП2), був підтверджений у сімох дітей у багатодітній сім’ї з Рівненської області, батьки яких відмовилися від щеплень з релігійних міркувань. У шести братів та сестер хвороба протікала безсимптомно, а у 17-місячної дівчинки розвинувся гострий млявий параліч. Пізніше вірус, який, за даними експертів ВООЗ, був тісно пов’язаний з вірусом пакистанського походження, був виявлений ще у п’ятьох дітей на Закарпатті.
Чим небезпечний поліомієліт?
Поліомієліт – гостре інфекційне захворювання, яке вражає нервову систему, а точніше, сіру речовину спинного мозку. Вірус, що викликає його, дуже стійкий у зовнішньому середовищі, він довгий час може зберігатися в екскрементах або стічних водах. Джерелом інфекції є хвора людина або вірусоносій. Найчастіше хворіють діти дошкільного віку, заражаючись через брудні іграшки, немити руки, некип’ячену воду або повітряно-краплинним шляхом.
Потрапляючи в організм людини через слизову оболонку глотки або кишечника, вірус поліомієліту спочатку викликає шлунково-кишкові розлади, ураження мезентеріальних лімфатичних вузлів та лихоманку, що нагадує прояв грипу або ГРВІ. Потім, діставшись сірої речовини спинного мозку, може викликати парез, тобто неповний параліч кінцівок. Подальше просування вірусу в довгастий та головний мозок загрожує розладами дихання та різким підвищенням артеріального тиску, а також симптомами енцефаліту та менінгіту.
Звичайно, поліомієліт не завжди досягає тієї критичної стадії, на якій йдеться про життя та смерть. Багато що залежить від різновиду вірусу та здатності організму чинити опір захворюванню. Не можна передбачити і наслідки цієї хвороби. У деяких випадках після перенесеного поліомієліту у дитини з’являються деформації та контрактури: скорочення кінцівок, паралітичний сколіоз, мляві паралічі плечового пояса, внаслідок чого людина залишається інвалідом на все життя.
Від Вавилону до наших днів
Вчені вважають, що поліомієліт був поширений ще у Вавилоні та Стародавньому Єгипті. Підтвердженням цієї теорії може бути давньоєгипетська стела, що у музеї «Гліптотека» у Копенгагені. Там зображений жрець, який приносить жертву в храмі богині Астарти – покровительки родючості та материнства. У цього чоловіка тонка, висушена нога, характерна для паралічу, викликаного поліомієлітом. Те, що це не просто помилка художника, підтверджує ієрогліфічний напис, що повідомляє про фізичний недолік жерця з дитячих років.
Перша спроба описати поліомієліт була зроблена англійським лікарем Майклом Андервудом в 1789 в роботі «Слабкість нижніх кінцівок». Однак справжня природа цього захворювання відкрилася людству лише на початку XX століття завдяки англійцям Карлу Ландштейнеру та Ервіну Попперу, які у 1908 році вперше довели, що збудником поліомієліту є вірус.
Щойно цей факт було встановлено, у людства з’явився шанс перемогти підступне захворювання. Здавалося, до бажаної мети залишався лише один крок – необхідно лише виготовити вакцину. Проте завдання виявилося набагато складнішим, ніж бачилося дослідникам. Для його вирішення знадобилося понад 40 років.
У пошуках вакцини від поліомієліту
Тим часом вірус поліомієліту, ніби відчувши загрозу, що наближається, розбушувався з небаченою силою. За підрахунками Всесвітньої організації охорони здоров’я, у 1951–1955 роках у країнах Європи лише на паралітичну форму поліомієліту щорічно хворіло близько 28,5 тис. дітей.
Численні спроби створити вакцину, використовуючи сироватку крові людини, яка перенесла поліомієліт, закінчувалися невдачею. Вчені безуспішно билися над цим завданням майже 45 років, поки в 1949 Джон Ендерс і Фредерік Роббінс не здійснили воістину революційне відкриття, довівши, що вірус поліомієліту можна культивувати у тканинах тварин. З того часу справи у дослідників пішли вгору.
