Коли починати розмову
Вік, у якому діти починають боятися війни, різниться. Проте психологи наводять чотири точні ознаки цього явища. До них належать:
- порушення сну: дитині сняться жахіття, вона важко засинає або прокидається раніше, ніж зазвичай;
- втрата апетиту;
- спонтанне ридання або плач;
- те, що називається «прив’язкою», коли дитина боїться залишити маму чи тата навіть на обмежений час.
Загальна тривожність також може призвести до відставання у навчанні, посилити наявні проблеми та навіть спричинити регрес у навичках. Багато дітей також виявляють тривогу та стрес через скарги на фізичний біль, наприклад у животі або головний біль.
Побачивши подібні ознаки, батькам слід негайно пояснити наляканій дитині, що ви розумієте її почуття і зробите все можливе, щоб зберегти її та всю сім’ю в безпеці. Звісно, для цього доведеться поговорити з дитиною про війну, але те, як саме це зробити, буде залежати від її віку.
Діти лише навчаються стійкості, яка допомагає пережити скрутні часи
Правила діалогу залежно від віку
Малюки від 2 до 6 років. Дітей цього віку краще оберігати від жахливих новин. Увечері зачекайте, наскільки це можливо, поки діти ляжуть спати, щоб подивитися телевізор, і прибережіть тривожні розмови для моментів, коли їх не буде поруч.
Немає жодних причин розповідати малюкам про загрозу війни, якщо вони про неї не обізнані. Якщо вони вже отримали якусь інформацію, запитайте їх про це і перевірте, чи потрібне додаткове обговорення.
У жодному разі не намагайтеся пояснити дитині ситуацію в цілому із усіма підводними течіями геополітики. Незрозумілі та абстракті речі ще більше налякають малюка, тому використовуйте лише прості та доступні слова.
До 5–6 років діти не зрозуміють таких понять, як нації і війна, і їхнє найбільше занепокоєння полягає в тому, що з батьками може щось трапитися, – це, мабуть, найгірше, що може уявити дитина. У цьому разі варто запевнити малюка, що з ним і з вами, і з іншими родичами буде усе гаразд, адже ви подбаєте про це. Варто згадати і про інших дорослих, які опікуються цією проблемою і слідкують за тим, щоб усе було добре. Обіймайте дитину під час подібних розмов, обійми теж творять чудеса і дарують відчуття захисту.
Діти від 7 до 12 років. У цьому віці діти вже достатньо дорослі, щоб хвилюватися так, як їхні батьки. Вони вже могли бачити жахіття на власні очі або уявити собі (а отже, і злякатися) стрілянину, розриви бомб, авіаційні нальоти, обрушення будинків тощо. До того ж саме у цьому віці у них з’являються власні джерела інформації: однокласники, вчителі, блогери TikTok, YouTube тощо. Далеко не всі з них об’єктивні, тому, якщо дитина почала ставити запитання чи виявила ознаки страху, варто насамперед дізнатися, що саме їй відомо: «Що ти чув?», «де ти це чув?», «що ти про це думаєш?» Дайте дитині зрозуміти, що її запитання та хвилювання важливі.
Розмови про війну з дітьми цього віку варто вести за тим самим правилом, що і розмови про їхнє народження. Втікати від відповіді на запитання не варто, не слід і обманювати дитину. Найкраще давати прямі, проте стислі відповіді, не вдаючись у зайві подробиці, і відслідковувати, як реагує дитина. Якщо вона все ще спантеличена, слід надати їй трохи більше інформації.