12 квітня 1954 року в університеті Мічігану Джонас Солк офіційно представив першу вакцину проти поліомієліту, виготовлену на основі інактивованого формаліном вірусу, вирощеного на клітинах мавпової нирки. Поспішаючи впровадити своє відкриття та розуміючи, що ціною будь-якого зволікання будуть десятки тисяч дитячих життів, Солк зважився на ризикований крок. Спочатку він перевірив безпеку вакцини на собі та добровольцях-студентах, які побажали взяти участь у цьому важливому експерименті, а потім зробив щеплення трьом своїм синам.
Читайте також: Нова поліовакцина успішно пройшла першу фазу клінічних випробувань
Трагедія фірми “Катер”
Вакцина Солка дуже швидко пройшла всі необхідні перевірки та надійшла у масове виробництво, яке було доручено шести крупним фірмам. Однак у ніч із 26 на 27 квітня 1954 року до Департаменту охорони здоров’я США надійшла телеграма, в якій повідомлялося про смерть шести школярів після щеплення. Протягом кількох наступних днів такі повідомлення прийшли з різних штатів країни. Виявилося, що 46 щеплених вакциною Солка дітей захворіли на тяжку паралітичну форму поліомієліту.
У США розпочалася паніка. Вакцинація була терміново припинена, працівники охорони здоров’я з жахом чекали нових трагічних повідомлень, батьки щеплених дітей із завмиранням серця придивлялися до своїх дітей, засоби масової інформації зчинили неймовірний галас. Автор вакцини з національного героя миттєво перетворився на «підлого злочинця».
Проте судове розслідування, ініційоване Департаментом охорони здоров’я, встановило, що у трагічних смертях була винна не сама вакцина, а недбалість фахівців фармацевтичної фірми “Катер”. З’ясувалося, що вони створили недоброякісну вакцину, яка містила живий вірус, який і спричинив захворювання. Вакцина Солка була повністю реабілітована і масові щеплення почалися знову.
Вакцини: вбита та жива
У 1956 році в Чикаго знову спалахнула епідемія поліомієліту, внаслідок якої 835 малюків виявилися паралізованими. Спочатку медики припустили, що ці діти не щеплені, проте аналізи показали, що майже третина хворих отримували вакцину Солка. Щоправда, нікому з них не було зроблено трьох ін’єкцій, як належало. Але все одно виходило, що інактивована вакцина захищає дітей не повністю. Оскільки її вводили шляхом підшкірних ін’єкцій, вона викликала інтенсивне утворення антитіл у крові, а не у кишечнику, де, власне, і розвивається вірус. В результаті щеплена дитина ставала носієм інфекції.
Альтернативою інактивованої вакцині Солка стала розробка Альберта Сейбіна, який замість убитого використав ослаблений живий вірус. Такий “приборканий” штам не викликав паралічу, але створював сильний імунітет. Сейбін повторив подвиг Солка, випробувавши вакцину спочатку на собі та своїх співробітниках, а потім – на своїх дочках. Поява цієї вакцини стала справжнім проривом у ліквідації поліомієліту.
Над створенням вакцини паралельно працювали спеціалісти різних країн світу. Так, на основі штамів, виділених Сейбіном, російські вчені Анатолій Смородинцев та Михайло Чумаков у 1958 році виготовили вакцину у вигляді сиропу та цукерок-драже. Як і американські колеги, вони неодноразово випробовували її на собі, а коли постало питання про перевірку її дії в дитячому організмі, Смородинцев зважився на відчайдушний крок – ввів вакцину онуці.
У порівнянні з інактивованою жива поліомієлітна вакцина більш надійна. При зараженні дітей, щеплених живою вакциною, у них рідше розвиваються безсимптомна інфекція та носійство. Крім того, застосовувати її простіше та дешевше. Проте інактивована вакцина безпечніша. Саме тому останнім часом все частіше застосовуються комбіновані схеми вакцинації, наприклад, застосування двох доз інактивованої поліомієлітної вакцини, а потім двох доз живої.
Країна може отримати сертифікат про ліквідацію захворювання, якщо протягом трьох років не буде виділено жодного штаму «дикого» вірусу поліомієліту, тобто такого, що існує у навколишньому середовищі, за умови його активного пошуку.
Запаморочливі успіхи
Позитивні результати масової вакцинації дітей, яка проводилася зусиллями 10 млн. добровольців ВООЗ, ЮНІСЕФ та інших неурядових організацій у різних регіонах світу, не змусили на себе чекати. Вже в 1961–1965 роках, згідно з оцінними даними ВООЗ у країнах Європи, на паралітичний поліомієліт хворіло на 74% дітей менше, ніж 10 років тому. Завдяки успішному застосуванню живої вакцини до кінця 60-х років у 12 країнах вдалося повністю ліквідувати циркуляцію вірусу.
Винищення поліомієліту велося неймовірними темпами. Наступне десятиліття дозволило зменшити захворюваність на 85%. До 1975 року кількість дітей, які щороку ставали жертвами цієї хвороби в Європі, становило 1119 осіб, а ще через десять років – скоротилося до 209. Країни одна за одною рапортували про отримання гордого звання – «територія, вільна від поліомієліту». Внаслідок таких успіхів 13 травня 1988 року Всесвітня асамблея охорони здоров’я ухвалила резолюцію про ліквідацію поліомієліту до 2000 року.
Таким чином, відведений йому термін сплинув майже 22 роки тому, однак і сьогодні у різних країнах світу час від часу спалахують епідемії цього страшного захворювання. У чому причина зриву райдужних планів Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я?
Незгасаючі вогнища
Незважаючи на безперечні успіхи у боротьбі з поліомієлітом, вірус ще циркулює в деяких країнах світу. Головна причина – зрив програм вакцинації. Наприклад, в 1992 році в Нідерландах (через 14 років після ліквідації захворювання) серед людей, які відмовилися від щеплень з релігійних міркувань, виник спалах поліомієліту, жертвою якого стали понад 70 людей. Крім того, до факторів, що сприяють поширенню вірусу, відносять скупченість населення, перенаселеність, порушення санітарно-гігієнічних норм, особливо відсутність водопроводу та каналізації. Так, через військові дії на початку 90-х років у Чеченській Республіці імунізація дітей була перервана, а умови життя значно погіршилися, що спричинило спалах захворювання, під час якого на паралітичну форму поліомієліту захворіло близько 150 дітей.
Сьогодні вірус поліомієліту продовжує забирати життя дітей у багатьох країнах. Звідти може поширитися і на території, вільні від захворювання. Найбільш небезпечними у цьому плані вважаються Індія, Афганістан та Пакистан. У 2004 році епідеміологічна обстановка різко погіршилася і в Нігерії. Там вакцинацію було припинено через чутки, розпущені місцевими ісламськими фундаменталістами. Вони стверджували, що виготовлена у США вакцина викликає безпліддя у дівчаток. Через відмову цієї країни від програми масової імунізації вірус поширився у Буркіна-Фасо, Чаді та Судані.
Те саме по суті сталося і в Україні. Після реєстрації 12 випадків поліомієліту головний санлікар України Ігор Кузін заявив, що станом на 1 жовтня 2021 року лише 59,7% дітей до року (з тих, які мають зробити обов’язкове щеплення), отримали всі три дози вакцини від поліомієліту. Це критично низький показник, який робить великі спалахи поліомієліту нашій країні дедалі ймовірнішими.
Використані фото Shutterstock/FOTODOM UKRAINE