Діти лише навчаються стійкості, яка допомагає пережити скрутні часи, тому, щоб їм стало трохи легше, опишіть контекст і змалюйте перспективи. Поясніть, як саме обставини пов’язані з проблемами: «Ми збираємо деякі речі тому, що нам, можливо, доведеться поїхати та пожити певний час в іншому місці, щоб убезпечити себе». Це надасть сенсу і ясності, а для дітей важливо вміти розуміти негативне та неприємне. Проте, щоб подолати такі емоції, запропонуйте їм
позитивну перспективу. Скажіть, що усі війни закінчуються, адже у світі значно більше освічених, добрих та дипломатичних людей, ніж дурних та агресивних. Нагадайте дитині, що були часи, коли вона чогось боялася, наприклад темряви або школи, але потім перемогла свій страх. Кожного разу, коли ви говорите з дитиною про погані часи, переконайтеся, що ви згадуєте і про хороші часи в майбутньому.
Підлітки. Підлітки багато чого знають про війну і без втручання батьків, але їхні знання зазвичай неповні. Тому ваше завдання – заповнити прогалини, запропонувати історію та поділитися тим, що вам відомо. Діти отримують багато інформації з інтернет-джерел, які можуть вводити в оману. Проте заявляти щось на кшталт «це повна маячня», у жодному разі не варто. Підлітки і так ставлять під сумнів авторитет батьків і набагато більше переймаються думкою друзів, ніж представників старшого покоління. Щоб вони не замкнулися в собі і ви мали змогу продовжити ті розмови, які вели, коли вони були молодшими, стримуйте бажання прочитати їм лекцію. Краще запитуйте їхню думку про те, що відбувається. Також корисно заохочувати підлітків підтримувати та розвивати власні ідеї та думки, а не просто повторювати те, що сказали інші. Варто нагадувати їм час від часу, що засоби масової інформації та інтернет-ресурси використовують екстремальні теми, щоб привернути увагу, будь то кліки, рейтинги або кількість переглядів. Дайте підліткам інструменти для критичного сприйняття інформації, навчіть їх ставити запитання: хто це зробив, для чого, яка ще є інформація та ін. Це допомагає дітям міркувати про відносну важливість проблем, слів і образів та власний вибір засобів масової інформації.
Перепади настрою є рисою підліткового віку. Але враження від сумних і гнітючих новин можуть зробити підлітків втомленими від усього світу. Подаруйте їм надію, спрямуйте їхню енергію у позитивне русло, обговоріть значущі способи принести щось корисне у навколишній світ. Розмовляючи з підлітками про війну, будьте послідовними, заспокоюйте, але не давайте нереалістичних обіцянок.
«Коли у тебе з’являться нові запитання чи відчуття, поговори зі мною знову. Я чекатиму».
Загальні поради
Бажання захистити дітей від страшних речей – це природно, але батьки мають бути готові говорити з дітьми про війну чи про насильство. Проте перш ніж розпочати ці розмови, варто продумати кілька речей. Насамперед, визначьтеся, що саме ви хочете донести до дитини, окрім того, щоб заспокоїти її. Оберіть якесь одне повідомлення, яке подавайте разом із відповідями та фактами. Серед таких тез можуть бути: «Війна – це жаливо», «хто нападає, той неправий», «існують більш цивілізовані способи вирішення конфліктів», «політика дійсно має значення в житті людей» тощо.
Ваша думка має бути авторитетною для дитини, проте це не означає, що ви заздалегідь повинні знати відповіді на усі запитання. Спільне обмірковування проблеми допомагає дітям навчитися орієнтуватися в неоднозначних обставинах.
Пам’ятайте, що діти вчаться, спостерігаючи за батьками. Їм дуже цікаво, як ті реагують на події. Вони уважно придивляються до вас, слухають ваші розмови з іншими дорослими. Намагайтеся зберігати спокій, підтримуйте звичні традиції вашої родини та щоденний розпорядок дня. Знайомі ритуали дуже важливі для дитини.
Будьте готові до повторення розмов про війну. Деяку інформацію дітям може бути важко прийняти або зрозуміти. До того ж ставлячи одне і те саме запитання знову і знову, ваша дитина може отримувати заспокоєння. Саме тому важливо залишатися відкритими до діалогу. Корисно сказати своїй дитині: «Коли у тебе з’являться нові запитання чи відчуття, поговори зі мною знову. Я чекатиму».
